Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - 2.4.4. Соціально-економічні орієнтації населення України

Розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної свідомості значною мірою визначають їх політичний вибір, а отже, й соціально-економічне становище країни загалом. Як свідчать результати всеукраїнського моніторингу "Тенденції розвитку українського суспільства", що проводився Інститутом соціології ПАН України 1994 року, оцінка економічної ситуації в Україні є досить низькою. Так, протягом 1994-1998 років чисельність респондентів, котрі оцінюють економічну ситуацію в Україні як "дуже погану", зросла з 38,4% 1994 року до 44,6% 1998 року. Разом із тим, за період від 1999 року цей показник зменшився і становив 2000 року 33,3%. Лише дуже невеликий відсоток (від 1,9% 1994 року до 0,1% 2000 року) оцінює економічну ситуацію в Україні як "дуже добру".

Найбільш негативно оцінюють економічну ситуацію непрацюючі пенсіонери, домогосподарки, кваліфіковані робітники та молоді люди, які не мають постійної роботи. В результаті проведених досліджень виявлено також певну залежність між рівнем освіти респондентів та їхньою оцінкою соціально-економічної ситуації. Так, 1994 року найбільш негативно оцінювали економічну ситуацію люди з середньою та незакінченою вищою освітою. Більш лояльно ставилися до економічної ситуації в Україні респонденти з початковою, неповною середньою та вищою освітою (за даними дослідження 1994 року). Якщо подивитись на оцінку економічної ситуації з точки зору динаміки процесу, то 2000 року зросла чисельність респондентів (котрі оцінюють її як "дуже погану") якраз серед громадян із початковою і неповною середньою освітою.

Серед вікових груп населення "жорстко" оцінюють економічну ситуацію респонденти середнього віку та пенсіонери, більш "лояльно" — молодь віком до 30 років. Слід відзначити, що 2000 року респонденти всіх вікових груп "пом'якшили" свою оцінку. Так, якщо 1994 року економічну ситуацію в державі як "дуже погану" оцінили 33,5% молоді, 42,7% людей віком від 39 до 54 років і 38,8% людей пенсійного віку, то 2000 року ці показники склали відповідно — 26,5%; 33,5%; 37,7%.

Нині населення України постало перед необхідністю вибору між ринковим і державним (плановим) регулюванням економіки. Як свідчать результати досліджень, більшість населення не визначилась в плані певного варіанта регулювання економіки. Дещо переважає чисельність громадян, котрі орієнтуються на ситуацію з низькими цінами при дефіциті товарів. Поступово зменшується чисельність прихильників "ринкової ситуації", для якої характерним є високі ціни за відсутністю товарного дефіциту. Найбільше прихильників "ринкової ситуації" серед підприємців, дрібних бізнесменів, учнів. Хоча і серед цих соціально-професійних груп спостерігається тенденція зниження симпатії до ринкових реалій.

Ринкову ситуацію позитивніше сприймають чоловіки. Так, 1994 року прихильників ринкових реалій серед чоловіків було 35 3% а серед жінок - 25,3%, 1998 року відповідно - 27,2% та 22'0%:-2000року- 27,7% та 19,6%. У "віковому розрізі більш лояльно до ситуації з високими цінами за відсутністю товарного дефіциту і черг ставляться молоді люди, більш стримано - респонденти середнього віку і вкрай негативно - пенсіонери Але якщо серед молоді прихильників ринкової ситуації 1994 року було 41,0%, а супротивників - 19,5%, то 1998 року відповідно - 32,1% та 20,2%, а 2000 року - 26,2% та 25,7%.

Отже, як бачимо, і серед молодих людей спостерігається досить чітка тенденція до більш негативного сприйняття ринкових реалій українського суспільства. І, звичайно, найбільш яскравого забарвлення дана тенденція набуває серед представників старшого віку. На початку 2000 року кількість прихильників ринкової ситуації серед цієї вікової групи становила 15,3%, а супротивників - 48,0%.

За роки української незалежності зменшилась чисельність прихильників ринкової ситуації і серед респондентів різного освітнього рівня. Лише серед громадян із вищою освітою протягом 1994-2000 років переважають ті, хто надає перевагу високим цінам за відсутністю товарного дефіциту та черг. Представники усіх інших освітніх категорій на кінець XX століття більше схилялись до неринкових реалій.

Досить широким є спектр думок і стосовно економічних перетворень в Україні. Приблизно четверта частина населення виступає за повний перехід до ринку. Дещо менше прихильників окремих змін в економічній ситуації. І досить чисельною є група прихильників повернення економіки до "перебудовного" стану. Найбільше прихильників переходу до ринку серед підприємців, учнів, спеціалістів технічного та гуманітарного профілю. Чоловіки налаштовані більш "ринково", аніж жінки. Більш позитивно ставляться до ринкового варіанта економічних перетворень люди з незакінченою вищою та вищою освітою. Респонденти ж із початковою і неповною середньою освітою критичніше оцінюють можливості ринкового господарства.

Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інституція приватної власності і підприємництва. Як свідчать результати моніторингу, роки економічних перетворень характеризуються в основному схвальним ставленням населення України до розвитку приватного підприємництва. Найбільш позитивно до останнього ставляться самі підприємці, фермери, керівники підприємств. Менш лояльними по відношенню до розвитку даної ситуації є державні службовці, правоохоронці, різноробом і, пенсіонери. Толерантнішими до даної інституції є чоловіки.

Мають місце певні відмінності і в ставленні до приватного підприємництва представників різних освітніх груп. Так, респонденти з вищою освітою набагато прихильніші до розвитку підприємництва, аніж ті, хто має початкову і неповну середню освіту. Найбільше підтримують розвиток підприємництва молоді люди віком до 30 років. Вкрай негативно ставляться до цього люди передпенсійного і пенсійного віку. Разом із тим, треба відзначити, що на практиці "новостале" підприємництво наражається на спротив населення. Річ у тім, що тип мислення, сформований за роки панування адміністративно-командної системи, не хоче "миритися" з чужим багатством. Нахил до зрівняльної психології особливо притаманний представникам старшого віку.

Важливим чинником успішного перебігу ринкових реформ у суспільстві виступають приватизаційні процеси. Слід зазначити, що останнім часом (1998—1999 роки) дещо зросла чисельність противників приватизації землі. Найбільше таких серед селян, державних службовців. Набагато лояльніше ставляться до приватизації землі фермери, учні, підприємці, кваліфіковані робітники та люди, котрі не мають постійної роботи. У "віковому" розрізі найбільш позитивне ставлення до приватизації землі демонструють молоді люди. Представники ж старшого віку більш консервативні у цьому відношенні. Серед різних освітніх груп респондентів не спостерігається суттєвих відмінностей у ставленні до приватизації землі. Але простежується тенденція до зменшення чисельності прихильників цього процесу.

Якщо більшість населення України позитивно ставиться до приватизації землі, з приводу купівлі-продажу останньої громадська думка є більш "жорсткою". Якщо 1994 року 38,5% громадян схвалювали купівлю-продаж землі, то 1995 року таких було 36,2%, 1998 - 33,6%, 1999 - 32,6%, 2000 - 32,4%. Відповідно має місце тенденція до зростання чисельності тих, хто виступає проти дозволу на купівлю-продаж землі. Найбільше противників цього серед селян, непрацюючих пенсіонерів, кваліфікованих робітників, різноробочих. Найбільш лояльно ставляться до купівлі-продажу землі підприємці, фермери та люди, котрі не мають постійної роботи. Серед "освітніх" груп населення найбільш негативно ставляться до купівлі-продажу землі люди з початковою і неповною середньою освітою.

Ефективність і результативність ринкової трансформації українського суспільства великою мірою детермінуються успішністю проведення приватизації державних підприємств. З іншого боку, успішність перебігу приватизаційних процесів залежить від того, як останні сприймаються масовою свідомістю. Як свідчать результати дослідження, населення України у своїй переважній більшості негативно ставиться до приватизації великих підприємств. І хоча за останні два роки XX століття чисельність противників приватизації останніх дещо зменшилась, це не є свідченням серйозних зрушень у громадській думці з цього питання. Адже за 1999-2000 роки зменшилась і чисельність прихильників "великої" приватизації.

Радикально інша картина вимальовується у плані сприйняття населенням приватизації малих підприємств. Тут чисельність прихильників останньої явно переважає чисельність противників. Якщо проаналізувати ставлення до приватизаційних процесів із точки зору соціально-професійного статусу респондентів, то побачимо, що найбільш позитивно ставляться до приватизації великих підприємств дрібні бізнесмени, підприємці, учні. Ставлення ж представників інших соціально-професійних груп є виражено негативним. "Малу" ж приватизацію активно підтримують не тільки підприємці, а й керівники підприємств, державні службовці, правоохоронці, домогосподарки, пенсіонери, фермери.

Негативне ставлення до приватизації великих підприємств (і позитивне до "малої" приватизації) характерне і для "освітніх" та "вікових" груп населення. Хоча слід зазначити, що для респондентів старшого віку характерне різко негативне ставлення до приватизації великих підприємств і не дуже "прихильне" до малої приватизації. Успішність перебігу ринкових перетворень великою мірою залежить від виваженості державної політики у сфері соціального захисту населення за умов нових економічних реалій. Політика держави по забезпеченню соціальної захищеності працівників може і повинна будуватись на основі взаємної відповідальності, взаємних зобов'язань обох сторін. При цьому головним у соціальній політиці повинен бути обов'язок держави гарантувати законодавчо, соціально й економічно нормальні (для періоду ринкової суспільної трансформації) умови для самостійного життя, свободи життєвого шляху, сфери діяльності, свободи нести певну відповідальність за свої дії, "платити" за них рівнем особистого добробуту і становищем у суспільстві.

Нарешті, за умов переходу українського суспільства до соціального ринкового господарства величезного значення набуває наявність продуманої і ефективної системи професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки працівників, адекватної реаліям сучасного економічного життя. Така система дозволить, у кінцевому рахунку, більш повно і ціле-направлено реалізувати здібності представників різних соціально-професійних, освітніх та вікових груп населення з урахуванням ринкової кон'юнктури.

1. Экономическая социология І Под ред. В. Е. Пилипенко. - К., 2002. Економічна соціологія I За ред. В. М. Ворони, В. Є. Пилипенка. -К., 1997.
2. Заславская Т. И., Рывкина Р. В. О предмете экономической социологии // Изв. СО АН СССР. Сер. экон. и прикл. социол. - 1984. -Вып. 1. Argiris Ch. The Applicabilitu of organizational sociology -London, 1972.
3. Чернецький Ю. О., Зарічкова М. В. Теоретичний потенціал сучасного інституціонального підходу і "нової економічної соціології" // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. -Харків. 2002.
4. Пилипенко Валерій. Реформи. Підприємництво. Культура. -К., 2001.
5. Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения (социологический анализ). - К., 1993.
6. Попова И. М. Стимулирование трудовой деятельности как способ управления. -К., 1976.
7. Піча В. М. Соціологія. Загальний курс. - К., 1999.
8. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. -К., 1999.
9. Якуба О. О. Соціологія. Навч. посіб. -Харків, 1996.
10. Тарасенко В. И. Социология потребления: методологические проблемы. - К., 1993.
11. Заславская Т. И., Рывкина Р. В. Социология экономической жизни. Очерки теории. - Новосибирск, 1991.
12. Пилипенко В. Є., Шевель I. П. Соціологія підприємництва. — К., 1997.
13. Балабанова Наталия, Жуков Виктор, Пилипенко Валерий. Социальный диалог. Социальное партнерство. Социальное государство. -К., 2002.