Риторика - Олійник О.Б. - 8.2. Культура думки. Логіка мови

"Оратор, достойний уваги, є той, хто користується словами для думки, а думкою для істини й доброчесності."

(Ф. Фенелон)

8.1. Діалектика - джерело категорій мови

8.2. Культура думки. Логіка мови.

8.3. Аргументація і логіка

8.1. Діалектика - джерело категорій мови

Філософія античності, починаючи від Аристотеля та Платона, має класифікацію знань, які прийнято розділяти за характером і предметом викладу й аргументації проблем.

Усі знання поділяються на практичні та теоретичні. До теоретичних належать науки дедукції: логіка, метафізика, математика, які мають достовірні висновки. Логіка є інструментальною наукою, завдяки якій отримують достовірне знання. До практичних знань належать політика й етика, виводи в яких мають не достовірний, а імовірний характер. Діалектика - методологічний інструмент цих наук.

Елементарна матриця дистрибутивної різниці дає змогу розрізняти в мові, даній у вигляді логосу (виражена звуком або відображена на листі), важливі смислові категорії, які не можуть бути пояснені, але, проте, існують як частина особистої психологічної природи людини (пафос) або як частина його соціальної природи (стос). Для спостерігача змісту промови дані індивідуально-психічні та соціальні категорії включені в її словесно- наземну природу і пожвавили цю природу, оскільки без пафосу й етосу логос не осмислюється. Ідея такого потрійного розрізнення структури мовного процесу грунтується на практиці античної діалектики. В ті часи, коли філософи вирішили: для того, щоб усім разом шукати істину (але неособисту вигоду або що-небудь ще), філософ дає повну відповідь, вислуховуючи промову повністю, тобто за діалектичним правилом. Той, хто слухає, у процесі діалогу стає тим, хто говорить, міркуючи на ту ж тему і відповідно до тих самих смисловими правил. Згідно з наведеним вище принципом побудовано багато творів античних авторів.

Принципи риторики грунтуються на діалектиці. Характерно, що цивілізації Сходу не розробляли риторичних принципів, оскільки філософська бесіда на тему діалектики не була характерна для їхніх культур. Арабський ісламський світ вивчав риторику на грецьких зразках і здебільного основному як гомілетику та логіко — філософські трактати. Індуїзм зосередився на філософський — психологічній проблематиці. Буддизм, розробивши індивідуальну логіку, використовував її як гомілетику. Китайська філологія використовувала логіку "Книги змін" для побудови композиційних форм письмово-літературних творів. Оскільки діалектичний діалог не став звичаєм суспільства на Сході, уявляти людину як одержувача і творця мовної семантичної інформації взагалі не було потреби.

Категорії етосу, пафосу та логосу можна відшукати лише в літературній критиці, але етос, пафос і логос в літературно-критичних творах існують імпліцитно, їх можна виділити тільки шляхом спеціального аналізу.

8.2. Культура думки. Логіка мови

Логіка, як і риторика, - одна з найдавніших наук про людину. Вона вивчає закони та форми правильного мислення. Поняття "логіка", "логічний" здавна стали синонімами розуму, природних зв'язків та мисленні. Логіка служить інструментом пізнання, інтелекту та його розвитку.

Основні види логіки, що використовуються в побудові промови:

1) формальна логіка - вивчає форми мислення, поняття, їх визначення, думки, їх поєднання, висновку, силогізми, узагальнення, висновки;

2) діалектична логіка - досліджує мислення в його розвитку, в суперечностях, доказах і спростуваннях, дискусіях, полеміці, спорах, боротьбі протилежностей;

3) математична логіка - виконує ті ж функції, але із застосуванням математичного апарату, забезпечує високу точність і надійність в абстрактних побудовах. Термін "логіка" використовується також в побутових ситуаціях як позначення зв'язків і залежності явищ (наприклад, логіка людської поведінки тощо).

У цьому сенсі логіка також є засобом культури мови, оскільки логіка мислення співвідноситься за функції з мовною нормою. І та і та забезпечують надійність інтелектуальних контактів між людьми, у тієї і в тієї є свої переваг і типології помилок, що зазвичай допускаються під час спілкування.

Джерела матеріалу: загальна освіта і культура суб'єкта, що накопичується роками, десятиліттями, власний життєвий досвід. Перший - опосередкований досвід, від початку накопичений іншими людьми, другий - безпосередній, накопичений самим суб'єктом. Перший, звісно ж, переважає. У мові, висловах (особливо в наукових, політичних, ділових, офіційних текстах) відбуваються, відбір матеріалу і його структуризація. У цьому процесі керівними критеріями служать цілі вислову, позиції того, хто говорить, і логіка, її апарат та механізм.