Інноваційний менеджмент - Захарченко В.І. - Розділ 3. Система управління інноваційним розвитком підприємства

3.1. Інновації як умова стабільності і розвитку підприємства

Управління підприємством як вид діяльності носить подвійний характер. З одного боку, ця діяльність означає регулярне виконання раніше визначених певних управлінських дій і операцій (планування, організація, облік, контроль, аналіз, регулювання). З другого боку, продуктом цієї діяльності є інші види управлінської діяльності (наприклад, діяльність з розробки стратегії підприємства, маркетингова діяльність, інвестиційна діяльність тощо). Названі два види управлінської діяльності перебувають у конфлікті, оскільки претендують на загальний ресурс - на час керівників підприємства.

Керівники підприємства змушені одночасно виконувати не тільки регулярні, поточні управлінські дії, а й постійно займатися вдосконаленням тих, що існують, і створенням нових управлінських технологій. Поняття "управлінська технологія" в даному випадку близька за значенням до поняття "діяльність". Будь-яка управлінська технологія має трифазову структуру: технологія-процедура-операції. Виконання регулярних, повсякденних дій і операцій вимагає їх незмінності та стабільності.

Стабільність і розвиток систем управління конфліктують не тільки тому, що претендують на один ресурс. Розвиток систем управління припускає часто відмову від існуючих управлінських технологій на користь нових. У цей момент починається відома з діалектики "боротьба нового зі старим". Учасники управлінських технологій (виконавці процедур і операцій) мають змінювати звичний образ поведінки, перенавчатися, освоювати нові форми і методи роботи. При цьому, як правило, відбувається перерозподіл повноважень, порушується баланс інтересів, що склався в колективі, змінюються соціальні ролі, цінності, стимули. Відбувається свого роду революція в колективі підприємства, зі всіма можливими наслідками.

Конфлікт між стабільністю і розвитком властивий не тільки системам управління підприємства. У природі все живе постійно прагне до досягнення двох протилежних цілей: стабільності і зміни. Без стабільності немає збереження виду. Без змін немає розвитку і реакції на умови життя, що змінюються.

Стосовно людини цей загальний закон біології виглядає як одночасне прагнення до стабільності і розвитку. Те саме стосується і різних співтовариств людей, одним із різновидів яких є колектив підприємства. Цілі підприємства - це, перш за все, цілі людей, що працюють на ньому. У кожного члена колективу власні цілі; загальними і головними для всіх є дві мети - досягнення стабільності і розвиток.

Очевидно, що ці цілі одночасно виключають одна одну і є антагоністами. Але разом з тим вони змушені співіснувати, тому що належать одному організму - людині або колективу. Співіснувати в постійній боротьбі одна з одною і у визначеній на кожний даний момент пропорції сил. Ці пропорції на підприємстві постійно змінюються - під впливом управлінських зусиль або вимушено - в результаті впливу зовнішніх факторів. У пропорцій є об'єктивні межі, вихід за які (надмірна стабільність або надмірний розвиток) призводить до того, що підприємство гине.

Проблеми стабільності і розвитку перебувають у центрі уваги багатьох філософських учень. Так, основним положенням діалектики є думка про те, що світ і всі види дійсності (природа, суспільство, мислення) є не сукупністю незмінних речей, а сукупністю явищ, які змінюються, і процесів. За висловлюванням Геракліта, "все тече, все змінюється". Зміни в природі, суспільстві, мисленні є розвиток відповідної суті. Під розвитком у філософії розглядають рух (у просторі та часі), в процесі якого предмет - суть, змінюється, стає іншим, підіймаючись на новий рівень.

Розвиток у природі і суспільстві (і в природних, і в штучних системах) відбувається через боротьбу протилежностей. При цьому можливі два випадки. У першому - у розвитку має місце поступовість і безперервність (кількісні зміни поступово накопичуються). Такий розвиток називають еволюційним.

У другому випадку - у розвитку мають місце перерви поступовості (стрибки) або розриви безперервності. Такий розвиток називають революційним. Саме в цьому випадку відбувається зародження нової якості, що означає розрив зі старим, стрибок. У діалектиці цей випадок сформульований у вигляді закону переходу кількості в якість, який виражає якісно-кількісну своєрідність будь-якого процесу розвитку. Кількісне накопичення властивостей досягає певного критичного пункту, після якого перетворюється на нову якість. При цьому нове є продовження і розвитком старого, але виникнення нового є в той же час і розривом зі старим. Кількість у діалектичній логіці - категорія, яка виражає той бік дійсності, що визначає речі і процеси з боку їх величини і кількості. Кількість не визначає безпосереднього характеру речі. Незважаючи на те, що кількість змінюється, річ - до певного моменту - зберігає незмінною свою якість.

Особливе значення в цьому процесі має удосконалення системи управління. Розвиток системи управління підприємства здійснюється шляхом розробки і впровадження управлінських інновацій.

Потреба у постійних змінах в управлінні і методах ведення бізнесу обумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми проблемами. Внутрішні проблеми, як правило, є:

o функціональні диспропорції;

o застарілі стиль і методи управління;

o архаїчні стереотипи поведінки;

o недоліки планування та обліку і т. п.

Перехід до насиченого ринку, що загострює конкурентну боротьбу, висуває як пріоритетне завдання менеджменту забезпечення конкурентоспроможності компанії.

Конкуренція сьогодні дедалі більше стає боротьбою ідей, а не боротьбою ресурсів. На ринку перемагають компанії, що постійно пропонують нові інноваційні рішення. При цьому надзвичайного значення набуває швидкість практичного втілення ідей.

Динамізм компанії, тобто її здатність до швидкого і масштабного маневру власними ресурсами чи до ефективної партнерської взаємодії на ринку, - перетворюється на вирішальний фактор конкурентоспроможності. Зміни стають способом життя. Ефективне управління організацією перетворюється на домінанту менеджменту. Це зробило надзвичайно популярною концепцію організаційного розвитку, засновану на попереджальних змінах підприємства під тиском стратегічного бачення зовнішнього середовища.

Питання організаційного розвитку підприємств перебувають у центрі уваги багатьох фахівців з питань управління [16, 22, 24, 51]. Т. Петерс вперше два розділи нової книжки присвятив обговоренню питань безперервних і швидкоплинних змін у бізнес-середовищі, технологіях, організації та управлінні компаніями [63]. Починає він з цитат фахівців, які стверджують:

Арнольд Бейкер, старший економіст Sandia National Laboratories: "Нас чекають фундаментальні зміни у світовій економіці, незрівняні ні з чим з часів, коли печерна людина зайнялася товарообміном".

Грек Блондер, радник зі стратегії в АТТ: "Через 25 років нам, можливо, вдасться зосередити всю суму людських знань в одному кишеньковому пристрої".

Біля Гейтс, президент Microsoft: "У найближчі десять років бізнес зміниться сильніше, ніж за попередніх п'ятдесят" і та ін.

До змін схильні і компанії. Є стійка тенденція, сутність якої полягає в тому, що великі компанії довго не живуть. За рідкісним винятком. Компанії, які раніше вважалися успішними і виглядали як вельми стійкі і "вічні", з часом втрачають свої позиції і сходять зі сцени економічного життя.

Даний феномен суперечить думкам Д. Колінза і Д. Порраса, які доводять у своїй книзі, що можна побудувати свою компанію навіки. Редакція журналу в коментаріях до цієї праці пише: "Проблема з "побудованими навіки" полягає в тому, що це романтичне поняття. Великі корпорації не спроможні до інновацій, які тривають. Успішний бізнес буде дедалі менш довговічним. Компанії створюватимуться для створення якої-небудь цінності, але як тільки її потенціал виснажиться, зникатимуть [64].

Видання "Forbes" починаючи від 1917 р. регулярно складає списки провідних компаній світу. У 1987 р. експерти цього видання представили доповідь, назва якої говорить сама за себе: "Чому компанії, побудовані навіки, працюють гірше за решту ринку". Як стверджують автори, зі 100 кращих компаній 1917 р. 61 зникла через 70 років. З 39 компаній, що вижили, лише 18 входило до 100 кращих у 1987 р. Більш того, у період 1917 - 1987 pp. ці 18 компаній демонстрували результати на 20 % нижчі за ринок. За період у 70 років лише дві компанії ("GE" і "Kodak") працювали краще, ніж ринок".

У 1957 р. у США був складений список найбільших 500 компаній, який слугував основою для формулювання індексу SP 500. До 1997 р. в індексі збереглися тільки 74 компанії, з яких 71 тільки 12 (2,4 %) продемонстрували результати вищі за середньоринкові.

У 2002 р. компанія зібрала інформацію про результати діяльності однієї тисячі американських компаній за останніх сорок років. Виявлено, що жоден із довгожителів не зміг перевершити ринок: чим довше компанія існує, тим нижче її результати. Таким чином, швидкість змін у господарському житті дедалі зростає. Більшість великих підприємств не встигають за цими перетвореннями.

Аналіз діяльності нових компаній, а також великих підприємств, які зберегли ринкові позиції, дозволяє зробити такий важливий висновок: неодмінною умовою ефективного господарювання в швидкоплинному світі є прихильність підприємства до постійного організаційного розвитку. Якщо підприємство безперервно реалізує швидкі і радикальні інновації, якщо вдосконалення методів і засобів ведення бізнесу поставлене в компанії на регулярну основу, то у такого підприємства є всі шанси динамічно розвиватися, укріплювати свої ринкові позиції, працювати ефективно.

Таким чином, інновації є, перш за все, відповіддю на виклики зовнішнього середовища. Постійні зміни у законодавстві, в умовах і правилах ведення бізнесу, посилення конкурентної боротьби, поява нових знань в сфері організації та управління підприємством, зміна поколінь працівників і менеджерів, виникнення нових ринків, прогрес у техніці, технологіях, засобах комунікації і зв'язку (список можна продовжувати) вимагають від підприємств вельми адаптивних можливостей. Безупинне пристосування підприємства до мінливих зовнішніх умов здійснюється за рахунок безперервних управлінських інновацій, що визначає важливість інноваційної складової в системі управління підприємством.