Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Розпорядження спільним майном

А відповідно до частини 2 ст. 331 ЦК, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва, прийняття його до експлуатації та державної реєстрації.

Відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва лише на ім'я одного з подружжя не є драматичною обставиною, але краще відразу домовитися про те, що формально забудовниками вважатимуться і чоловік, і дружина.

На відведеній земельній ділянці подружжя Л. Ю. та Г. Ю. почали споруджувати будинок. На момент загострення відносин між ними було збудовано лише перший поверх. Виник спір щодо права власності на цю будівлю.

Відповідно до частини 3 ст. 331 ЦК, до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання, які були використані у процесі будівництва. Зміст цієї норми був запозичений із практики Верховного Суду України. Однак ані ця практика, ані зазначена вище норма закону не можуть вважатися достатньо аргументованими.

Спорудження лише першого поверху будинку - це ще не будинок, але уже будівля, яка має певну вартість і на яку мають поширюватися речові права забудовника. Неточність, що закладена у цій нормі, є очевидною, адже того, що було використано (цемент, пісок, цегла, бетон, деревина тощо), уже не існує. Нова річ, хоча і не завершена, - це все ж таки річ. Тому вона може вважатися спільною сумісною власністю подружжя і відповідно бути поділеною між ними, якщо, звичайно, індивідуальне завершення будівництва кожним із них є технічно можливим.

Ці міркування, на мій погляд, дають підставу для висновку про те, що частина 3 має бути із ст. 331 ЦК виключена як помилкова.

Розпорядження спільним майном

Відповідно до частини 1 ст. 65 СК, розпорядження спільним майном має здійснюватися дружиною чи чоловіком за взаємною згодою. Але це не значить, що вони обоє мають бути присутніми при укладенні кожного договору. Договір може бути укладений (підписаний) і одним з подружжя, при цьому припускається, що на це є воля і його дружини чи чоловіка.

В. Д., коли його дружина була у відпустці, вивіз із квартири і продав усі меблі.

Оскільки ім'я покупця В. Д. не повідомив, Т. Д. звернулася до нього з позовом про повернення половини вартості меблів та відшкодування моральної шкоди у зв'язку з самочинним розпорядженням спільним майном.

Перша частина позовної вимоги підлягає задоволенню без будь-якої перестороги. Щодо моральної шкоди, а вона, безперечно, була заподіяна, то її відшкодування у цій ситуації Сімейним кодексом не передбачено. Маємо, як і в інших випадках, прогалину у законі, проте задля утвердження добросовісності у відносинах між подружжям слід би застосувати аналогію права (ч. 9 ст. 7 СК) і задовольнити позов.

Згідно із частиною 3 ст. 65 СК, на укладення одним із подружжя договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути письмова, нотаріально посвідчена згода другого з подружжя.

На особистому рахунку М. Ж. була значна грошова сума, накопичена за час шлюбу. М. Ж. одержав ці кошти в банку, попередньо домовившись з Ф. Р. про купівлю у нього будинку. Оскільки М. Ж. перебував у шлюбі, виникло питання щодо необхідності згоди дружини на укладення цього договору.

Раніше вважалося, що згода другого з подружжя потрібна лише при укладенні договорів про відчуження речі, яка є спільною власністю; на придбання ж речі у власність - достатньо загального припущення про наявність такої згоди. Однак зі змісту ст. 65 СК такий висновок не випливає.

Оскільки мова йшла про купівлю, тобто про відплатний договір, за яким гроші обмінюються на певну матеріальну річ, - це значить, що відбулося припинення права спільної сумісної власності на гроші і виникнення такого права на інше майно. З цього випливає, що на купівлю як акт розпорядження грішми також потрібна згода другого з подружжя. Адже, коли за договором купівлі - продажу певна річ "входить" у дім покупця, гроші "виходять" з нього. Тому другий із подружжя має насамперед право або погодитися з таким способом витрачання спільних коштів, або заперечити проти нього, а також має право на контроль якості предмета договору і його ціни.

Н. Ш. бажає купити квартиру для О. Р., з якою періодично проживає, але хоче, щоб його дружина про це не знала.

Такі ситуації виникали у нотаріальній практиці неодноразово. Укласти офіційно такий договір без згоди дружини йому не вдасться, оскільки нотаріус навряд чи захоче мати неприємності. Але передати О. Р. свої необліковані дружиною кошти він зможе. І в разі відсутності достовірних доказів такого договору дарування грошей - інтересам О. Р. ніщо не зможе зашкодити.