Культурологія - Безвершук Ж.О. - 3.4. Міфи як "першодумки людства"

Дав людини періоду дикості навколишній світ міг здаватися ворожим, але не був незрозумілим: оскільки життя за первіснообщинних умов мало своєю віссю кровно родинні відносини (племена, роди), то весь світ (небо, сонце, води, тварини тощо) в уявленні тогочасної людини теж був єдиною великою общиною, пов'язаною родинними відносинами. Все, що існувало, сприймалося як живе, таке, що має душу, звідси — анімізм, а також інші форми первісної свідомості (тотемізм, табу фетишизм, магія), які є зачатками майбутніх релігій, права, моралі, науки, мистецтва.

Віра в одуховленість, одухотвореність природи досягає найвищої точки у міфах, які є природним результатом розумової праці первісних людей, що прагнули розкрити у найдрібніших деталях навколишнього світу вияви особистого життя і волі. Первісна людина все, з чим вона стикалася у житті (істоти, рослини, явища), вважала своєрідним партнером, який має особистісні якості. Будь-які зіткнення зі звіром, річкою тощо переживалися цілісно: емоціями, творчою уявою, інтелектом. І кожна така подія, для того щоб зробити її зрозумілою іншим, переказувалась у формі оповідання. Саме про таке "оповідання" йдеться, коли вживається слово "міф". Починаючи від сміливих і грубих міфів про природу, в які дикун вкладав свої знання, здобуті його "дитячим" спогляданням навколишнього світу, і до тих часів, коли вони сформувались у міфологічні системи - незграбні і страхітливі у Мексиці, хвалькуваті та гіперболізовані у буддійській Азії, граціозні у Греції, минуло багато тисячоліть. Міф (з грец. — переказ) — архаїчна оповідь, переказ про духів, богів (пізніше — героїв), яка не містить нічого абстрактного, однак є узагальненням тих чи інших явищ. Деметра, наприклад, є узагальненням усього землеробства в цілому, а Посейдон — узагальненням усіх морів і морських явищ.

Водночас усі узагальнення в міфі не виходять за межі почуттєвих уявлень, ідея збігається зі звичайним образом. Коли зима і літо пояснюються зниканням і появою Персефони, дочки Деметри, викраденої підземним богом, то ця образна картина збігається з ідеєю зміни пір року. І цим міф принципово відрізняється від науки і філософії, які в окремі періоди людського розвитку наближалися до міфології та навіть зливалися з нею. Сюжети міфів різноманітні. Деякі з них містять пояснення походження Всесвіту, людини, тварин, рослин, стихійних явищ природи (наприклад, міф про Перуна — бога блискавки і грому — у давніх слов'ян, про Агні — бога вогню — в індійців, біблійний міф про всесвітній потоп та ін.). Чимало міфів пов'язано з господарською діяльністю людини, різними винаходами та відкриттями: міфи землеробських народів про героя (бога), що вмирає і воскресає, які відобразили уявлення про життя природи (Осіріс — у єгиптян, Діоніс — у давніх греків тощо), давньогрецький міф про Додала — майстерного будівничого і художника, єгипетський міф про Тота — винахідника писемності та ін. У деяких міфах відобразилися реальні явища життя (наприклад, у міфі про амазонок збереглися спогади про часи матріархату). Розквіт міфотворчості припадає на добу розвинених общинно-родових відносин. У цю епоху виникають усі найбільші міфологічні цикли, які пізніше були закріплені в літературних пам'ятках.

3.4. Міфи як "першодумки людства"

Важливу виховну роль відіграє міфічний персонаж (у міфознавстві - культурний герой), який здобуває чи вперше створює для людей різні предмети культури (вогонь, культурні рослини, знаряддя праці), вчить мистецтвам, ремеслам, мисливським прийомам, вводить шлюбні правила, ритуальні приписи. На пізніших етапах культурному герою під силу стають і космогонічні проекти: виловлювання Землі з первинного океану, і встановлення небесних світил, зміна дня і ночі. У грецькій міфології Прометей вважався творцем культури, заслугою якого є наділення людей розумом, умінням споруджувати будинки, робити кораблі, ремеслувати, писати, читати, носити одяг, приносити богам жертви. Культура виноробства пов'язувалася з Діонісом, культура оливи — з Афіною.

Міфи — продукт тривалого формування. В них можна виявити ідеї різних епох, вони — історичні ідіоми. Будучи де лише "вигадкою", а й пізнаною "таємницею" світу, міфічний світ формулює як світські явища великі духовні і моральні сили життя. Голова однієї із шкіл герменевтики німецький філософ Г.Т. Гадамер вважає, що міфи — це "суть реалізовані відповіді, за допомогою яких людське буття постійно розуміє себе", це "першодумки людства''. Міфи різних народів мають багато спільних тем (сюжет про створення світу тощо) і мудрість, що дала Гегелю підстави назвати їх "педагогікою людського роду".

Важливою частиною первісної культури є прислів'я та приказки. У них довге життя: ми, наприклад, вживаємо ті, що зафіксовані в літературі середніх віків, однак складались вони значно раніше, а їх джерелом був якийсь забутий звичай, легенда, залишки старовинних вірувань чи магії. У прислів'ях і приказках давня людина демонструє досить високий рівень розумового розвитку, їх не було у найпримітивніших племен. Разом із прислів'ями і приказками виникають загадки — своєрідні задачі, на які потрібно дати цілком серйозні відповіді (наприклад, загадка Сфінкса Едіпу: ''Хто вранці ходить на чотирьох ногах, вдень — на двох, а ввечері — на трьох?"). Щоб скласти загадку, необхідно мати значний запас знань і задатків абстрактного порівняння. Інколи вони були вправами для дітей.