Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Нормативне розуміння права

Нормативне розуміння права як особливий напрям юридичної теорії виник у СРСР. Як пише М. Байтін "наприкінці 30-40-х років XX ст. було вироблено нормативне розуміння й визначення права як системи діючих у державі юридичних норм". При цьому з погляду зазначеного теоретика права: "є підстави стверджувати, що нормативне розуміння права було певним... досягненням, незважаючи на окремі недоліки й навіть помилки".

Тут слід зазначити, що:

• визначення права, як системи правил поведінки було дано в нашій юридичній науці ще в середині 20-х років XX ст. Н. Криленком, який вважав, що право "є не що інше, як система норм, що мають завданням виправдати або охороняти існуючий порядок";

• дуже довгий час саме нормативна теорія права панувала у вітчизняній юридичній науці (у всій науці, а не в теорії держави й права). І на сьогодні де-факто саме вона займає домінуюче положення у ній. Нормативне розуміння права виникло й розвивалося у рамках марксистсько-ленінської теорії, тому особливий аспект у ній робився саме на класову сторону змісту правового регулювання. Це знайшло своє відображення у визначенні права, що було схвалено на Всесоюзній нараді юристів з питань науки Радянської держави й права в липні 1938 р., і яке звучало так: право — це система встановлених або санкціонованих державою формально-визначених, загальнообов'язкових норм, що виражають волю економічно пануючого класу (або союзу класів і соціальних верств) і виступаючих як класовий регулятор суспільних відносин. При цьому "закон, є форма, у якій виражається воля пануючого класу. Право — це не один закон, а вся сума або вся сукупність законів".

Надалі нормативна теорія права одержала свій розвиток у працях П. Недбайла, С. Алексеева (крім праць заключного етапу його творчості) та ін.

До слабких сторін нормативного розуміння права, як правило, відносять те, що в його межах:

• фактично ігнорується змістовна сторона права;

• затушовуються (хоча й не заперечуються) соціально-політичні фактори формування права;

• право може служити засобом сваволі з боку держави, як законодавця, що пов'язано з можливостями певного волюнтаризму в пра-вотворчості;

• переоцінюються можливості державного примусу;

• існуюче правове регулювання (у цьому випадку варто читати: чинне законодавство) завжди в більшій або меншій мірі не відповідає реально існуючим у суспільстві відносинам, тобто нормативне регулювання може, як забігати вперед, так й відставати від існуючих й/або необхідних суспільних відносин;

• змішуються поняття "право" й "закон" тощо.

До сильних сторін нормативного підходу можна віднести, що:

• підкреслюється визначальна властивість права - його загальнообов'язковість, нормативність, і формальність. Це забезпечує суб'єкта права стабільною, чітко вираженою основою для визначення лінії свого поводження у суспільних відносинах;

• чітко зрозумілий механізм захисту й реалізації права, що дає підстави говорити про забезпечений характер права;

• право в цьому випадку служить засобом протидії режиму сваволі та беззаконня з боку окремих представників держави. "Якщо ... право розглядати як волю пануючого класу поза нормативним її оформленням, - писав П. Недбайло, - право перетворюється з норми у вольові імпульси керівництва, що приводить до довільних, тобто незаконних дій";

• право забезпечує стабільний порядок у суспільстві, а суб'єкти правовідносин одержують чітку модель бажаної з погляду права (у цьому випадку слід читати: держави й нормативного припису) поведінки;

чітко окреслено коло прав й обов'язків учасників правовідносин тощо.

Отже, як бачимо, цей напрям також можна віднести до вузького розуміння права.