Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Об'єкти права особистої власності

Майно, що належить дружині, і майно, що належить чоловікові, у Кодексі 1926 р. було названо "окремою" власністю, у Кодексі 1969 р. -"роздільною", а у Сімейному кодексі - "особистою" власністю.

Термін "роздільна" не годився не тільки тому, що був калькою з рос. "раздельная", а головно тому, що не відображав суті явища, яке мав би відображати. Професор В. А. Рясенцев називав власність кожного з подружжя особистою. Його позиція і була використана при опрацюванні проекту Сімейного кодексу України.

Насамперед слід звернути увагу на те, що у Сімейному кодексі норми, які стосуються особистої власності дружини та чоловіка (глава 7), передують нормам, котрі визначають правовий режим майна, що належить подружжю (глава 8). Чи це правильно? Дехто побачив у такому розміщенні законодавчого матеріалу надання переваги власності кожного з подружжя над їхньою спільною власністю і навіть спробу утвердити індивідуалістські настрої у відносинах подружжя.

Даремно. Найперше слід відзначити, що у такій структурній новації не було щонайменшого ідеологічного підтексту. Гору взяв "принцип історизму", адже на момент шлюбу кожен із подружжя уже є власником певного майна. Спільним майном вони лише будуть "обростати" після шлюбу.

Взято було до уваги і те, що без того, що є об'єктом права індивідуальної власності (одяг, взуття, інші предмети особистого вжитку) ні дружині, ні чоловікові не обійтись.

Крім того немає жодної підстави для висновку про те, що спільна власність подружжя - це загальне правило, а власність кожного з подружжя - це виняток з нього. Видається, що навіть сама постановка такого питання (що є нормою, а що - винятком з неї) має викликати подив, адже окрема власність дружини і чоловіка - це така ж реальність, яка постійно, паралельно існує із спільною власністю подружжя. Наявність будинку у власності одного з них - це така ж звичайна, а не виняткова ситуація, як і перебування його у спільній власності подружжя.

Об'єкти права особистої власності

У статті 57 СК власністю кожного з подружжя також вважається майно, набуте ними до шлюбу з різних підстав.

Після реєстрації шлюбу кожен із них, як і раніше, є власником майна, що було йому подароване чи ним успадковане, а також речей індивідуального вжитку. У той же час у цій статті міститься низка новел, які були зумовлені судовою практикою. Особистою власністю кожного з подружжя, зокрема, є:

1) коштовності та предмети розкоші, набуті за спільні кошти;

2) премії, нагороди, одержані за особисті заслуги;

3) кошти, виплачені як відшкодування за пошкодження його майна, за каліцтво або інше ушкодження здоров'я, а також за заподіяну йому моральну шкоду;

4) майно, придбане хоча й у шлюбі, але за власні кошти дружини чи чоловіка.

Шлюб між Ч. та Р. було зареєстровано у серпня 2001 р. У жовтні того ж року Р. продала свою квартиру в Одесі і через три місяці купила нову квартиру в Одесі. У зв'язку з розірванням шлюбу Ч. зажадав поділу майна, у тому числі квартири, придбаної у шлюбі. Суду позові відмовив.

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України усі судові рішення скасувала і передала справу на новий розгляд: "Суд не з'ясував, за скільки була продана квартира і чи достатньо було вирученої суми для придбання нової квартири".

Поряд із визнанням нагород та премій власністю того, кому вони вручені, суд, відповідно до ч. 2 ст. 57 СК, може визнати за другим з подружжя право на частину премії чи нагороди, якщо він своїми діями сприяв їх одержанню (вів домашнє господарство, доглядав за дітьми, надавав технічну чи іншу допомогу тощо).

Індивідуальною власністю дружини чи чоловіка може бути визнане майно, яке було ним набуте під час окремого проживання, за особисті кошти. Але цю обставину, у разі спору, потрібно буде довести.