Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Спір про розмір частки

У спільній сумісній власності частки дружина та чоловіка не визначені, але кожен з них переконаний, що має право на неї, і сподівається, що вона не буде меншою ніж половина, незалежно від того, що з поважної причини (навчання, догляд за дітьми, хвороба тощо) він не мав самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до частини 1 ст. 70 СК, у разі поділу майна частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Про яку домовленість йде мова?

С. Р. та Н. Р. домовилися про те, що у праві власності на споруджений ними будинок С. Р. належатиме 2/3, а Н. Р. - 1/3. Вони звернулися до нотаріуса з заявою про посвідчення такого договору. Чи мають вони на це право?

Ствердна відповідь на це запитання не може викликати сумніву. І не лише тому, що право подружжя домовитися про розмір часток кожного з них прямо зазначено у ч. 1 ст. 70 СК, а й тому, що це безпосередньо випливає із принципу свободи договору.

Така домовленість може бути досягнута між подружжям і тоді, коли жоден із них не заявляє вимоги про реальний поділ майна. Вона має схожі риси із шлюбним договором, але не ототожнюється з ним. Навіть тоді, коли уже заявлено позов до суду, сторони можуть досягти такої домовленості, склавши мирову угоду.

Така домовленість може бути усною, якщо це не стосується нерухомості. Водночас усна форма може призвести до заперечення другою стороною самого факту її досягнення та змісту. Тому бажано діяти з урахуванням ст. 206 ЦК.

Якщо такої домовленості між подружжям не було досягнуто, діє загальне правило: частки кожного з подружжя є рівними. Заблокувати дію цієї норми може шлюбний договір, для укладення якого передбачена особлива процедура.

У разі визначення часток кожного з подружжя право спільної сумісної власності перетворюється у право спільної часткової власності. А це значить, що кожен із них володітиме правом першого покупця.

Спір про розмір частки

Спір про визначення розміру частки кожного з подружжя, як правило, поєднується із позовом про реальний поділ майна, але може бути заявлений у суді й окремо.

Загальне правило про рівність часток кожного із подружжя може бути несправедливим у конкретній життєвій ситуації. Тому суду надано право при вирішенні спору відступити від засади рівності часток, коли один з подружжя, наприклад, ухилявся від праці, не дбав про матеріальний добробут сім'ї, зловживав алкоголем тощо.

Чи можна у цьому випадку говорити про його відповідальність? На мою думку, ні, адже йдеться, з юридичної точки зору, не про покарання, а про визначення балансу між працею та коштами, що були вкладені одним із подружжя у придбання майна, і тим, на що він має право претендувати, за принципом: що заробив, те й маєш.

Друга підстава для зменшення частки не пов'язана із протиправною поведінкою: частка другого з подружжя може бути збільшена, якщо з ним проживають неповнолітні діти або повнолітні непрацездатні діти, якщо розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Такий наслідок наступить, безумовно, і тоді, коли другий із подружжя взагалі не брав участі в утриманні дитини. Його виправдання: "я би платив, якби вона подала заяву до суду" - суд не візьме до уваги.

Чи може суд відмовити у позові одного з подружжя про визначення його частки? Можливість ствердної відповіді не слід виключати. Якщо, наприклад, один із подружжя був наркозалежним і для отримання коштів для придбання наркотиків систематично розпродував спільне майно, суд може констатувати, що вартість проданого майна становить його частку у спільній власності, і в позові відмовити. Такого ж висновку суд може дійти і в тому разі, якщо сума заборгованості за аліментами перевищує вартість його частки у спільному майні.