Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Підприємець як відповідач

"Я розорю його", - в запалі гніву часто заявляють колишні дружини підприємців і вимагають половину його "імперії"". Аналіз цієї проблеми почну із випадку, коли один із подружжя здійснює підприємницьку діяльність як приватний підприємець, тобто без статусу юридичної особи.

Правовий режим майна такого підприємця у Цивільному кодексі не визначено. Лише у частині 2 ст. 52 міститься правило про те, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі спільного майна.

У пункті 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна" зазначено (з посиланням на ст. 52 ЦК та статті 57 та 61 СК), що майно фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Така позиція є дуже спірною.

Опонуючи їй, хочу зазначити, що жодна із указаних статей окремо й усі вони разом не дають достатньої підстави для такого висновку. Згадка у ст. 52 ЦК про особисте майно підприємця не означає, що особистим майном закон вважає все те майно, яке він набув з початку підприємницької діяльності.

Чоловік, наприклад, міг розпочати свою справу на коштах чи на майні, яке було придбане у шлюбі, отже було спільною власністю подружжя. Якщо за рахунок доходів від підприємництва він купив меблі, машину чи інші речі, то кому вони мають належати?

Якщо чоловік почав власну справу на кошти, одержані в порядку спадкування, розбагатів, придбав майно, а дружина в той час ростила маленьку дитину, то кому це майно належить?

Дати категоричну відповідь на ці запитання, без урахування конкретних обставин подружнього життя, неможливо. Але базовим для таких ситуацій має бути, на мій погляд, інше правило: на майно, набуте приватним підприємцем у результаті своєї підприємницької діяльності, поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя. Лише так можна знайти справедливе вирішення проблеми. Яка частка і кому буде належати у разі поділу спільного майна, - то уже інша справа.

Б. Т. у 1998 р. заснував товариство з обмеженою відповідальністю, статутний фонд якого становив 20 тис. грн. За доходи від підприємницької діяльності подружжя придбало впорядковану квартиру, сучасний автомобіль, інші цінні речі. Дружина не працювала, з дитиною від першого шлюбу двічі на рік відпочивала за кордоном, домашнє господарство вела спеціально найнята для цього особа.

У зв'язку з поданням Б. Т. позову про розірванням шлюбу Б. 3. пред'явила зустрічний позов про поділ майна. На що вона має право претендувати?

Відповідно до статті 115 ЦК, майном господарського товариства є вклад до статутного капіталу, виготовлена продукція, одержані доходи, інше майно.

Б. 3. відповідно до частини. 2 ст. 148 ЦК, матиме право на одержання лише вартості (!) частини майна, пропорційної її частці у статутному капіталі товариства. Це означає, що фізично розвалити це господарське товариство їй не вдасться.

Що стосується квартири, іншого майна, яке є власністю подружжя, частка Б. 3. може бути зменшена у зв'язку з тим, що її участь працею та коштами у його придбанні була незначною.

Отже, при визначенні одним з подружжя своїх прав в "імперії" чоловіка слід мати на увазі:

1) майно господарського товариства є його власністю як юридичної особи. Те, що було передано засновниками у власність товариства, перестає бути власністю засновників (подружжя чи одного з них);

2) один із подружжя не має права вимагати виділення йому у власність частки майна товариства в натурі. Але це не означає, що сторони не можуть домовитися про такий реальний виділ.

Акції акціонерного товариства, придбані одним із подружжя за час перебування у шлюбі, надають право на дивіденди і для другого з подружжя.