Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - Світова кольорова металургія

Кольорова металургія як галузь має складну внутрішню структуру. Вона містить видобуток і збагачення руд кольорових металів, їх металургійну обробку (одержання концентрату, чорнового і рафінованого продукту), виробництво різних сплавів, а також прокат кольорових металів і переробку вторинної сировини. Структура галузі складна ще й тому, що вона має справу із понад 70 металами, хоча і за обсягом виробництва, і за вартістю продукції різко переважають чотири з них - алюміній, мідь, цинк і свинець.

Кольорова металургія, як і чорна, - одна зі старих галузей промисловості, що виникли ще в епоху промислових переворотів. Під час розгляду її розвитку в XX ст. прийнято виокремлювати три послідовні етапи. Для першого з них, що охоплював першу половину століття, була характерна перевага виробництва важких кольорових металів - міді, свинцю, цинку, олова. На другому етапі, що тривав з початку 1950-х до середини 1970-х років, випереджаючими темпами розвивалася виплавка легких кольорових металів - алюмінію, магнію, титану та ін.; у результаті за обсягами виробництва алюмінієва промисловість, випередивши всі інші, вийшла на перше місце в світі. Третій етап, що почався в середині 1970-х років і був пов'язаний з енергетичною і сировинною кризами у світовому господарстві та одночасно з посиленням заходів для охорони навколишнього середовища, продовжується і сьогодні. На цьому етапі особливу увагу почали приділяти легуючим металам (вольфрам, молібден, ванадій, тантал, ніобій), малим (вісмут, кобальт), розсіяним (германій, селеніт, цирконій) і деяким іншим "металам XX ст." Але при цьому зберігся інтерес і до традиційних кольорових металів, у тому числі до благородних (золото, срібло, платина, іридій). Для третього етапу характерне також набагато ширше використання вторинної сировини. Внаслідок цього вже на початку 1990-х років шляхом переплавки металів у світі вироблялося: 1/5 всього олова, від 1/4 до 1/3 алюмінію і цинку, майже 2/5 міді і 1/2 свинцю.

Загалом, хоч і різними темпами, виробництво практично всіх кольорових металів і на третьому етапі продовжувало зростати, досягши до кінця 1990-х років у виробництві алюмінію 23- 24 млн т, рафінованої міді - 14 млн, а у виробництві свинцю і цинку 6-8 млн т.

Розміщення підприємств кольорової металургії багато в чому залежить від особливостей її сировинної бази. Так, для алюмінієвих руд властивий досить високий вміст корисного компонента (40-60 %), а в рудах важких кольорових металів він дуже низький: у рудах цинку - від 2-3 до 15-20 %, свинцю - від 1 до З, міді - від 0,5 до 3, олова і вольфраму - менше 1 %, а в рудах молібдену і кобальту вміст визначається сотими частками відсотка. Тому в розташуванні алюмінієвих заводів, як правило, переважає транспортна та енергетична орієнтація, а розміщення підприємств з виплавки важких кольорових металів майже завжди має сировинну орієнтацію. Цю закономірність можна простежити на прикладі США, Канади, Австралії, Росії, Казахстану, Іспанії, Польщі та інших розвинених країн, де головні райони і центри виплавки важких кольорових металів сформувалися в місцях видобутку руд міді, свинцю і цинку. Те саме спостерігається й у країнах, що розвиваються.

Але цей принцип стосується не тільки окремих підприємств тієї або іншої країни, а простежується й у межах усього світового господарства. Тим більше, що в кольоровій металургії взагалі переважає постадійний (технологічний) поділ праці, за якого окремі стадії технологічного процесу можуть розміщуватися не тільки в різних районах, а й у різних країнах, навіть на різних континентах. Саме можливість здійснення поста дійної спеціалізації призвела до того, що виплавка важких кольорових металів у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки (міді - в Чилі, Демократичній Республіці Конго і Замбії, олова - в Малайзії, Індонезії) виникла ще в період їхньої колоніальної і напівколоніальної залежності і тривалий час залишалася чи не єдиною галуззю важкої промисловості, що одержала там значний розвиток. Щоправда, у цих країнах сформувалися в основному нижні (початкові) етапи виробничого процесу - видобуток руди, паливомістке виробництво концентрату і чорнового металу, тоді як верхні (завершальні) його стадії концентрувалися в США, Західній Європі, Японії. У середині XX ст. зростаюча орієнтація кольорової металургії країн Заходу на сировину країн, що розвиваються, призвела до того, що ця галузь перемістилася до морських узбереж і увійшла до складу "портової" промисловості.

Більше того, починаючи з 1970-х років виплавка важких кольорових металів у країнах Заходу не тільки перестала зростати, а й навіть почала скорочуватися. У міру переходу на використання вторинної сировини та імпортних напівпродуктів збільшувалося і значення вже не сировинної, а транспортної та особливо споживчої орієнтації. Стосовно створення нових потужностей у сфері цих "брудних" виробництв, то воно активізувалось у країнах, що розвиваються, де все більше освоюють і верхні стадії виробництва. Але головна територіальна відмінність - між виробництвом і споживанням кінцевої продукції - залишається, оскільки основна частина важких кольорових металів, вироблених у країнах Азії, Африки і Латинської Америки, як і раніше, споживається в країнах Заходу.

Для документального підтвердження зазначеного вище наведемо конкретні дані у мідній промисловості. Співвідношення економічно розвинених країн і країн, що розвиваються, у запасах мідної руди становить приблизно 30 : 70, у виробництві мідних концентратів - 40 : 60, чорнової міді - 60 : 40, рафінованої міді - 66 : 34, а в споживанні рафінованої міді - 75 : 25. Аналогічні пропорції можна простежити і щодо окремих великих регіонів світу. Наприклад, частка Африки у світовому видобутку мідної руди становить близько 5 %, у виплавці чорнової міді - 4, рафінованої міді - 3,5, а в споживанні - менше 1 %, тоді як відповідні показники для Європи такі: 11, 21, 22 і 32 %.

До складу першої десятки країн з виробництва мідних концентратів входять п'ять країн, що розвиваються (Чилі, Замбія, Перу, Індонезія, Мексика), з виплавки чорнової міді - чотири, з виплавки рафінованої міді - також чотири (Чилі, Замбія, Перу, Індонезія), а з її споживання - фактично тільки Китай. Зауважимо, що до головних експортерів рафінованої міді належать Чилі, Росія, Канада, Замбія, Перу, Польща, Казахстан, а до її головних імпортерів - США, Німеччина, Франція, Італія, Японія, Республіка Корея, Велика Британія.

Територіальний розрив між виробництвом і споживанням міді можна розглядати саме як узагальнювальний приклад. Адже з видобутку нікелю в першу десятку країн-лідерів поряд із Росією, Канадою, Австралією входять також Нова Каледонія, Індонезія, Куба, Китай, Бразилія, але серед його головних споживачів немає жодної країни, що розвивається. До провідних виробників свинцю в концентратах належать, окрім Австралії, США, Канади, також Китай, Перу, Мексика, Марокко, але головними споживачами знову-таки є США, Німеччина, Велика Британія, Італія, Франція, Республіка Корея. До найбільших виробників цинкових концентратів належить, поряд з Австралією, Канадою, Китаєм, США, також Перу, Бразилія, Болівія, Мексика, але серед основних споживачів рафінованого цинку країн, що розвиваються, немає. Найбільшу кількість олов'яних концентратів виготовляє Китай, Індонезія, Перу, Бразилія, а майже все споживання рафінованого олова зосереджене в США, Японії, країнах Західної Європи. Географічний розподіл інших, дуже важливих, але набагато менш уживаних, металів має свої особливості. Наприклад, 70 % світового виробництва вольфраму в концентратах дає лише Китай, 50 % світового виробництва молібденових концентратів припадає на Канаду. Головне їх споживання також концентрується в розвинених країнах.

Виробництво і споживання благородних металів має свої географічні особливості, що найкраще розглянути на прикладі золота. За деякими оцінками, загальна кількість золота, вжита людьми за тисячоліття розвитку цивілізації, становить 135 тис. т. Понад 40 % його було перероблено на ювелірні вироби, 30 % зберігається в державних резервах, майже 20 % належить приватним особам, а ще 10 % спрямовується на техніко-технологічні потреби промислового виробництва. За запасами золота перше місце у світі посідають США, після них (хоч і з великим відривом) - Німеччина, Італія, Швейцарія, Франція, країни СНД.

Протягом XX ст. видобуток золота у світі зростав досить швидко. У 1913 р. він становив 650 т, у 1940 р. - 1100, у 1970 р. - близько 1500, а в 1993 р. досяг свого максимуму - 2300 т. Таке збільшення видобутку зумовлене, з одного боку, стійким попитом на золото, а з іншого - переходом до переважно відкритого способу відпрацьовування родовищ, а також технічними удосконаленнями, що дали змогу залучати до експлуатації бідніші руди. Нині видобуток золота здійснюють майже в 100 країнах. При цьому вирішальний вплив на ринку мають сім країн, де видобуток перевищує 100 т: ПАР (майже 450 т), США (350), Австралія (310), Канада (170), Китай (160), Росія (130) і Перу (130 т). Однак потрібно враховувати, що в ПАР і Росії останнім часом виробництво золота скорочується, тоді як в інших із зазначених країн його продовжують видобувати досить швидко, а в Австралії, Китаї та Індонезії навіть дуже швидко.

Стосовно споживання золота країни світу прийнято поділяти на дві великі групи. Перша з них об'єднує низку країн Заходу (США, Німеччина, Франція, Велика Британія, Канада, Австралія) і Японію, що споживають великі обсяги золота і при цьому використовують його не тільки у виробництві ювелірних виробів, а й у високотехнологічних галузях промисловості - електронній, космічній, оборонній, у виготовленні засобів зв'язку та ін. Частка золота, що використовується з технічною метою, коливається в цих державах від ЗО до 60 %. До другої групи країн належать як деякі держави Заходу (Італія, Іспанія, Швейцарія, Австрія), так і країни Близького і Середнього Сходу, Південної, Південно-Східної і Східної Азії, в яких від 80 до 99 % золота спрямовується на виготовлення ювелірних виробів,

У підсумку зазначимо, що для кольорової металургії розвинених країн Заходу найхарактернішими є: 1) дуже розгалужена структура галузі, що передбачає виплавку традиційних різноманітних рідкісних металів; 2) перевага у виробничому циклі верхніх і середніх стадій металургійного процесу; 3) ширше використання вторинної сировини; 4) орієнтація в розміщенні підприємств переважно на транспортний, енергетичний і особливо на споживчий фактори. Для кольорової металургії країн, що розвиваються, можна вважати найтиповішими: 1) велику забезпеченість ресурсами; 2) менш розгалужену структуру галузі з перевагою нижніх і середніх стадій виробничого циклу; 3) порівняно незначне використання вторинної сировини; 4) перевага сировинної та енергосировинної орієнтацій у розташуванні окремих об'єктів.