Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - 1.4.11. Які чинники впливають на зміни величини відсоткових ставок?

Формування вартості міжнародного кредиту

1.4.10. В чому суть відсоткової ставки?

Рух капіталу між країнами викликається відносним рівнем відсоткових ставок, котрі є виплатою грошового доходу приватного бізнесу постачальникам грошового капіталу. Хоча гроші самі по собі не можуть виготовляти ні товарів ні послуг, однак підприємці, купуючи гроші, купують можливість використання їх для придбання засобів виробництва, тобто купують врешті-решт можливість придбання реальних засобів виробництва*. Ставка позичкового відсотка - це ціна, що виплачується за використання грошей. Відсоткова ставка є основною частиною вартості кредиту на світовому ринку позичкових капіталів. Крім неї, до вартості кредиту входять різні комісії (за управління, переговори, страхування кредиту та ін.).

Позичковий відсоток звичайно розглядають не як абсолютну величину (хоча ставка позичкового відсотка - це кількість грошей, котрі потрібно заплатити за використання однієї грошової одиниці на рік), а як відсоток від кількості позичених грошей. Це полегшує порівняння позичкового відсотка, сплачуваного за надання в кредит різних за абсолютною величиною сум. Наприклад, виплата 432 грн. при кредиті з суми 2880 грн. і виплата позичкового відсотка 1800 грн. на рік з 12000 грн. становитимуть 15%.

Відсоткові ставки на світовому ринку формуються на базі відсоткових ставок країн - провідних кредиторів (США, Японія, Німеччина та ін.).

Розрізняють номінальну і реальну відсоткові ставки. Реальна відсоткова ставка - це номінальна ставка за вирахуванням темпу інфляції за певний період. Диференціація по країнах номінальних відсоткових ставок відображає відмінності в темпах інфляції. Звичайно говорять про очікувані відсоткові ставки (г"), котрі дорівнюють номінальним відсотковим ставкам (R) мінус очікуваний темп інфляції (тс'), тобто ґ = R - рг.

На євроринку відсоткові ставки відносно самостійні порівняно з національними ставками. Відсоткова ставка євровалют в якості змінної включає ЛІБОР (LIBOR) - Лондонську міжбанківську ставку пропозиції по короткострокових міжбанківських операціях в євровалютах - і надбавку до базисної ставки, тобто премію за банківські послуги. Міжбанківська відсоткова ставка попиту за короткостроковими операціями на євроринку в Лондоні називається ЛІБІД (LiBID). Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства і не обкладаються прибутковим податком, вони можуть знижувати відсотки зі своїх кредитів, зберігаючи високі прибутки. Ставки відсотка з євродепозитів вищі, а з єврокредитів нижчі, оскільки на євродепозити не розповсюджується система обов'язкових резервів в центральному банку, а також прибутковий податок на відсотки.

Діапазон відсоткових ставок досить широкий (в середньому від 7 до 18%). Різниця відсоткових ставок визначається:

* ступенем ризику на позику;

♦ строком, на який видається позика;

* розміром позики (більш висока - на меншу з двох, за інших рівних умов);

❖ величиною оподаткування (наприклад, переважно 7-процентнаставка позичкового відсотка на облігацію, що не обкладається податком, ніж 9-процентна ставка на облігацію, що обкладається податком);

❖ умовами конкуренції на ринках позичкового капіталу.

1.4.11. Які чинники впливають на зміни величини відсоткових ставок?

Як і будь-яка ціна, відсоткова ставка залежить від попиту і пропозиції. Зміна обсягу грошей впливає на відсоткову ставку: за даним рівнем цін і випуску продукції збільшення пропозиції грошей знижує відсоткову ставку, а зменшення пропозиції грошей - підвищує її.

Зміну грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін здійснює кредитно-грошова політика. А завдання полягає в тому, щоб викликати збільшення грошової пропозиції під час спаду для заохочення витрат, а під час інфляції - обмеження пропозиції грошей для обмеження витрат.

Для регулювання пропозиції грошей використовуються:

1) операції на відкритому ринку - купівля і продаж цінних паперів (облігацій) центральним банком комерційним банкам і населенню. Коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються, з'являються додаткові гроші для позик, пропозиція грошей зростає. Коли центральний банк продає цінні папери, резерви комерційних банків зменшуються, грошова пропозиція спадає;

2) зміна встановленої законом резервної норми. Збільшення резервної норми зменшує грошову пропозицію. Зменшення - призводить до збільшення пропозиції грошей. Цей прийом використовується не часто;

3) зміна облікової ставки, тобто відсоткових платежів з позик, наданих центральним банком комерційним банкам. Комерційні банки, отримуючи позики, збільшують свої резерви і тим самим можливість надавати кредити. Падіння облікової ставки зацікавлює комерційні банки в отриманні позик у центрального банку. Додаткові резерви збільшують пропорцію грошей. Зростання облікової ставки, знижуючи інтерес комерційних банків до отримання додаткових резервів, зменшує грошову пропозицію.

Методи збільшення пропозиції грошей отримали назву політики дешевих грошей. її завдання: пом'якшення безробіття, пришвидшення млявого зростання, коригування дефіциту платіжного балансу. Політика дешевих грошей знижує міжнародну вартість валюти до рівня, за якого експорт розширюється, а імпорт звужується.

Методи обмеження або скорочення пропозиції грошей отримали назву політики дорогих грошей. її завдання: знизити витрати і пом'якшити інфляційні тенденції. Ця політика суперечить завданню коригування дефіциту платіжного балансу, зменшенню торговельного дефіциту.

За певних умов виникає альтернатива між використанням кредитно-грошової політики для досягнення економічної стабільності всередині країни і встановленням рівноваги її в міжнародній торгівлі.

Операції на відкритому ринку як метол регулювання пропозиції грошей вважаються головним інструментом кредитно-грошової політики.

Сукупний попит на гроші як чинник, що визначає величину відсоткової ставки, включає в себе:

1) попит на гроші для угод;

2) попит на гроші з боку активів.

Сукупний попит на гроші визначають три головні чинники.

1. Відсоткова ставка.

За інших рівних умов із зростанням відсоткової ставки сукупний попит на гроші падає і навпаки.

2. Рівень цін.

Якщо рівень цін, тобто виражена у грошовій одиниці країни ціна споживчого кошика товарів і послуг зростає, то домогосподарствам і фірмам потрібно витрачати більше грошей на купівлю звичайного набору товарів і послуг і, отже, мати більше грошей.

3. Реальний національний доход (ВНП).

Із зростанням ВНП збільшується кількість товарів і послуг, що реалізуються. Це призводить до збільшені і я реального обсягу операцій, що за даним рівнем цін збільшує попит на гроші.

Попит на гроші для операцій прямо пропорційний рівню номінального ВНП, а попит на гроші з боку активів - обернено пропорційний ставці позичкового відсотка.

Попит на гроші виражається так:

ле MJ - сукупний попит на гроші, Я - рівень цін, R - відсоткова ставка, У - реальний ВНП.

Цю залежність звичайно записують таким чином:

Мл/Р " L(R, Y) і називають i(R, Y) сукупним реальним попитом на гроші, тобто попитом па підтримання певної кількості купівельної спроможності в ліквідній формі.

Рівновага на грошовому ринку досягається тоді, коли пропозиція грошей, яка встановлюється центральним банком, дорівнює сукупному попиту на гроші: Af ™ Af, де М' - це пропозиція грошей.

Можна виразити умову рівноваги грошового ринку і через сукупний реальний попит на гроші МУР - ЦЯ, Y).

За заданих рівнів цін і випуску продукції рівноважною відсотковою ставкою буде та, за якою сукупний попит на гроші дорівнює реальній пропозиції грошей.

В довгостроковому періоді рівень відсоткової ставки залежить від інфляції, що триває.

Інфляція - це підвищення загального рівня цін, котре може бути нерівномірним по відношенню до окремих товарів. Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Темп інфляції для даного року обчислюється шляхом віднімання індексу цін минулого року з індексу даного року і діленням цієї різниці на індекс минулого року, а потім - помноження на 100.

Наприклад, індекс цін у 1997 р. дорівнював 115%, а в 1998 р. - 123%. Отже, інфляція дорівнюватиме

Визначити кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін, можна, використовуючи "правило величини 70". Для цього потрібно розділити число 70 па щорічний рівень інфляції. Наприклад, за інфляції п 12". рівень цін подвоїться приблизно через 6 років. Це правило застосовується тоді, коли потрібно встановити, скільки знадобиться часу, щоб реальний ВНП або особисті заощадження подвоїлись.

В різних країнах рівень інфляції різний. Відмінність очікуваних темпів інфляції по країнах визначає відмінність номінальних відсоткових ставок. Більш висока (у порівнянні з іншими країнами) інфляція її країні і очікування вкладниками можливої девальвації національної валюти вимагає більш високого номінального відсотка п місцевій валюті, щоб компенсувати ризик її знецінення і не допускати вітливу капіталу за кордон Залежність між інфляцією, що триває, і відсотковими станками між країнами в довгостроковому періоді показує рівняння: /?, -- Я, - - іг"л де /?.< і / відповідно відсоткові ставки в США та Німеччині, а гг*,> і іг*. очікуваний темп інфляції. Ця залежність, як відомо, ефектом Фінера. Згідно з ефектом Фішера, номінальна відсоткова ставка дорівнює сумі реального прибутку інвестора і очікуваної інфляції. Наприклад, за номінальної ставки відсотка, яка дорівнює 5% і розмірі інфляції в 1%, інвестори очікують реального прибутку в розмірі 4%. За інших ріпних умов приріст очікуваного темпу інфляції в країні врешті-решт викличе ріпний приріст відсоткової ставки з депозитів у її валюті. Аналогічно паління очікуваного темпу інфляції викличе врешті-решт паління відсоткової станки Ці зміни залишили б реальну доходність на активи, виражену в товарах і послугах, без змін.

На рух відсоткових ставок впливають очікування зміни валютних курсів. В країні з сильною валютою, де очікується ревальвація, відсоткова ставка може бути нижчою, ніж в інших країнах, щоб забезпечити прилив капіталу. Навпаки, в країні зі слабкою валютою, де очікується девальвація, відсоткова ставка повинна бути вищою, щоб не допустити відплину капіталу і привабити капітал в країну.

В країнах з усталеними валютними курсами і однаковою динамікою інфляції, вільний рух капіталу мас тенденцію, що діє протягом тривалого часу, вирівнювати рівні відсоткових ставок. Підвищення відсоткових ставок викликає приплив валюти. Однак при цьому інвестиції стають більш дорогими і менш прибутковими. Падає попит на капітал і відсоткова ставка знижується. Якщо рівень відсоткової ставки встановлюється нижчий, ніж в інших країнах, починається відплив капіталу за рубіж. Пропозиція капіталу зменшується, відсоткова ставка починає підвищуватися. Отже, у відкритій економіці рух відсоткових ставок має тенденцію до міжнародного рівня.