Проблеми теорії держави і права - Машков А. - "Чиста" теорія права Г. Кельзена

Однією з найвпливовіших юридичних теорій, які можна віднести до вузького розуміння права є "чиста теорія права" Г. Кельзена на основі якої склалася течія, яку у вітчизняній літературі називають юридичний нормативізм. Засновником та головним розробником цієї теорії був Г. Кельзен.

Спираючись на філософію І. Канта, Г. Кельзен стверджував, що право відноситься недосвіту сущого, а до існуючого світу. Це мало витоки із роздумів І. Канта, відповідно до яких є чітка межа між об'єктивним світом і суб'єктивними категоріями думок, у яких він бачить лише пусті і зовнішні форми, а не відображення реального світу. Відповідно механічна причинність природи протистоїть духовному існуванню вільній людській волі. При цьому свобода волі і причинність виключають один одне із світу явищ, а відповідно, як вже зазначалось вище, право відноситься не до світу сущого, а до існуючого світу.

Справді, в такому випадку право може вивчатись лише як щось само по собі існуюче у дійсності. Саме тому, називаючи свою теорію "чистою", Г. Кельзен хотів підкреслити, що юридична наука займається лише аналізом позитивного права, а не психологічним чи економічним поясненням його походження та суті; вона не повинна займатися моральною чи політичною оцінкою права. Він вимагав повного відокремлення права від "філософії справедливості", і від соціологічного аналізу, і від оцінки права.

І в ньому погляди Г. Кельзена збігаються з юридичним позитивізмом.

Теорія права, на думку Г. Кельзена, повинна вивчати свій предмет таким, яким він є, а не таким, яким він повинен бути з точки зору певних оціночних суджень, тобто теорія права повинна відокремлюватися від філософії, соціології, аксіології тощо права.

Соціологічне визначення права, на думку Г. Кельзена, на стільки неможливе, як математичне визначення біологічного об'єкта чи фізичного явища.

Г. Кельзен стверджував, що право - це сукупність правил, які є загальнообов'язковими і існують незалежно від світу реальних факторів, не підкорюється принципу причинності і черпає силу і дієвість з самого себе. Право говорить не про те, що є, а про те, що повинно бути. Право - це "соціальна техніка", порядок, який через специфіку техніки приписує кожному члену суспільства його обов'язки і тим самим положення про нього, передбачаючи акт примусу - санкцію, яка направлена проти члена суспільства, який не виконає обов'язку.

Відповідно, юридична наука, на думку Г. Кельзена, - формалістична наука. Так як вона байдужа до змісту права. Він порівнює юридичні норми з геометричними фігурами, які можна розглядати незалежно від матеріалу, з якого вони зроблені.

Відповідно до "чистої теорії права", основою дійсності норми є завжди сама норма, а не факт. Пошук основи дійсності норми, з точки зору цієї теорії, веде не до реальності, а до іншої норми із якої виходить перша норма. Правовий порядок, по Кельзену, - це ієрархія різних рівнів норм.

Єдність цих норм встановлюється тим, що одна норма, нижча, визначена іншою - вищою, створення якої передбачено ще найвищою нормою. Найвищою нормою не є Конституція, так як остання - це лише найвища ступінь національного права. В основі права, у тому числі конституційних норм, лежить найвища норма -"основна норма".

За допомогою основної норми право досягає єдності не звертаючись до "мета правових джерел" - держави, суспільства, політичної влади і т. д. Саме вона дозволяє утворювати багатоступінчатий ієрархічний порядок, у якому нижчі норми витікають із вищих.

Отримуємо таку конструкцію: основна норма породжує конституційні норми, ті, в свою чергу - норми законів, далі - "загальні норми" (укази, розпорядження і т. д.), а закінчується ця піраміда (нижчий щабель) - індивідуальними нормами, створеними судом і органами управління, стосовно до конкретних правових ситуацій. Незважаючи на те, що Г. Кельзен:

(а) використовував як одну з методологічно-гносеологічних підстав своєї концепції вчення І. Канта;

(б) розглядав як нижній шабель системи права правозастосовні акти і, навіть цивільно-правові правочини;

(в) фактично вважав, що право виникає раніше держави.

З огляду на це можна стверджувати, що для нього право дорівнює законодавству. Тобто фактично "чиста теорія права" Г. Кельзена є проявом моністичного або вузького розуміння права.

При цьому слід підкреслити, що хоча з вчення І. Канта більш органічно випливає природно-правова концепція, а також, що вузьке розуміння фактично з точки зору своєї логіки протистоїть багато в чому природно-правовому напрям) юридичної науки, у теоретичних побудова: Г. Кельзена дуже важливу роль відіграє вчеши

І. Канта, воно дає можливість оминути питання звідкіля береться перша найголовніша норма. Трансцендентність цієї норми права, яку визнає Г. Кельзен, дуже органічно вкладається у систему, яку збудував саме І. Кант.

Оскільки, для Г. Кельзена законодавство є фактично конкретизацією первинної норми, то в такому випадку, з відповідним ступенем умовності можна розглядати правозастосовну та право реалізаційну діяльність, як продовження процесу право творення. Те, що первинна норма виникла раніше держави не є підставою того, щоб заперечувати державно-правовий характер права, оскільки ця первинна норма не має формального вираження та закріплення, а право завжди вимагає саме формалізації.

Крім того, цей підхід дає змогу сформулювати юридичне розуміння держави, як нормативного, примусового порядку людських відносин панування та підкорення, тобто розуміння держави, як певного централізованого правопорядку. Держава - це персоніфікація правопорядку.

До слабких сторін вчення Г. Кельзена та його прихильників можна віднести те, що в межах "чистої" теорії права:

• ігнорується змістовна сторона права, у тому числі моральний аспект юридичних норм. Втрачається зв'язок між правом та справедливістю;

• втрачаються з виду соціально-політичні фактори формування права;

• право може слугувати засобом свавілля зі сторони держави, як законодавця;

• у рамках логіки, яку пропонує Г. Кельзен, вважає В. Лазарев, виникає ситуація, коли держава в силу різних причин та обставин може використовувати та нав'язувати суспільству застарілі норми, чи, гірше того, видає акти, що йдуть в розріз з соціальними, політичними, культурними і т. д. потребами;

• здійснюється змішування понять "держава" та "право";

• фактично зникає межа між правотворчістю та правозастосуванням тощо.

До сильних сторін можна віднести:

• більше, ніж будь-який інший підхід до права підкреслює визначальні властивості права - його загальнообов'язковість, нормативність та формальність. Це забезпечує суб'єкта права стабільною чітко вираженою основою для визначення лінії своєї поведінки у відносинах;

• чітко зрозумілим є механізм захисту та реалізації права, що дає підстави говорити про забезпечений характер права;

• право в даному випадку слугує засобом протидії режиму свавілля та беззаконня зі сторони окремих представників держави;

• суб'єкти права з формальної сторони

одержують рівний статус тощо.

Неважко побачити, що цей напрям у юридичній науці слід розглядати, як вузький у межах наведеної вище класифікації.