Розділ 3. Риси первісної культури.

Розділ 4. Стародавні цивілізацій

Розділ 5. Античний світ.

Розділ 6. Середньовіччя. Захід.

Розділ 7. Середньовіччя. Схід.

Розділ 8. Відродження.

Розділ 9. Новий час.

Розділ 10. Новітня доба.

Розділ 3. РИСИ ПЕРВІСНОЇ КУЛЬТУРИ

3.1. Перший людський гурт

Людина вийшла з темного царства нижнього палеоліту, в якому майже за 800 тис. років у сімействі гуманоїдів змін практично не відбулося. За словами французького біолога і гуманіста П. Тейяра де Шардена, "людина увійшла у світ безшумно". Проте на драбині біологічної еволюції вона одержала вирішальну перевагу над усіма іншими видами: тварина теж дещо знає, але вона не знає про своє знання; розум та уява людини порушили неусвідомлювану гармонію її тваринного існування, вивели її за межі природи, часткою якої вона однак залишилася. Перевага людини як розумної істоти стає джерелом її тривоги. Ця особливість суто людська — вона надалі була метафізичною підставою потреби у богах, а також визнання відповідальності за гідність власного життя (Єгипет), турботи за стан своєї душі (Індія), пошуку сенсу існування (аркадський Гіль-гамеш), фатуму у грецьких трагедіях та багато іншого у культурі людства.

Як культурна епоха первісність охоплює (згідно іщ загальноприйнятим поділом історії) періоди дикості і варварства, але початковою формою суспільства було первісне людське стадо.

Цей перший людський колектив безпосередньо замінив зоологічне об'єднання найближчих предків людини - пралюдей. Часом існування такого гурту був ранній, або нижній, палеоліт, який охоплює майже мільйон років. У процесі становлення людського соціуму відбувалися боротьба соціального та біологічного, приборкання "зоологічного індивідуалізму", формування колективної волі, моралі, перетворення людей типу пітекантропів на неандертальців, які на межі раннього і пізнього палеоліту перетворились на людей сучасного фізичного типу. Це супроводжувалося зростанням ролі полювання, розвитком кам'яної техніки і переломом у людських відносинах: було обмежено проміскуїтет та канібалізм, заборонено вбивство "своїх", визначено деякі табу. З'явилися і позитивні норми поведінки: турбота про всіх членів свого колективу та рівний розподіл їжі між усіма, усвідомлення єдності всіх членів гурту, можливо, у формі тотемізму. Напевне, на цей час припадає поява зачатків магії. У подальшому розвитку витісняються невпорядковані статеві відносини, кожне стадо стає екзогамним колективом, родом. Рід став першим колективом із соціальними відносинами в основі. Науковці вважають, що первісне людське стадо від родового суспільства відокремлює глибока суттєва межа.

3.2. Загальні риси первісної культури

Стихійна культурна еволюція полягала у тому, що життя забезпечувалося збиранням та полюванням. Дослідники М. Харрісі, Л. Байт, використовуючи порівняльний метод, реконструювали ситуацію, яка показує, коли і чому людині довелося перейти від стихійного користування природним до керованого людським розумом. Кочовий спосіб життя невеликих груп людей (до 40 осіб) на 15 000 р. до н. о. забезпечив зростання їх чисельності до 4—8 млн осіб. Але у період між 12 000 і 8000 рр. до н, е. чисельність їх зменшилася наполовину. Ця демографічна криза розглядається як така, що змусила людей звернути увагу на навколишнє середовище. Плем'я із 40 осіб потребувало для життєзабезпечення 80—100 кв. км землі, а на території сучасної України могло б прогодуватися не більше 300 тис. осіб. Зі збільшенням кількості гуртів їжі не вистачало — люди вимирали. Тому і сформувалися правила такої взаємодії з природою, яка тільки й була доцільна за кам'яних знарядь праці. Виживали лише ті племена, які суворо обмежували себе у репродуктивній функції (внаслідок чого з'явилася екзогамія) та у збереженні носіїв соціальної пам'яті — старих людей. Іноді доводилося встановлювати надто жорстокі звичаї: залишати за межами племені вдів і сиріт, вбивати новонароджених дівчаток тощо. Ці дані свідчать про те, що первісні люди "грали" з природою у досить жорстоку гру, правила якої вони не могли змінювати довільно.

Ускладнення і технологічний та психологічний розвиток життя племені супроводжувалися новими стандартами поведінки і відповідними їм обрядами (введення на певному етапі ініціацій, культових дій стосовно вождя тощо). Регламентованість існування і брак суперечок у сфері ціннісних орієнтирів сформували такі особливі риси первісної культури:

— гомогенність — однорідність (для порівняння: сучасна гетерогенна культура об'єднує чимало різних субкультур — професійних, станових, вікових та ін.);

— первісний синкретизм (з грец. — змішання) — нерозчленованість, що характеризує нерозвинений стан певного явища (наприклад, первісне мистецтво, за якого музика, спів, танець ще не були відокремлені одне від одного);

— табуйованість (священні заборони, які не можна було порушувати);

— ритуальність, що слугувала впорядкуванню і стабілізації життєдіяльності соціуму.