Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - 2.2. Статус і роль економічної соціології у системі соціологічних наук

Економічна соціологія — це міждисциплінарне знання, потреба в котрому викликана наявністю проблем, що їх не можуть вирішити уособлені, дисциплінарно обмежені науки.

Об'єктом економічної соціології є взаємодія економічної і соціальної сфер життєдіяльності суспільства, і, відповідно, — соціальних і економічних процесів.

Предмет економічної соціології — соціальні механізми регуляції економічних відносин, закони і категорії, які формуються за принципом взаємодоповнення. Одним із завдань економічної соціології є відтворення цілісної картини функціонування економіки в рамках соціального процесу. Потрібно розрізняти чотири групи проблем, що їх досліджує дана наука:

1. розробка економіко-соціологічної моделі певного стану суспільства;

2. обґрунтування соціальної стратегії і тактики діяльності держави із врахуванням інтересів різних соціальних груп;

3. соціально-економічне вивчення соціальної структури населення як суб'єкта економічної діяльності;

4. системне дослідження соціальних регуляторів економіки, конкретних механізмів впливу на неї соціальних відносин [3].

Місце та роль економічної соціології визначається функціями останньої. До таких належать:

1. теоретико-пізнавальна (реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей суспільного життя);

2. прогнозуюча (визначення найбільш важливих та ймовірних тенденцій розвитку соціально-економічної діяльності);

3. управлінська (забезпечення системи управління економічною сферою адекватними даними);

4. ідеологічна (формування соціально-економічного світогляду у всіх "акторів" економічного життя);

5. соціальна функція (інформаційне забезпечення процесу "економічної" соціалізації індивіда, його інтеграції у життя суспільства).

Реалізація названих вище функцій ґрунтується на відповідному категоріальному апараті. Основними категоріями економічної соціології виступають: особа, соціальна група, соціально-економічні відносини, економічна поведінка, економічна Діяльність, економічна свідомість, економічна культура, соціальна політика, власність, потреби, мотиви, цінності установки, соціальні норми тощо. Як видно, ціла низка категорій соціологічного знання запозичена із соціальної філософії, соціальної психології, політичної економії педагогіки, правознавства.

Структура основних категорій економічної соціології є ієрархічною. Перший рівень ієрархії утворюють категорії "економічна сфера" і "соціальна сфера", які відображають зміст процесів у "полі" взаємодії економіки і соціуму. Другий рівень презентують такі категорії, як "соціальний механізм розвитку економіки" та "соціальні механізми регуляції соціально-економічних процесів". На третьому рівні знаходяться категорії, що конкретизують зміст соціальних механізмів. Мова йде про економічну свідомість, економічну культуру, економічні потреби, цінності, установки, стереотипи, економічну діяльність та економічну поведінку. Система названих вище категорій створює підґрунтя ефективного дослідження соціальної та економічної сфер життєдіяльності суспільства, соціально-економічних процесів у царині взаємодії останніх.

Значущість нової гілки соціологічного знання (економічної соціології) полягає в її методологічно обґрунтованому посиленні соціологізації економічного життя суспільства, наданні сфері виробництва "людського" обличчя.

2.3. Сучасна західна економічна соціологія

У рамках сучасної західної суспільствознавчої науки економічна соціологія має певний самостійний статус із відповідним колом досліджуваних проблем. Піонером наукових розробок у галузі економічної соціології є американський економіст Г. Беккер. Саме він запропонував об'єднувальну ідею, соціологічна сутність якої полягає в тому, що усім видам соціальної поведінки притаманні три основні прикмети: © оптимізація поведінки; ® ринкова природа поведінки; ® наявність стійких упереджень.

Актуальність економічної поведінки пояснюється (на думку Г. Беккера) тим, що до традиційних об'єктів економічної науки (товар, праця, фінанси) додаються феномени, які не мають ринкової природи. Мова йде про сферу послуг і цінності культури, тобто цінності поведінкового сектора. До речі, у західній науці об'єднання соціології і економіки відбувається не лише в рамках соціології. Засновники нової міждисциплінарної галузі знання спираються на відповідну економічну концепцію, згідно з якою, у центрі "економікса" опиняються закони обміну, розподілу, використання обмежених ресурсів.

Спеціалісти у галузі економічної соціології (зокрема О. Вудворт і Ч. Арджіріс) вважають за необхідне доповнити економічні та соціологічні змінні психологічними характеристиками. Перед сучасними науковцями постає задача поєднання двох підходів - надособистісного (організаційного) і особистісного (соціолого-психологічного), що вимагає логічного і методологічного обґрунтування, включення психологічних механізмів до організаційної структури. Ч. Арджіріс прийшов до з'ясування цього питання, пояснивши причини організаційних змін. Він довів, що джерелом цих змін є особистість у структурі організації. А для того, аби особистість могла виконувати інноваційні функції, необхідна система управління, що ґрунтується на відповідній науково-теоретичній позиції. Ч. Арджіріс сформулював умови, завдяки яким можливі зміни або інновації у процесі функціонування . організації:

· ослаблення сил, що стримують зміни;

· пом'якшення організаційного тиску на членів організації;

· створення умов для інформаційного вибору;

· підвищення рівня автономності членів організації відносно організаційного контролю;

· залучення рядових членів організації до управлінської діяльності;

· відбір і формування особистостей, здатних ризикувати і експериментувати [4, 118].

Сучасні наукові досягнення західних учених відрізняються від розробок їхніх попередників, перш за все, своєю практичною спрямованістю. Головним недоліком класичної науки, на думку Ч. Арджіріса, є дисциплінарна обмеженість, яка заважала науковій думці знайти практичний вихід в управлінні організаціями.

Нові можливості синтезованого знання продемонстрували соціологи Мак-Кленанд, Дж. Еткін та Дж. Катона. В основі їхнього підходу лежить соціологія експектацій (очікувань), а центральною категорією є категорія "досягнення" (achievement). Теорія даних авторів формувалася під впливом психологічних шкіл В. Джемса і К. Левіна.

Принципи нової науки (економічної соціології) значною мірою знайшли своє відображення саме в дослідженнях Дж. Катони. Саме він звернув увагу на сферу споживання, котру презентував у вигляді системи поведінки. Основні відносини в рамках даної системи розгортаються не навколо інвестицій, виробництва і споживання, а навколо особистості споживача. Такий підхід дозволяє зосередитись, перш за все, на значенні психологічних проявів, зокрема на соціально-психологічних властивостях різних соціальних груп, до яких належить індивід.

Сучасні західні теоретики в галузі економічної соціології розглядають сферу економіки у широкому соціокультурному контексті. Найбільш властива така позиція Філіпу Уріберну. Він зазначає, що речі задовольняють людські потреби лише в тому разі, коли вони адекватні певним культурним традиціям та звичаям. Саме так західні дослідники визначають деякі соціологічні поняття, наприклад, такі як "абсолютне зубожіння" та "відносне зубожіння". Якщо перше поняття визначає фізичний стан людини, то друге стосується порушення процесу споживання, нормального за умов певної країни згідно з її культурно-історичними традиціями [1, 18].

Таким чином, для сучасної економічної соціології Заходу є характерними [1, 19]:

· психологічна редукція економічної науки;

· перехід на рівень поведінкових теорій;

· використання категорій, що дозволяють окреслити зміст та мотиви економічної поведінки;

· врахування впливу неекономічних чинників на економічну поведінку;

· прогнозування реакції груп населення на економічні інновації;

· дослідження впливу масової свідомості і масової поведінки на ринкові зміни.

Що ж до основних напрямків досліджень сучасних західних соціологів, то має сенс відзначити доробки Ф. Іріберна (вивчення споживацької поведінки), Р. Гордона та П. Телока (вплив урядової політики на динаміку потреб), Б. Леменішера (поведінки сім'ї). Взагалі ж, на думку відомого американського соціолога Г. Беккера, усі види соціальної поведінки можна звести до трьох основних ознак: організація поведінки, ринковий характер останньої та наявність стійких упереджень.

Говорячи про сучасну західну соціологію, не можна залишити поза увагою й так звану "нову економічну соціологію". Відомий шведський соціолог Р. Сведберг вважає, що вихідним пунктом її розвитку є 1985 рік. Саме тоді побачила світ стаття М. Грановеттера "Економічна діяльність і соціальна структура: проблема вкоріненості". На думку харківського соціолога Ю. Чернецького, дана стаття стала "маніфестом" цього типу соціології [5,137]. "Нова економічна соціологія" спирається (найбільшою мірою) на три напрямки соціологічного теоретизування: "теорію меж", "культурну соціологію" та "організаційну соціологію".

Зазначаючи, що теорія Т. Парсонса, Н. Смелзера й В. Мура може ще багато дати, М. Грановеттер проводить чітку межу між старою і новою соціологією. На його думку, однією із головних відмінностей між новою та старою економічною соціологією є те, що перша, не вагаючись, здійснює атаку на неокласичні аргументи, тоді як друга намагається приховати свій критицизм і майже ніколи не конструює альтернативні моделі такого самого рівня деталізації. Згідно позиції М. Грановаттера, існує похибка в засадах мікроекономічної теорії. І нова економічна соціологія повинна доводити це відверто й чітко, особливо у ключових галузях економічного теоретизування. Мова йде про ринкові структури, виробництво, ціноутворення, розподіл і споживання. Ця похибка полягає в тому, що економічні актори не є атомізованими, відокремленими один від одного, якими пропонує розглядати їх теорія. Навпаки, вони включені до взаємодії та структур взаємодії, що мають перебувати в центрі теоретизування, а не на периферії уваги, тенденція чого раніше домінувала в економічній соціологи [5,137].

Незважаючи на "малий вік", "нова економічна соціологія" стала вельми популярною на Заході, особливо в США.

Але "нова економічна соціологія" має своїх прибічників і серед європейських соціологів, котрі створили дещо іншу її версію. У Європі більша увага приділяється класичним напрацюванням, має місце тенденція розвивати більш холістичний підхід. Американська ж соціологія концентрує зусилля на середньому рівні теоретизування.

Говорячи про понятійно-категоріальний апарат "нової економічної соціології", слід зазначити, що поняття вкоріненості в його сучасному трактуванні було впроваджене у програмній статті М. Грановеттера як альтернатива поняттю атомізації. Він доводить, що економічні дії є, у повному розумінні, соціальними діями в капіталістичному суспільстві. В межах "нової економічної соціології" існує й друге, настільки ж важливе ключове поняття. Це поняття "соціальної будови економіки". Це поняття потрапило до економічної соціології через інші соціологічні напрямки, особливо "культурну соціологію" та "новий інституціоналізм".

Основні поняття "нової економічної соціології" ("вкоріненість" та "соціальна будова економіки") є досить гнучкими. Тобто, ці дві категорії спроможні співіснувати з багатьма різними підходами до розгортання соціологічної теорії [5,138]. "Нова економічна соціологія" розвивається в "тіні" цих двох гнучких понять, які певним чином спрямовують аналіз, однак решту проблем залишають на розсуд окремого дослідника. Разом із тим, подібна гнучка структура дозволяє соціологам (які представляють різноманітні підходи) працювати над економічними питаннями й відчувати свою причетність до спільної справи. Слід також зауважити, що "нова економічна соціологія" спирається на ґрунтовну американську традицію розгортання теорій середнього рівня.

Як зазначає професор Ю. О. Чернецький, застосування концептуальних здобутків "нової економічної соціології" дозволяє підняти на новий якісний рівень теоретизування в українській соціологічній науці й підвищити ефективність виконання останньою функцій створення інтелектуального підґрунтя процесу соціального управління.