Культурологія - Безвершук Ж.О. - Розділ 4 СТАРОДАВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

4.1. Спільне в культурі стародавнього світу

Без досягнень, стародавніх цивілізацій сучасний світ немислимий у жодній своїй ланці. Ця далека доба, вийшовши із мало диференційованої, більше того практично однакової в усіх регіонах первісності, сформувала абсолютно різні моделі світобачення і світовпорядкування. Успадкувавши від минулого міфологічні способи мислення і дії, народи, що склалися із племен, розвинули свої міфологічні системи до того рівня, який забезпечував усі основні аспекти існування і став духовним ґрунтом, па якому й постали оригінальні й неповторні феномени — стародавні країни Месопотамії, Єгипет, Китай, Іран, Індія та ін. Вони існували майже паралельно в часі, являючи світові зовсім несхожі парадигми буття і свідомості. З'ясуємо, що їх об'єднує в одну культурну епоху. Принаймні можна сказати, що всім стародавнім цивілізаціям властиві:

— величезна кількість відкриттів у матеріально-практичній та інтелектуально-духовній сферах;

— традиціоналізм як специфічна риса культури;

— однотипна структура свідомості;

— певна амбівалентність.

Традиціоналізм (з лат. — передавання, наслідування) — це особлива повага до минулого, схиляння перед досвідом і мудрістю предків і, відповідно, в усіх випадках орієнтація на минуле, а також невизнання цінності новацій, принципове заперечення змін, автоматизм у культових відправах, вшанування релігійних святинь і цінностей. У традиційному суспільстві людина фактично не має свободи, а її життя дріб'язково регламентоване, дії визначені ролевими обов'язками і побутовими функціями. Минуле дорослих є майбутнім кожного нового покоління. І так, за сучасними даними, тривало протягом тисячоліть.

Про однакову структуру свідомості свідчить те, що незалежно від етнічних особливостей, географічних координат чи соціальних умов людям перших цивілізацій були відомі такі поняття, як релігія, мораль, право, політика, наука, мистецтво, які утворюють фундамент їхнього духовного та громадянського існування.

Амбівалентність як одночасність несумісних тенденцій неусвідомлювано чи приховано існує між традиційністю і потребою новацій, а також у наявності в самій культурі суперечності між високорозвиненими моральними і звичаєвими установками.

Досить пригадати такі всюди прийняті ритуали стародавнього світу, як людські жертвопринесення або храмова проституція. Дивним для сучасника є визнання цивілізованими людьми природності рабства або "касти недоторканих". Навіть давні греки, які створили ідеал свободи і народовладдя для, наступних епох, досить тривалий час не відчували прав людської особистості. Права мав член громади, а "чужий" був принципово безправним, хоча ті блискучі давні культури закладало не лише автохтонне населення, а й незчисленна кількість невідомих талановитих майстрів, відірваних насильно від своєї батьківщини і перетворених на рабів. Однак в останнє тисячоліття до нашої ери було вироблено правила, які уможливили більш досконалий та олюднений світ, підтвердивши величезний духовний потенціал цієї доби.

4.2. Стародавня Месопотамія

Стародавньому Сходу властиве бачення своєї країни "серединою світу", сакральним центром. У шумерів, наприклад" була своєрідна "карта світу", де Межиріччя оточувалося світовим океаном (звідки, на думку вчених, починається східний традиціоналізм, етноцентризм, месіанізм).

Систему вірувань та уявлень, що створювали протягом тисячоліть різні народи Месопотамії (шумерійці, і а к ка дійці (вавилоняни), ассирійці та інші), історики називають вавилонською. Особливого поширення у ніш набув культ космічних та астральних божеств. Уже на ІІІ тис. до н. е. виникла фантастична система космогонії. Первинним елементом визнавався вічний і безмежний океан, уособлений в образі богині — прапороджениці Намму (чи Тіамат). В її надрах з'явилася велетенська гора, що символізувала небо (бог Ану) і землю (богиня Кі), поєднані в одне ціле. Бог повітря Енліль відокремив їх і породив перше світило — місяць (бог Нан-нар, чм Он), а місяць — усі інші планети, у тому числі Сонце (бот Уту, або Шаман) та зірки. У цій системі визнавалися чотири основні елементи; первісний океан, що обтікає Всесвіт; небо у вигляді подвійних металевих склепінь; атмосфера, заповнена повітряними тілами, що світяться; земля у вигляді плоского диска. Поряд із цими статями обожувалися також вітри, буря, вогонь, лани та ін. Було також уявлення про боротьбу злих і добрих духів.

Розвиток сільського господарства висунув на перший план землеробські і скотарські культи (бог води Енкі, Еа, — творець іригації та знарядь праці, богиня плодючості Іштар та її чоловік — стражденний бог Таммуз та ін.). З часом, а також з появою деспотій культ і функції богів змінювалися. Іштар стала грізною богинею — войовницею, що допомагає царю у боротьбі з ворогами. Місцевого бога міста Вавилона — Мардука — проголосили творцем Всесвіту, верховним богом міста. Виникли вчення про божественність царя і царської влади. У Нововавилонському царстві (VII— VI ст. до н. е.) здійснювалися спроби встановити монотеїзм і централізувати культ, що супроводжувалося збільшенням чисельності жерців та ускладненням ієрархічної системи.

У догматиці велику роль відіграє вчення про творення за допомогою слова (замість колишньої теорії породження одних стихій іншими). Уявлення про замогильний світ були песимістичними: душі небіжчиків вважалися приреченими на життя у вічному мороці та харчування прахом. Дещо інші уявлення містять кілька поем про безневинного страдника: "Вавилонська теодицея" та "Розмова володаря з рабом", які перехоплювали теми біблійних книг Іова та Бклезіаст. Деякі покаянні плачі та псалми вавилонян також мають паралелі в біблійних псалмах.

Давньомесопотамська культура — синтез культур багатьох народів, які проживали на території Межиріччя. В її основі — культурні досягнення Шумеру, Вавилону, Ассирії, Аккаду, Палестини, Персії, Давнього Закавказзя та ін. Розвиваючись паралельно з Єгиптом, Месопотамія багато в чому відрізнялася від нього. На відміну від природно замкненого простору Єгипту, територія ЇЇ була відкрита для переміщення племен, вторгнень і завоювань. Передостанніми з тих, хто вдерся на цю територію, були перси, яких переміг Александр Македонський. Велич і слава Вавилону були настільки незаперечними, що й перси, й Александр Македонський із належною повагою поставилися до святинь і культури народів Месопотамії. Серед них — рельєф стовпа законів Хаммурапі (XIX—XVIII ст, до н. е.), такі споруди міста, як Ворота Іштар, прикрашені глазурованими рельєфами, сади Семіраміди, семиярусний зикурат, палаци та храми VII—VI ст. до н. е,

Александр Македонський, вступивши в жовтні 331 р. до н. е. до Вавилову, де "коронувався", приніс жертви Мардуку і віддав розпорядження відновити стародавні храми. За його задумом Вавилон у Месопотамії та Александрія в Єгипті мали стати столицями його імперії. У Вавилоні Александр Македонський і помер 13 червня 323 р. до н. е., повернувшися зі східного походу.

Месопотамська цивілізація — одна з найдавніших у світі. Саме в Шумері людське суспільство чи не вперше вийшло із стадії первісності, звідси починається справжня історія людства. У переході від варварства до цивілізації важливу роль відіграла писемність, якій в культурі Стародавньої цивілізації Месопотамії належить особливе місце: винайдений шумерами клинопис - найхарактерніше з того, що було створено месопотамською цивілізацією. В Месопотамії не збереглися грандіозні споруди і навіть цілі міста перетворилися на безформні купи землі, ледве помітні сліди стародавніх каналів. Про минуле розповідають лише писемні пам'ятки, незчисленні клиноподібні написи на глиняних табличках" кам'яних плитках, скелях і барельєфах. Понад 1.5 млн клинописних текстів зберігається нині в музеях світу і постійно знаходяться нові. Месопотамська писемність у своїй найдавнішій формі — піктографії — з'явилася на межі IV—III тне. до н. е. Вважають, що в ранньому піктографічному письмі було понад 1,5 тис знаків — малюнків. Кожен з яких означав слово чи кілька слів (у нововавилонський період їх залишилося трохи більше 300). Сфера застосування клинопису швидко розширювалася, крім документів господарської звітності, з'явилися культові тексти, збірка прислів'їв, різні "шкільні" чи "наукові" тексти — списки знаків, назв гір, країн, мінералів, рослин, риб, професія та посад і, нарешті, двомовні словники. Все це вивчалося і переписувалося в давніх школах - академіях, завдяки чому є багато копій. При таких школах створювалися бібліотеки, були і приватні зібрання "глиняних книг". Найвідомішою з них є велика, систематично підібрана і розставлена бібліотека ассирійського царя Ашшурбанапала. Найвидатнішою пам'яткою шумеро-вавилонської словесності є аккадський "Епос про Гільгамеша", в якому йдеться про пошук безсмертя, сенс людського існування. Знайдено цілий цикл шумерських поем про Гільгамеша і ще кілька аккадських версій цієї поеми. Цікавою є старовавилонська "Поема про Атрахасиса", в якій розповідається про створення людини та всесвітній потоп. Також з Месопотамії збереглася казка про витівки хитруна, що тричі помстився своєму кривднику. З авторських творів відомі кілька поем про безвинного страждальця — "Вавилонська теодицея" і "Розмова володаря з рабом", які перехоплюють теми біблійних книг Іова та Еклезіаст. Великий внесок у культуру зробили шумеро-вавилонська математика й астрономія. Ми досі користуємося позиційною системою цифр і ділимо коло на 360, годину — на 60 хвилин, а кожну з них — на 60 секунд. Найбільш результативний період вавилонської математичної астрономії припадає на V ст. до н. е. Неоціненною є спадщина месопотамської цивілізації в галузі політичної теорії та практики, військової справи, права та історіософії. Адміністративна система, що сформувалася в Ассирії, була запозичена персами (поділ країни на сатрапії, розділення в провінції цивільної та військової влади). Ідея так званої істинної царственості, що виникла приблизно на межі ІІІ і II тис, пережила віки. Увійшовши в Біблію (Книга Даниїла) як ідея "зміни царств", вона стала й одним із джерел теорії "Москви як третього Риму", що поширилася у Московській Русі на початку XVI ст. Незважаючи на те, що у старозавітній та християнській традиціях до Вавилону та Ассирії ставлення було неприязним, Вавилон залишився в історичній пам'яті першим "світовим царством", нащадками якого стали наступні великі імперії.