Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 3. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності України

Останнім часом, коли знято ідеологічні перешкоди щодо розвитку міжнародних відносин, наша країна прагне активізувати зовнішньоекономічну діяльність, докладає великих зусиль стосовно інтегрування у світове господарство. Необхідність розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва обумовлена низкою чинників. Відомо, що сфера зовнішньоекономічної діяльності є однією із складових ринкової економіки незалежної держави. Без цього компонента неможливо подолати економічну кризу, здійснити структурну перебудову економіки, впровадити конвертовану валюту.

Відомо, що світовий ринок безкомпромісно й об'єктивно оцінює конкурентоспроможність товарів. Він дозволяє зіставити вітчизняний та світовий рівні виробництва, національні і світові витрати, науково-технічні якості продукції. Таке зіставлення — своєрідний контроль у вигляді міжнародної конкуренції, необхідна умова динамічного розвитку економіки.

Тривалий час наша країна перебувала поза жорсткими вимогами щодо якості та новизни продукції, витрат виробництва, притаманних світовому господарству. Українські підприємства виробляють продукцію з низьким рівнем наукоємності та великими матеріальними, енергетичними і трудовими витратами.

Велика потреба в розвитку міжнародних зв'язків обумовлена необхідністю використання величезного світового науково-технічного потенціалу. Співробітництво з іноземними країнами у цьому напрямі принесе вигоду державі не тільки від впровадження досягнень НТП, а й від участі у його розвитку. Відомо, що тепер акцент у міжнародній сфері дедалі більше переноситься з торговельно-економічних зв'язків на науково-технічну і виробничу кооперацію, інформацію, інфраструктуру, обмін послугами.

Надзвичайно важливий для України аспект співробітництва з зарубіжними державами — спільне розв'язання екологічних проблем, що останнім часом загострилися на всій планеті. У країнах колишнього СРСР нецивілізовані форми господарювання супроводжувалися споживацьким ставленням до природи. Внаслідок цього виникли проблеми, які можна розв'язати тільки на міжнародному рівні.

Отже, необхідність економічного співробітництва України з іншими державами обумовлена складністю та масштабами поточних і перспективних завдань, що стоять перед нашою державою.

Згідно з законодавством України визначені такі форми зовнішньоекономічної діяльності: експорт та імпорт товарів, капіталу та робочої сили; пропонування різних послуг; науково-технічна і виробнича кооперація з інофірмами; участь у роботі міжнародних фінансових організацій; спільна підприємницька діяльність; організація виставок, аукціонів; товарообмінні (бартерні) операції та зустрічна торгівля; орендні та лізингові операції; купівля та обмін валют.

Розглянемо головні з цих форм. Останнім часом наша держава значно лібералізувала зовнішню торгівлю. Ця обставина мала як позитивні, так і негативні наслідки для української економіки. До позитивних належать: збільшення обсягу експорту; вихід країни на нові ринки, де вітчизняна продукція заповнює вільні "ніші"; істотне розширення кола експортерів, які формують конкурентне середовище в експортній діяльності. Негативними наслідками е: низька ефективність зовнішньої торгівлі; високий рівень неповернення валютного виторгу; тенденції до бартеризації. З часом дедалі більше загострюється проблема конкурентоспроможності українських товарів, особливо машинобудування та інших галузей, де необхідний високий ступінь обробки.

Доцільно приділити увагу нарощуванню випуску продукції, конкурентоспроможної на зовнішніх ринках. Слід прагнути до зменшення питомої ваги сировини у структурі нашого експорту, де сировина, напівфабрикати та продукція АПК становлять 66%. Частка машинобудівної продукції дорівнює 7% загального обсягу експорту.

В умовах переходу до ринку надзвичайно велике значення мають іноземні інвестиції, бо вони значною мірою забезпечують успіх економічної стратегії в цілому, сприяють утворенню інституту нового ринку капіталів, стабілізації національної валюти, зменшенню тиску на бюджет, скороченню соціальних витрат.

Однак на цей час Україна значно відстає навіть від багатьох країн СНД і Балтії в утворенні сприятливого інвестиційного клімату. Головними інвесторами нашої країни є США, Нідерланди, Німеччина, Велика Британія, Кіпр, Росія, Ліхтенштейн. З найбільшим інтересом іноземні інвестори працюють у харчовій промисловості, внутрішній торгівлі, кредит-но-фінансовій та страховій діяльності, машинобудуванні й металообробці. Наша держава має можливість бути інвестором за кордоном, але поки що слабо реалізує її.

Досить активно в Україні розвивається одна з найперспективніших форм міжнародного економічного співробітництва — створення спільних підприємств. Характерна ознака останніх полягає в наявності спільної власності і спільної діяльності українських та іноземних партнерів. Однак іноземні суб'єкти господарської діяльності не виявляють інтересу до пріоритетних для нашої економіки галузей. Вони створюють головним чином СП інжинірингового, інформаційного, сервісного, комп'ютерного напрямів, які не потребують великих інвестицій і дають значні прибутки через короткий час.

Відкритості нашої економіки сприятиме і створення вільних (спеціальних) економічних зон.

Слід зазначити, що в нашій державі попереду ще дуже важкий шлях інтегрування у світове господарство. Щоб зайняти гідне місце в міжнародному поділі праці, слід прискорити перехід країни на ринкові засади, посилити експортну спрямованість зовнішньоекономічної діяльності, використовувати професійні кадри в міжнародному бізнесі, ефективно керувати міжнародною економічною діяльністю.