Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - РОЗДІЛ 3. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

Політика є одним із найважливіших соціальних інститутів, за допомогою якого суспільство здійснює розподіл влади, встановлює певний порядок організації суспільного буття та виробляє важливі для суспільства рішення. На відміну від багатьох інших галузевих напрямків соціології, предмет соціології політики ніколи не був таким, який легко визначається. Саме словосполучення "соціологія політики" містить суттєву смислову проблему, яка укорінена в етимології родових понять та в походженні політичних явищ. У давньогрецькому світі, за визначенням видатного засновника наукової логіки Арістотеля, бути істотою "суспільною" означало можливість бути учасником організованих людських спільнот, громадянином полісу, тобто означало майже те саме, що і бути істотою "політичною". Ця традиція широкого тлумачення політичного як соціального та соціального як політичного отримала відбиття в історії становлення соціології як науки. О. Конт, який на початку XIX століття замислився над проблемою класифікації позитивних наук, пропонував різні терміни для визначення позитивної науки про суспільство: "політична наука" — "соціальна фізика" - "соціологія". І, можливо, пошуки предметного акценту між виявленням прихованих цілей та вивченням більш об'єктивних причин суспільних явищ привели великого майстра класифікації наук до вибору терміну "соціологія".

3.1. Основні етапи становлення соціології політики

Суспільні, гносеологічні потреби у розвитку соціології політики нерозривно пов'язані з бурхливими історичними процесами раціоналізації суспільного життя, підвищенням рівня відкритості та інтенсивності соціальних взаємодій у сучасному суспільстві, ролі публічної сфери для їх здійснення. Перехід від традиційного до індустріального та постіндустріального типів суспільств, від тоталітарних режимів до демократії — віхи, що відчиняють нові соціальні простори та потреби у їх осмисленні. Саме з цими віхами пов'язаний високий інтерес до гносеологічних та практичних функцій соціології політики, який останніми роками проявляється і в українському суспільстві.

Інтелектуальні передумови для розвитку соціології політики сформувались уже наприкінці ХГХ століття та стали результатом накопичення як багатовікового досвіду філософської та теологічної думки про форми суспільного порядку, походження влади і держави, "кращі" методи регулювання суспільних відносин, так і суто соціологічного досвіду у поясненні соціальних явищ.

У сучасній соціології існують різні підходи до виділення та позначення основних етапів розвитку соціології політики (див.: Тощенко, 2002, 21-34; Артемов, 2002, 9-10; Істон, 1997, 9-30 тощо). Ми пропонуємо виділяти наступні періоди у становленні та розвитку соціології політики:

1. Протосоціологічний, філософсько-релігійний етап (до се
ред. XIX ст.): .

Загальнофілософський — для якого була характерною нерозділеність соціально-політичного знання про суспільство та форми його устрою;

Розділення етико-релігійного, філософсько-політичного та політико-правового напрямків знання (з XV—XVI ст.).

2. Класичний соціологічний етап (сер. XIX — сер. XX ст.):

Універсалістський, пов'язаний з утворенням цілісних соціологічних концепцій суспільства, влади і політики, пізнанням усталених причинних зв'язків між політикою та іншими явищами суспільства (з сер. XIX — до першої чверті XX ст.);

Емпірико-прикладний — розвиток методології емпіричних соціологічних досліджень явищ політики, увага до особливостей поведінки людини у сфері політики (з 20-х років XX ст.).

3. Посткласичний етап, протягом якого сталося визнання плюралістичності знання про політику та методів її дослідження ролі не тільки політичних режимів та структур, а й людської свідомості, дії та культури, випадкових факторів у політичному процесі; орієнтація на зв'язки між макро- та мікросвітом
політичних взаємодій (з 60-х років XX ст.):

Фундаменталізація та плюралізація знання про політику та методи дослідження, розвиток порівняльних досліджень політичних режимів, культур та людської поведінки (з кінця 50-х - до початку 80-х років XX ст.);

Постмодерністський етап, протягом якого виявилося прагнення до синтезу теорій та методологічних підходів, якісних та кількісних методів дослідження, утверджується уявлення про мінливість та "багатомірність сучасності", значущість процесів глобалізації та локалізації у політичному просторі (з 1980-х років).

Запропонована періодизація відображає уявлення про безпосередній вплив на розвиток соціології політики таких чинників:

· суттєвих змін у життєдіяльності та проявах суспільства;

· змін у "соціальному замовленні" щодо пояснення політичних явищ;

· революцій у наукових методах та парадигмах, завдяки яким уявляється можливим вирішити гносеологічні проблеми (за Т. Куном, П. Фейєрабендом);

· інституціоналізації соціології та політичної науки. Характеристика основних етапів у розвитку соціології політики:

В Україні соціологія політики почала бурхливо розвиватись у 1990-х роках. її розвиток спирається на світові традиції, спадщину українських мислителів XIX — початку XX століть (роботи М. Костомарова, В. Антоновича, М. Драгоманова, С. Подолинськсто, М. Грушевського, В. Липинського та інших), досягнення радянської соціології у період "хрущовської відлиги". Соціологія політики є особливо чутливою до політичного режиму. Тоталітарно-авторитарні режими пильно контролюють публічну сферу життя, приватна сфера стає прихованою. Тому за такими режимами наука про політику підмінюється ідеологією; соціології політики немає місця за таких умов.

Коли радянське суспільство з кінця 50-х років набуло деякого ступеня свободи, почали розвиватись соціологічні дослідження окремих політичних проблем (політичної активності, культури, комуністичного виховання), які були спрямовані на підтримку стабільності режиму. Все це надавало існуючому режиму більш цивілізованої форми. Проте діяльність соціологів залишалась під значним ідеологічним контролем, численні проблеми політичної дійсності утворювали "наукову цілину".

У період радянської "перебудови" (з 1988-1989 років) починають розвиватись різноманітні форми політичної участі: політичні клуби та фракції у Комуністичній партії СРСР та України, суспільно-політичні рухи; подією стають перші конкурентні вибори до представницьких органів влади 1989—1990 років. Активна політична мобілізація суспільства підштовхує прорив у науках, призначених вивчати політичну сферу буття. Здійснюються перші в СРСР масштабні соціологічні дослідження політичної свідомості, мотивації та форм політичної поведінки громадян, суспільної думки з політичних проблем, політичних конфліктів, суспільно-політичних рухів (дослідження Ю. Левади, Б. Грушина, Т. Заславської, І. Клямкіна, Л. Гордона, А. Здравомислова, А. Дмитрієва, Г. Голосова, В. Гельмана, К. Холодковського та ін.).

З початку 1990-х років суттєво активізувалася дослідницька діяльність українських соціологів у галузі політики, яка стала набувати інституційних форм. 1991 року на базі відділення соціології Інституту філософії утворено Інститут соціології Національної Академії наук України, який має профільний відділ із політичної соціології. Предметом дослідження стають процеси пострадянської політичної трансформації, політичної культури, поведінки, функціонуючі еліти, діяльність політичних партій та представницьких інститутів влади, зв'язків влади з громадськістю, політичні комунікації.

Процес виокремлення предмета соціології політики не можна вважати завершеним. Це пояснюється такими чинниками:

нерівномірністю розвитку соціології політики, соціології та політичної науки у різних країнах Європи та Америки;

традиціями національних наукових шкіл;

бурхливим розвитком міждисциплінарних досліджень, які релятивізують предмет окремих наукових дисциплін;

нарешті, епістемологічним фактором, визначеним ще Арістотелем.

У самому загальному сенсі можна сказати, що соціологія політики - це соціологічна дисципліна, яка вивчає взаємовідносини між суспільством, політичними інститутами та державним устроєм. Проте в цьому визначенні міститься багато епістемологічних проблем. Так, зокрема, політичні інститути самі по собі є соціальними утвореннями, які впливають на інші аспекти соціальних структур. З іншого боку, політика, як і економіка, не є вторинним утворенням соціальних структур і взаємодій. Крім того, таке визначення щільно перетинається з визначенням предмета політології.

Серед різноманітних підходів щодо предмета соціології політики найбільш поширеними є такі:

1. визначення соціології політики як, насамперед, дисципліни, що вивчає політичну поведінку і свідомість людей, а також окремі явища політичного буття (наприклад, бюрократію, групи інтересів і т. п.). Цей підхід отримав розвиток у біхевіористському напрямку політичної науки, представленому, насамперед, у працях американських дослідники" 1950—1960-х років. Також подібне визначення предмета пропонують у своїх навчальних посібниках російські дослідники Ж. Т. Тощенко, В. Е. Бойко, Г. П. Артемов;

2. виокремлення інституційних аспектів політики, соціальних механізмів виникнення та діяльності держави. Яскравим прикладом такого підходу є роботи Дж. Сарторі та Р. Арона. Зокрема, Р. Арон визначає соціологію політики як "науку, що займається певними інститутами, партіями, парламентами, адміністрацією сучасних суспільств " (Арон Р. Демократия и тоталитаризм: Пер. с фр. — М., 1993, 23—33);

3. акцентування уваги на проблемах виникнення, розподілу та реалізації влади у суспільстві, виникнення розходження та конфлікту інтересів у публічній сфері соціальних взаємодій (М. Вебер, К. Шмідт, Є. Вятр);

4. інституційно-системний підхід, який ґрунтується на уявленні про суспільство як складну систему соціальних відносин і політику, яка визначає порядок цих взаємозв'язків (С. Ліпсет, Д. Хелд). Так, американський дослідник Д. Хелд вважає, що ця наука (яку він фактично ототожнює з політичною наукою) має визначати складні зв'язки та відносини між різними аспектами соціального життя, а саме: державним устроєм, економікою та соціальною структурою — тобто тим, що обумовлює цілісність колективного життя.

5. інтегративно-соціологічний підхід, який орієнтується на визначення політичного поля як специфічної соціальної реальності, приділяє увагу соціальним механізмам його утворення та функціонування. Видатний французький соціолог П. Бурд'є акцентує увагу на тому, що на відміну від політології, соціологія політики вивчає не конкретні партії, політичні течії або реальних політиків, а "соціальні механізми формування політичних інститутів і політичних думок " (Бурдьє Я. Социология политики: Пер. с фр. - М., 1993J.

Поле політики - специфічний ринок, на якому існують виробництво, попит та пропозиції щодо продуктів та послуг особливого роду, а саме - політичних програм, партій, думок, позицій по відношенню до влади. Яким чином та завдяки чому здійснюється у полі політики розподіл домінуючих позицій, думок, авторитету, як відбувається його легітимація - все це найважливіші питання, на яких зосереджує увагу соціологія політики. Узагальнюючи сказане, ми пропонуємо предметом соціології політики визначати соціальні механізми формування, функціонування та зміни політичних інститутів, думок та форм участі у політиці, а також вплив цих форм на процеси формування певного суспільного порядку.