Політична історія України - Танцюра В.І. -
Комуністична партія в політичній системі

Згідно з Конституціями 1919 і 1929 роки, вищим законодавчим органом УСРР проголошувався з'їзд рад робітничих, селянських, червоноармійських депутатів, який скликався до двох разів на рік. Між з'їздами законодавчу владу перебирав на себе Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВУЦВК). Виконавча влада належала Раді народних комісарів (РНК). На місцях діяли ради різних рівнів та їх виконавчі комітети. Поступово відбувалося посилення центральної влади за рахунок місцевих рад, помітнішу роль почали відігравати їх виконкоми.

Провідна роль у політичній системі СРСР та Української СРР тоді належала комуністичній партії. Взявши під контроль ради, більшовики почали діяти спочатку як урядова (коли в радах ще були представники інших партій), а потім як державна партія.

Оскільки основною метою більшовиків у державному будівництві, за Леніним, було зруйнування старої державної машини й створення власної, то постало завдання забезпечити цю машину власними кадрами. Висунення "своїх" на керівні посади пронизувало всю діяльність партійних комітетів.

Внаслідок такої кадрової політики радянський апарат став тотожним партійному. За тодішнього дефіциту досвідчених управлінців більшовики часто використовували для заміщення важливих посад (як правило, радянських та господарських) вихідців з інших партій, які перейшли до їх рядів. Так, в українському уряді у 1923 р. було троє колишніх меншовиків.

Комуністична партія протягом першої половини 20-х років еволюціонізувала за такими основними напрямами:

— перетворення партії з революційної організації, ціллю якої було повалення старих політичних інститутів та зміна форм власності, на державну партію;

— монополізація політичного становища через усунення інших партій;

— зосередження влади в руках вузького кола партійних керівників.

Стосовно більшовицької партії цього періоду цілком підходить визначення "залізний закон олігархії", сформульоване німецьким істориком і соціологом Робертом Міхельсом (1876—1936). Згідно з ним усі організовані політичні партії, особливо масові, в яких рядових партій ці в відділяє від лідерів інтелектуальний і професійний рівень, мають тенденцію, якими б демократичними не були їх принципи, до формування закритої олігархії. Концентрація влади в руках небагатьох призводить до зловживання нею. Вожді, яких маси виштовхують на гребінь подій, стають їх володарями.

З переходом більшовицької партії від завдань, пов'язаних із руйнуванням старого, до створення й управління новим, дисципліна, вміння підкорятись набули в ній особливого значення. Іншого змісту набуло й членство в партії, вихід чи виключення з якої означало і відсторонення від політичної діяльності.

Згідно зі Статутом ВКП(б) основним організаційним принципом партії був демократичний централізм. Цей термія вказував на подвійний процес, за якого повноваження зростали від партійних осередків у містах, на заводах, у селах, через проміжні місцеві, обласні комітети до Центрального комітету, який був органом з'їзду. З їх використанням підтримувалася дисципліна зверху донизу, оскільки кожен партійний орган підпорядковувався вищому. Проте в дуалізмі (двоїстості) цього терміна приховувався і суперечливий процес — боротьба між демократією та централізмом, між потоком зростаючих від периферії до центру повноважень і дисципліною, яка нав'язувалася зверху й кваліфікувалася як дієвість виконання. Тенденція до централізації партії ставала домінуючою.

Ототожнення понять "партія" і "держава" спричинило перенесення диктаторських методів управління державою на методи керівництва партією, яка стала державною. В умовах загальної диктатури жоден політичний інститут не може бути демократичним, тим більше партія, яка сама запроваджувала диктатуру в державі. Політика партії не залежала від голосів виборців, їх позицій, думок. Від імені партії диктатуру офіційно здійснював ЦК, а потім, з розширенням його складу, Політбюро ЦК. Створена більшовиками на початку 20-х років система влади була наскрізь олігархічною.

Багато в чому визначальним в радянському періоді історії був X з'їзд РКІІ(б): не тільки проголошенням непу, але й рішенням щодо принципів діяльності партії, її внутріпартійного життя. Цим рішенням передувала дискусія щодо профспілок.

Ідейно-політична боротьба в 20-ті роки
Створення партійно-державної кадрової номенклатури
Підвищення ролі репресивних органів у політичному житті країни
Громадсько-політичні організації в тоталітарній системі 20-х років
Націонал-комунізм
10.3. Створення командно-адміністративної системи в економіці. Посилення тоталітарного режиму
Політика індустріалізації та її наслідки
Аграрна політика тоталітарного режиму. Голодомор 1932—1933 pp.
Компартія — ядро та знаряддя тоталітарного режиму
Ради в тоталітарній системі 30-х років