Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 1. Еволюція міжнародної валютної системи

§ 1. Еволюція міжнародної валютної системи

Інтенсивний розвиток зовнішньоекономічної діяльності був би неможливим без утворення світової валютної системи, що відіграє дедалі важливішу і самостійну роль у міжнародних господарських зв'язках. Світова валютна система являє собою форму організації міжнародних валютних відносин, закріплену міждержавними угодами. Ця система складається з таких елементів:

— резервні валюти, міжнародні рахункові грошові одиниці (СДР; євро);

— уніфікований режим валютних паритетів;

— умови взаємної оборотності валют;

— регламентація режимів валютного курсу;

— міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності;

— режим світових валютних ринків та ринків золота;

— статус міжнародних організацій, що здійснюють валютне регулювання.

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла три етапи: золотий стандарт, золотодоларовий стандарт, паперово-валютний стандарт. Період класичного (повного, або золотомонетного) стандарту почався у XIX ст. і тривав до першої світової війни. Після цього настав період часткових форм золотомонетного стандарту та його розпаду. Відомо, що в деяких державах діяв золотозливковий стандарт, коли банкноти розмінювались не на золоті монети, а на великі золоті зливки вагою понад 12 кг. У більшості країн запроваджено золотодевізну систему. Не маючи достатньої кількості золота, вони розмінювали банкноти на іноземну валюту (девізу), яку в свою чергу міняли на золото. Роль таких валют виконували долар, фунт стерлінгів, франк.

За роки другої світової війни систему валютних відносин було повністю зруйновано. Світова економіка переходить до системи золотодоларового стандарту, або до Бреттон-Вудської системи. Нова міжнародна валютна система здобула своє юридичне оформлення у 1944 році на міжнародній фінансовій конференції в місті Бреттон-Вудс (США) (звідси і ця назва).

Головні принципи функціонування цієї системи були такими: валюти держав — членів МВФ прикріплювалися до долара, який вважався повноправним представником благородного металу; долар, функціонуючи в режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом відповідно до ринкової ціни золота. Курси валют фіксувалися стосовно долара і не могли відхилятися більше ніж на 1% в обидві сторони без відповідної згоди МВФ.

На початку 70-х років Бреттон-Вудська система розпалася, після неї почала діяти сучасна Ямайська валютна система. Основи її були визначені у 1976 році на Ямайці. Вони полягають у такому: відмова від твердих паритетів і перехід до плаваючих валютних курсів; повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого визначається залежно від попиту та пропозиції; впровадження колективної міжнародної одиниці СДР як головного резервного активу та міжнародного засобу розрахунків.

§ 2. Валютні курси. Конвертованість валют

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Валютний курс — це форма світової ціни кредитно-паперових грошей. Валютні курси встановлюються шляхом котирування іноземних валют. Котирування — це визначення державними органами (національним банком або іншими фінансовими установами) ціни іноземної валюти.

Існують такі види валютних курсів:

1. Курс покупця. За цим курсом банк купує валюту.

2. Курс продавця. За ним банк продає валюту. Курси продавців вищі, ніж курси покупців. Різниця між курсами продавця та покупця складає прибуток банку у валютних операціях.

3. Середній курс.

4. Крос-курс. Це визначення співвідношення двох валют з допомогою їх курсу стосовно певної третьої валюти. Наприклад, при визначенні курсу фунта стерлінгів до швейцарського франка можна скористатися їх курсом до долара.

5. Фіксинг — це визначення міжбанківського курсу послідовним зіставленням попиту та пропозиції щодо кожної валюти. Саме на цій основі встановлюються курс продавця та курс покупця.

У системі валютних відносин валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. Це насамперед подолання національної обмеженості валют окремих країн, зіставлення умов та результатів виробництва, порівняння національних цін на товари та послуги зі світовими.

Основою для визначення валютних курсів виступає в основному співвідношення купівельної спроможності (сили) національних валют, яке відбивається в кількості товарів та послуг, що її можна придбати за цю валюту порівняно з базовим періодом.

Співвідношення купівельної сили валют щодо визначеної групи товарів та послуг у двох країнах відображає паритет купівельної спроможності валют цих країн. Застосовується кілька методів визначення купівельної спроможності валют. Найпростіший з них — зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг, тобто метод споживчого кошика. Другий метод грунтується на зіставленні витрат виробництва. Використовується також порівняння ціни золота у відповідних валютах.

Важливо відзначити чинники, що впливають на динаміку валютних курсів. Оскільки валютний курс є ціною грошової одиниці, то остання формується під впливом попиту та пропозиції, які встановлюються на валютному ринку. Значний вплив на величину валютного курсу має стан платіжного балансу держави. За активного платіжного балансу курс національної валюти підвищується, за пасивного — знижується. Слід також враховувати рівень процентних ставок, що регулюють міграцію капіталів, стан внутрішнього ринку та інфляційні очікування.

Валютний курс надзвичайно чутливий до чинників політичної і соціальної стабільності окремих держав. Світова практика свідчить, що далеко не завжди валютні операції спрямовані на обслуговування торговельних та фінансових угод. Часто метою таких операцій є отримання спекулятивного прибутку. Саме тому спекулятивний фактор має дуже великий вплив на динаміку валютного курсу.

Складовою частиною валютної системи є регламентація режимів валютних курсів. Сучасна Ямайська валютна система дає можливість країні використати такі режими валютних курсів: фіксований, плаваючий, змішаний. Всупереч сподіванням, з впровадженням Ямайської валютної системи плаваючі курси не стали домінуючими у світовому господарстві. У режимі вільного плавання перебувають курси валют559 держав. Але країни, які заявили про застосування режиму вільного плавання, на практиці регулювали це плавання шляхом інтервенції. Використання цього режиму дає змогу країні, що його використовує, мати значну економічну свободу, тобто кожна держава має право не тільки не приєднуватись до будь-яких координаційних заходів, а й виходити з відповідних організаційних структур.

У цьому разі держава не бере участі в обміні національних грошей для міжнародних розрахунків. Валютний курс встановлюється під впливом попиту і пропозиції на національні гроші.

Другим "чистим" режимом валютного курсу є фіксований, постійний ВК. Як правило, він прив'язаний до певної опори, у ролі якої можуть виступати золото, резервна валюта окремої держави або колективні валюти (СДР, евро). Як відомо, Бреттон-Вудська валютна система віддала перевагу саме фіксованому курсу. Існує кілька різновидів фіксованого валютного курсу:

1) курс національної валюти фіксується стосовно однієї вибраної валюти. Курс національної валюти змінюється пропорційно базовій валюті. У ролі опорної валюти зазвичай виступають долар СІЛА, англійський фунт стерлінгів, французький франк. Така практика притаманна країнам, що розвиваються;

2) курс національної валюти фіксується до СДР;

3) "кошиковий" валютний курс. Курс національної валюти встановлюється на основі штучних комбінацій, створених з урахуванням кошика валют торговельних партнерів певної держави;

4) курс, розрахований на основі гнучкого паритету. Встановлюється фіксований курс до базової валюти, але динаміка курсових співвідношень коректується з урахуванням деяких економічних показників, зокрема, зростання цін.

Фіксований валютний курс має свої переваги і недоліки. До переваг слід віднести сприяння інтеграційним процесам у світовому господарстві, бо стабільні валюти зближують економічні показники держав, які пов'язані валютними угодами. Це насамперед стосується вирівнювання цін в окремих країнах, зближення темпів інфляції та синхронізації економічної кон'юнктури, координації та узгодження країнами своєї економічної політики. Значна вада фіксованого курсу — складність підтримки встановленого курсового співвідношення, особливо в умовах нестабільності економіки.

Фіксований валютний курс, як правило, застосовують країни, що розвиваються. Вони прив'язують курси своїх валют до сильнішої валюти або визначають його шляхом гнучкого паритету. Розвинуті країни мають курси валют, які перебувають у чистому або груповому плаванні.

Особливістю режимів змішаних ("гібридних") валютних курсів є те, що вони перебувають у груповому плаванні. Це означає, що валюти країн, які входять до певних регіональних союзів або укладають валютні угоди, фіксуються з певною амплітудою взаємних коливань. Водночас вони перебувають у режимі вільного плавання щодо грошових одиниць країн, які залишаються поза межами союзів. Наприклад, для країн ЕВС (Європейський валютний союз) було встановлено два режими валютних курсів: внутрішній — для операцій всередині спільноти, і зовнішній — для операцій з іншими країнами. З запровадженням євро її курс перебуває у режимі вільного плавання до будь-якої іншої валюти, що не входить у систему ЕВС.

До цієї категорії валютних режимів належить і режим спеціального курсу в країнах ОПЕК, які прив'язали курси своїх валют до ціни нафти.

У перші роки розбудови ринкової економіки постсоціалістичні країни зберігали успадковану від командно-адміністративної системи практику застосування множинних валютних курсів. Це означає, що у країні на різних ринках можуть діяти різновиди плаваючого, фіксованого курсів і валютний контроль. Таке становище ускладнювало експорт, активізувало нелегальні валютні ринки.

Відтепер у більшості країн з перехідною економікою встановлено режим гнучкого валютного курсу — вільно плаваючого, або керованого плаваючого, якщо країна має достатній рівень іноземних валютних резервів. Наявність останніх дозволяє продавати іноземну валюту на валютному ринку, щоб забезпечити стабільність національних грошей. Таке кероване плавання, яке здійснювала певний час і Україна, можливе у тому разі, коли країна має валютні резерви, нагромаджені шляхом інтенсифікації та експорту або за рахунок позик міжнародних організацій.

Динаміка валютного курсу в Україні відзначалася нестабільністю і непослідовністю. Протягом 1993 року зберігався подвійний обмінний курс — офіційний та аукціонний. У травні цього ж року було запроваджено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, після чого країна знову повернулася до системи множинних курсів.

У вересні 1993 року в Україні запроваджується фіксований валютний курс. В умовах фіксованого валютного курсу валюта, яку отримували резиденти в обов'язковому порядку, мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні: 40% — від надходжень на валютному тендері, 10% — обов'язковий продаж, 50% залишалося у розпорядженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої валюти міг бути тільки НБУ.

Застосування фіксованого валютного курсу в цей період з усією повнотою продемонструвало вади цього режиму. Протягом 1993—1994 років знизилася ефективність експорту, скоротились надходження в іноземній валюті і зросла кількість бартерних операцій, збільшився зовнішній борг України та від'ємне сальдо платіжного балансу, погіршилися макроекономічні показники.

У жовтні 1994 року відбулися лібералізація обмінного курсу і зниження курсу національної валюти. Ці події позитивно вплинули на економіку країни: збільшилися надходження валюти з-за кордону, зросли експорт та іноземні інвестиції.

Наступний 1995 рік позначився інфляційними процесами, але у 1996 році їх вдалося призупинити, і протягом 1996— 1997 років обмінний курс гривні був стабільний. До запровадження плаваючого валютного курсу в Україні курсоутворення відбувалося у межах валютного коридору щодо долара США.

У 1998 році валютний коридор змінювався три рази. На початку 1998 року — з 1,75—1,95 грн. до долара; під час фінансової кризи — з 1,8—2,25 до 2,5 — 3,5. На початку 1999 року межі валютного коридору ще більше розширилися — з 2,5— 3,5 до 3,4—4,6 грн. за долар.

З 2000 року в нашій країні було запроваджено режим плаваючого обмінного курсу, що свідчить про лібералізацію валютного ринку. Цей режим відповідає політиці інтеграції України у світову економіку, збалансовує попит на іноземну валюту з її пропозицією, сприяє підтримці конкурентоспроможності українських товаровиробників, збереженню валютних резервів.

У перші місяці 2003 року збільшилися надходження іноземної валюти, що створило умови для систематичного викупу Національним банком і зарахування до валютних резервів надлишкової пропозиції. Саме це джерело надходжень дало можливість зберегти валютні резерви від зменшення в умовах відсутності кредитів міжнародних фінансових організацій та здійснення Україною значних виплат зовнішніх боргів (з початку року — понад 340 млн. дол.). На початку 2000 року значно збільшилася пропозиція іноземної валюти, яка перевищила попит більше ніж на 600 тис дол. за день.

У системі валютного регулювання особливе місце належить здійсненню комплексу заходів щодо забезпечення конвертованості валют. Конвертованість — це гарантована державою можливість обміну національної валюти на іноземну. Розрізняють повну та часткову конвертованість. За умов повної конвертованості немає будь-яких валютних обмежень. Всі юридичні та фізичні особи, у яких є валюта певної країни, мають право здійснювати всі валютні операції — як поточні, так й інвестиційні. Тепер понад 100 держав мають конвертовані валюти. Однак тільки 7 з них можна вважати повністю конвертованими (долар США, фунт стерлінгів, японська ієна, французький франк, шведська крона, німецька марка, канадський долар).

Слід зазначити, що список валют, які мають повну конвертованість, не є стабільним і відображає зміни у валютному законодавстві окремих країн. Часткова конвертованість передбачає певні валютні обмеження, проте вони не стосуються поточних платежів: короткострокових кредитних операцій, платежів за результатами зовнішньої торгівлі, платежів щодо погашення позик і процентів, переказів прибутків від інвестицій. Відомо, що ст. VIII Статуту МВФ передбачає ліквідацію валютних обмежень щодо поточних міжнародних операцій. Проте, враховуючи ту обставину, що багато країн ще не готові виконати ці вимоги, Статут МВФ у ст. XIV передбачає певні винятки для країн, які переживають труднощі перехідного періоду. Такі країни зобов'язані обгрунтувати своє рішення стосовно ст. XIV або формально взяти на себе обов'язки відповідно до ст. VIII, як це зробила Україна.

Яке значення має конвертованість гривні для нашої країни?

Конвертованість забезпечить українським підприємствам доступ до іноземних валют. Це дає змогу їм вибирати між купівлею вітчизняних товарів і закордонних. Конвертованість сприятиме залученню іноземного капіталу; зарубіжні компанії зможуть за гривні купувати українські товари; наша економіка стане відкритою для міжнародної конкуренції.