Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання - Попович П.Я. - 8.1. Мета, етапи і зміст аналізу

8.1. Мета, етапи і зміст аналізу

Собівартість продукції є головним ціноутворювальним чинником. Виживання суб'єкта господарювання в умовах конкуренції залежить від можливості підтримувати оптимальний рівень собівартості продукції. Вирішення цього завдання залежить від багатьох чинників, головним з яких є стратегія поведінки у конкурентному середовищі й ефективність використання ресурсів. Відповідно до обраної стратегії виробник може належати до категорії з низькою собівартістю продукції на масовому ринку або бути гравцем із добре зарекомендованими виробами.

Якщо виробник належить до категорії працюючих на масовому ринку, то необхідно досягнути концентрації у собівартості. Не меншу увагу собівартості мають приділяти виробники, які працюють у середовищі ринку, а також інші суб'єкти господарювання, оскільки всім необхідно мати достатньо високий рівень рентабельності, що забезпечує діяльність виробництва і розширення.

Важлива роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості належить аналізу, основна мета якого – виявлення можливості раціональнішого використання виробничих ресурсів, зменшення витрат на виробництво, реалізацію і забезпечення зростання прибутку. Аналіз собівартості є важливим інструментом управління витратами.

Для досягнення мети аналізу собівартості необхідна його організація на всіх етапах життєвого циклу виробів (робіт, послуг), чого досягають шляхом проведення попереднього, подальшого (ретроспективного, історичного) і перспективного (прогнозного) аналізу. У ринковій економіці центр ваги зміщується на попередній і прогнозний аналіз.

Попередній аналіз здійснюють на стадіях життєвого циклу продукту (виробу) до початку масового випуску. Це стадія науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На етапі науково-дослідних робіт (НДР) вирішують принципово нові технічні завдання, що задовольняють вимоги споживачів, визначають і систематизують вимоги до нової продукції, розробляють шляхи вирішення поставлених завдань, приймають кінцеві рішення про створення нової продукції, визначають рівні якості та витрат на виробництво продукції, зіставляють їх.

На етапі дослідно-конструкторських робіт (ДКР) проектують, створюють дослідні зразки та випробовують їх, конкретизують технічні й економічні параметри, зіставляють їх.

Частину життєвого циклу після НДР і ДКР, із моменту запуску виробу у виробництво до зняття з нього, називають економічним циклом, який, у свою чергу, складається з чотирьох етапів: запровадження, підйому, стабілізації, спаду.

Для етапу запровадження характерне повільне і тривале наростання обсягів випуску продукції. На цій стадії великі витрати здійснюють на підготовку виробництва, засвоєння технології, вдосконалення організації виробничого процесу.

Етап підйому доволі короткий. Для нього властиві інтенсивне збільшення масштабів виробництва, швидке зменшення витрат (порівняно з періодом заснування). Зменшенню витрат сприяють зростання обсягу випуску продукції, запровадження серійної технології.

Для етапу стабілізації характерні стабільні темпи випуску продукції та невеликі темпи зменшення витрат.

Етапу спаду властиві зменшення випуску, стабілізація, або невелике підвищення собівартості виробу. Економічним завданням цього етапу є мінімізація витрат на випуск виробів, що підлягають заміні.

Основним для життєвого циклу багатьох виробів, наприклад засобів праці, є період експлуатації споживачем. До витрат споживача належать: оплата праці, затраченої на виготовлення товару, витрати на ремонт, енерговитрати та ін.

Оскільки на стадіях НДР та ДКР виробник може впливати на рівень цих витрат, то необхідно їх аналізувати і мінімізувати з метою збереження і розширення ринку збуту продукції.

На стадіях НДР і ДКР проводять розрахунки економічної ефективності виконаних досліджень, у процесі апробації та впровадження одержаних результатів у виробництво значна увага звертається на оптимізацію витрат виробника. Щоб оптимізувати витрати, на цих стадіях життєвого циклу виробів необхідно широко застосовувати порівняльний і функціонально-вартісний аналіз.

Порівняльний аналіз на ранніх стадіях життєвого циклу продукції можна здійснювати з метою вивчення загальних тенденцій і напрямів розвитку техніки, можливостей продажу нової продукції, оцінювання техніко-економічного рівня продукції та його оптимізації, рентабельності виробництва і реалізації продукції. Об'єктами порівняння можуть бути технічні системи, вироби, окремі вузли, деталі, функції, параметри та ін. Порівнюють із кращими зразками галузі закордонних країн (зі світовим рівнем).

Найважливіше методологічне питання порівняльного аналізу – порівнянність. За повної подібності вироби є ідентичними, за приблизної і часткової – аналогічними. Найважливішими умовами порівнянності є однорідність елементів і показників нового виробу порівняно з наявними аналогами, тотожність розрахунків і одиниць вимірювання параметрів. За новими виробами встановлюють ступінь порівнянності з уже відомими зразками, при цьому чим оригінальніший виріб, тим менше прототипів є для порівняння. У цьому разі враховують насамперед функціональне призначення виробу. Вивчають реальні та можливі результати – параметри споживчих властивостей, їх переваги над аналогами, собівартість одиниці виробу і способи її зниження, проектований рівень витрат на функціонування виробу в споживача. Такий порівняльний аналіз дає можливість вибирати оптимальне інженерне рішення та гарантує недопущення техніко-економічних прорахунків. Таким чином, основними завданнями, які вирішують у процесі порівняльного аналізу, є:

• оцінювання техніко-економічного рівня виробу;

• вивчення чинників, що впливають на техніко-економічні параметри нового виробу та їх оптимізація;

• оцінювання економічності виробництва та експлуатації.

Об'єктами порівняння можуть бути реальні та абстрактні

моделі виробу. Порівняння реальних моделей виробу здійснюють поетапно – від окремих елементів до технічної системи загалом. Порівняння абстрактних об'єктів дає змогу оцінити їх суспільну корисність, екологічність та ін. Основним економічним результатом порівнянь є вибір оптимального рівня витрат на одиницю виробу за високоякісних його характеристик.

Важлива проблема використання методу порівнянь, яку на цьому етапі вирішено не повною мірою, – доступ до необхідної інформації.

Щоб забезпечити оптимізацію рівня собівартості, потрібно організувати управління витратами на всіх стадіях життєвого циклу виробу. Найважливішою функцією такого управління є аналіз, для проведення якого необхідне відповідне забезпечення його економічною інформацією. Не можна стверджувати, що це питання вирішене. На більшості підприємств важко отримати узагальнену інформацію про витрати на виробництво виробів за стадіями їх життєвого циклу.

Важливе значення у попередньому аналізі має використання функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Основною метою ФВА на стадіях НДР і ДКР є попередження виникнення зайвих витрат, а на наступних стадіях – зменшення або повне уникнення невиправданих витрат і втрат. Подальший (ретроспективний) аналіз собівартості продукції здійснюють після випуску виробів за визначений період (місяць, квартал, рік). Такий аналіз називають ще періодичним. Якщо аналіз проводять за короткі проміжки часу (щодня, кожні 3, 5, 10 днів), то його називають оперативним.

Головне завдання періодичного аналізу собівартості – виявлення основних напрямів раціональнішого використання виробничих ресурсів, внутрішньовиробничих резервів зменшення витрат. Головне завдання оперативного аналізу собівартості продукції – своєчасне виявлення непродуктивних витрат і втрат, оперативне реагування з метою їх попередження й усунення. Оперативний і періодичний аналіз собівартості тісно взаємопов'язані, оскільки підпорядковані одній кінцевій меті – зниженню собівартості.

Основними напрямами періодичного аналізу собівартості є:

• аналіз структури витрат, її динаміки та оптимальності для одержання прибутку;

• аналіз динаміки собівартості за узагальнювальними показниками і чинниками їхньої зміни, пошук можливостей усунення чинників зростання собівартості;

• аналіз собівартості продукції за калькуляційними статтями;

• аналіз загальних чинників зміни собівартості за калькуляційними статтями;

• аналіз специфічних чинників зміни собівартості за калькуляційними статтями;

• аналіз собівартості одиниці окремих виробів із метою їх здешевлення (не знижуючи якісні параметри) і підвищення конкурентоспроможності;

• виявлення резервів зниження собівартості.

Залежно від стану рівня собівартості, конкретних завдань, поставлених адміністрацією, аналіз можна проводити одночасно за всіма напрямами або їх частиною, охоплювати весь цикл виробництва або окремі його стадії та процеси. Однак для досягнення мети – зменшення витрат – аналіз необхідно здійснювати періодично, у результаті чого буде постійно накопичуватися інформація про динаміку витрат, чинники їх змін, що забезпечить якість аналізу і підвищить обґрунтованість рекомендацій для керівництва суб'єкта господарювання. Результати ретроспективного аналізу собівартості використовують для планування, розробки й обґрунтування управлінських рішень, спрямованих на поліпшення основної діяльності, підвищення її результатів і конкурентоспроможності продукції. Аналітична робота з вивчення собівартості продукції є завершеною, коли розроблено конкретні заходи, спрямовані на зменшення втрат, усунення зайвих витрат і підвищення рентабельності виробництва. Ці заходи потрібно відображати у комплексних програмах розвитку й удосконалення основної діяльності суб'єкта господарювання.

Перспективний аналіз здійснюють насамперед за собівартістю окремих виробів, що дає змогу визначити перспективи ринку в конкурентному середовищі.

Для визначення перспективи загальних витрат на виробництво і реалізацію продукції можна використовувати метод зіставлення: "витрати – обсяг – прибуток".