Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Загальні висновки щодо вузького підходу до розуміння права

Усі розглянуті вище теорії можуть бути віднесені до вузького розуміння права в межах прийнятої за основу для викладення матеріалу даної лекції класифікації. Якщо узагальнити наведений матеріал та виокремити найбільш вагомі недоліки та переваги вузького розуміння права, то слід визнати, що сильними його сторонами є:

• право - загальнообов'язкове правило поведінки, що носить сталий характер;

• право має чітку форму, як правило, закріплену в письмових джерелах, що забезпечує досить простий порядок застосування права;

• правовий припис є забезпеченим, причому це забезпечення здійснюється державою;

• правовий припис забезпечений державним примусом, форми котрого, як правило, чітко визначені;

• право виступає обмеженням свавілля з боку окремих представників державної влади іі керування, оскільки їхній правовий статус чітко сформульований, окреслені межі повноважень і компетенції, вихід за які є порушенням правових приписів;

• право забезпечує стабільний порядок у суспільстві, а суб'єкти правовідносин одержують чітку модель бажаного, з погляду права, поводження;

• чітко окреслене коло прав й обов'язків учасників правовідносин тощо.

Головні недоліки цього підходу є такі:

• право ігнорує сутнісний момент правового припису. У межах цього підходу право може бути і несправедливим. Головним є те, що воно виникло як державно-вольовий припис. Неважливо, що написано - важливо, що саме написано. Однак "деякі речі... настільки огидні, що жоден наказ не може виправдати їх або зробити прийнятними"³⁵. Тому критики вузького розуміння права обґрунтовано вказують на цей недолік. Причому ця критика має зовсім різну природу, наприклад теологічну. "Якщо державець пручається й протистоїть Божим заповідям і бажає змусити мене брати участь у війні проти Господа, тоді в повний голос я повинен заперечити"; • право є інструментом у руках держави в процесі реалізації останньою своїх функцій, які вона встановлює сама собі через право. Відповідно, право може виступити інструментом державного свавілля стосовно окремої особистості, якоїсь суспільної страти (наприклад, буржуазії), суспільства в цілому (на певному етапі взаємовідносин суспільство - держава). Не випадково Е. Бурлай пише, що "У традиції юристів віддавна розуміти під нормою встановлене державно-владним авторитетом правило поведінки, визначене й захищене... Помітимо однак, що у ніякій іншій соціальній науці немає настільки однозначного трактування цього поняття. У юриспруденції чомусь часто забувають, що норма ... - не тільки владне встановлення, що повинно бути реалізоване в поведінці, але вже певний стан цієї поведінки, що "норма" у значенні веління й "норма" у значенні реального стану того або іншого поведінкового процесу - аж ніяк не протилежні, але органічно взаємозалежні один з одним речі, що в житті норми веління (факт його офіційного встановлення) - дискретний момент, що фіксує її в певній конкретній якості, але сама норма перебуває в процесі безперервної зміни. Відповідно мінливим обставинам. Об'єктивний процес зміни норми й суб'єктивне відбиття його, зокрема, в актах правотворчості, у владних веліннях цілком може не збігатися. Веління, незгідне обставинам, є вже сваволя, це - не норма, це - щось, що суперечить дійсно життєвій нормі, що не збігається з нею, але зведене на рівень офіційного встановлення, що стає загальнообов'язковим правом. У такому випадку правом можна визнати будь-яку узаконену сваволю"; • право в окремих аспектах правового регулювання не повною мірою адекватне існуючим у суспільстві відносинам та його потребам. Воно обов'язково дещо відстає або дещо забігає вперед. Це пов'язано з тим, що праву притаманна процедурність, тобто для формування правового припису необхідний час, а суспільні відносини за цей час продовжують свій розвиток, змінюються, іноді кардинально;

• регулятор державної діяльності породжується суб'єктом, чию діяльність цей регулятор (поряд з іншими соціальними суб'єктами) регулює. А це джерело для зловживання правом з боку держави тощо. Зауважимо, що вузьке розуміння права:

• особливо адекватно історичним періодам, котрі відрізняються стабільністю, коли держава має дуже високий рівень легітимності (саме легітимності) у суспільстві, коли суспільство й переважна більшість його членів, сприймають державу як таку, що виражає їхні інтереси, служить їм;

• зручно для формування комплексної стійкої юридичної практики;

• дозволяє побудувати логічну й струнку систему наукового знання про право, тобто правову теорію;

• організувати й забезпечити високу ефективність (з погляду виконавчої дисципліни) функціонування державного апарату;

• створити однакову юридичну (включаючи судову) практику.

Все це, незважаючи на ті негативні моменти, які властиві вузькому розумінню права, сприяють тому, що іі нині це один з найпоширеніших підходів до розуміння права. Причому підхід, що реально втілюється в життя.