Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Презумпція спільної власності

Презумпція спільної власності

"Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя", - так зазначено у ч. 2 ст. 60 СК.

З цього випливає, що у разі незгоди одного з подружжя з такою презумпцією і звернення до суду з вимогою про визнання за ним права особистої власності на певну річ, на ньому лежатиме тягар доказу протилежного.

Презумпцію спільності майна можуть спростувати докази про:

1) придбання речі до шлюбу;

2) придбання речі на кошти, які належали позивачеві особисто (подарунок батьків, одержання відшкодування за моральну шкоду тощо);

3) придбання речі за рахунок коштів, одержаних від продажу особистого майна;

4) придбання речі в період окремого проживання за власні кошти. Тому не варто поспішати викидати документи, які засвідчують

час придбання речі, а також правову та фінансову основу для її придбання.

Сфера чинності цієї презумпції дає підставу службовій особі, яка уповноважена на проведення опису майна одного з подружжя, включити до нього на свій розсуд половину з того майна, яке є в помешканні, в якому він проживає з дружиною (чоловіком), або в іншому їхньому володінні і на яке може бути накладено стягнення.

Перетворення особистого майна у спільне

За певних умов особисте майно одного з подружжя може перетворитися в об'єкт спільної власності.

Автомобіль, який належав чоловікові, був пошкоджений у результаті дорожньо-транспортної події, що трапилася з його вини. На капітальний ремонт автомобіля була витрачена значна сума коштів із сімейного бюджету.

Подружжя за спільні кошти здійснили перепланування та добудову будинку, який дружина одержала у спадок.

Правові наслідки, які можуть настати у таких випадках, не можуть бути однаковими для усіх ситуацій. Адже дружина може не претендувати на виникнення у неї прав співвласника автомобіля, вважаючи таку фінансову підтримку другого з подружжя актом безвідплатної взаємодопомоги. І у разі її смерті спадкоємці не матимуть права заявляти вимогу про включення цього неіснуючого права до складу спадщини.

У другому випадку чоловік також може усно чи письмово відмовитися від зміни правового режиму будинку.

У статті 62 СК недарма зазначено, що "у разі спору" це майно може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності. Відсутність спору є свідченням того, що правовий режим майна одного з подружжя, вартість якого істотно збільшилася внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або грошових затрат другого з подружжя, залишається незмінним.

Лише у разі доведення того, що такі затрати другий із подружжя робив з метою набуття права співвласності, його спадкоємці одержать шанс на збільшення обсягу спадщини.

Придбання подружжям майна

Відповідно до частини 1 ст. 60 СК, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності296. А у частини 2 цієї статті йдеться про речі, набуті за час шлюбу. Чи виправдана така термінологічна множинність?

З точки зору законодавчої техніки, можливо, й ні. Проте, згідно із статей 190 ЦК, майном вважається окрема річ, сукупність речей. Тому у сфері речових (статичних) правовідносин терміни "майно" та "річ" можна трактувати як синоніми.

Подружжя може набути майно у спільну власність за різними підставами.

Насамперед право спільної сумісної власності може виникнути щодо подарунків, одержаних на весіллі. Чим це має бути засвідчено?

Судова практика твердо стала на шлях, відповідно до якого дарування на весіллі подарунків (грошей) родичами, друзями кожного з подружжя не є достатнім доказом того, що обдарованим був саме цей із подружжя. При вирішенні питання про те, хто став власником подарунка, судам належить брати до уваги, кому він був подарований: подружжю чи одному з них297.

Якщо збереглися листівки, у яких дарувальник звертався до обох з подружжя, це засвідчує, що обдарованим були вони обоє.

Якщо дарується цінна річ або значна грошова сума, бажано, задля запобігання майбутнього спору, чітко (усно чи письмово) визначити особу обдарованого.

До набрання чинності Цивільним кодексом України в судовій практиці був випадок, коли батьки вагітної жінки, задля пришвидшення шлюбу з нею того, хто був батьком дитини, подарували йому будинок. Однак він від шлюбу відмовився, а позов батьків про визнання договору дарування недійсним суд не задовольнив, вважаючи, що для цього немає достатньої підстави.

За сучасних умов підставою для визнання такого договору недійсним може бути загальна норма, що сформульована у п. 6 ст. З ЦК: справедливість, добросовісність та розумність.

У кабінет нотаріуса прийшли подружжя В. А. та М. А., а також їхні батьки задля нотаріального посвідчення договору про купівлю квартири у Я. Гроші за квартиру були внесені батьками дружини та чоловіка порівну, але набувачем у договорі був зазначений лише В. А. Через кілька років у зв'язку з розірванням шлюбу виник спір щодо права власності на квартиру.

Для правильного вирішення цього спору слід мати на увазі таке. Ситуація засвідчує, що:

1) батьки дружини та чоловіка уклали з кожним із них договори дарування відповідної суми коштів;

2) на укладення договору одним з подружжя згода другого з подружжя була незаперечною;

3) хоча набувачем квартири за договором формально був лише чоловік, дружина вважається її співвласником і має право на здійснення свого права та на його захист.

Численні судові спори щодо майна, придбаного у шлюбі, засвідчують, що довіра одного з подружжя до своєї дружини чи чоловіка буває надмірною, що впевненість у його чи и порядності не завжди мала достатню підставу. Тому треба не дати себе ошукати і, попри любов, спільні сподівання на довге, щасливе життя, дуже тверезо ставитися до документів.

Подружжя або один із них можуть бути стороною (набувачами) у договорі довічного утримання (догляду). Якщо формально набувачем значився лише один із подружжя, презюмується, що утримання відчужувала здійснювалося за рахунок спільних коштів, тому фактичними власниками будинку чи іншого майна мають вважатися обоє подружжя.