Безпека життєдіяльності - Атаманчук П.С. - 1.5.2. Параметри, які характеризують небезпеку хімічних речовин: токсичність, токсична доза, концентрація, щільність зараження, стійкість, гранично допустима концентрація

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на організм користуються такими поняттями, як гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах

ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними комісіями на основі результатів наукових досліджень, а також відомостей, одержаних після різних аварій, тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри тощо) .

Поки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води, постійно контролювати викиди об'єктів (рис 1 41), прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції щодо порушників законів про охорону природи

При нормуванні всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах . За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах

ГДК шкідливої речовини - це такий вміст її у середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а також не викликає негативних наслідків у нащадків

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів одно-спрямованої дії повинна виконуватись така умова: С/ГДК₁+С/ ГДК₂+. . . +С/ГДК_п=1, де С₁, С₂, . . . С_{п -} фактичні концентрації забруднювачів, мг/м³; ГДК₁, ГДК₂, . . . ГДК_п - ГДК забруднювачів, мг/м³ .

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів

Для визначення тривалих впливів забруднювачів проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару . Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту до самоочищення та нормального функціонування Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів та стоків .

1.5.3. Сильнодіючі отруйні речовини: хлор, аміак, сірководень, азотна, сірчана, соляна кислоти. Дії людей в зоні зараження.

Сильнодіючі отруйні речовини - це такі токсичні хімічні сполуки, котрі використовуються у народному господарстві (рис 1 42), вилив або викид яких в довкілля може привести до зараження його з небезпечними концентраціями для здоров'я

або життя людей . До об'єктів, котрі виробляють, використовують та зберігають СДОР, відносяться підприємства хімічної, нафтохімічної промисловості; підприємства, що мають холодильні установки, в яких у якості холодоагенту використовується аміак; водопровідні та очисні споруди, на яких застосовується хлор; залізничні станції та магістралі; склади і бази з запасами отрутохімікатів або інших речовин для дезинфекції та дератизації .

Об'єкти народного господарства, на яких можуть виникнути масові ураження сильнодіючими отруйними речовинами людей, тварин, рослин називаються хімічно-небезпечними об'єктами .

У мирний час спричинити викид СДОР в довкілля можуть виробничі аварії, стихійні лиха, пожежі . При цьому виникають зони хімічного зараження, площа яких може досягати кількох квадратних кілометрів . Адміністративно-територіальна одиниця більше 10% населення якої може опинитися в зоні можливого хімічного зараження сильнодіючими отруйними речовинами при аваріях на ХНО, називається хімічно-небезпечною адміністративно-територіальною одиницею

Якщо зону можливого хімічного зараження у результаті викиду СДОР потрапляє: в місті - квартал; у заміській зоні - селище або сільський населений пункт то це називають масови ураженням. За токсичним проявом СДОР в залежності від інтоксикації умовно поділяться на 6 груп:

o задушливої дії: (хлор, фосген, хлорид сірки, хлорпікрин);

o загально отруйної дії: (ціанистий водень, оксид вуглецю);

o задушливої та загально отруйної дії (азотна кислота, сірчаний ангідрид, фтористий водень);

o нейротропні отрути, які вражають клітини центральної нервової системи (сірководень);

o задушливої та нейротропної дії (аміак);

o метаболічні отрути, які порушують обмін речовин у клітинах (дихлоретан)

Отруйні речовини, в яких температура кипіння приблизно +20 °С, при розливі випаровуються і рухаються за напрямком вітру . Такі речовини в небезпечних концентраціях виявляються на далеких відстанях від місця аварії

Осередком зараження, створеним СДОР, називають територію, що піддається дії отруйних речовин, у результаті яких виникла небезпека враження людей (рис . 1 . 43) .