Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Неонормативне розуміння права

Концепцію ненормативного розуміння права висунув М. Байтін, який вважає, що:

• нормативне розуміння права відповідно сучасним умовам перетерплює істотних змін, потребує осмислення нових для нього моментів. Один з них полягає в необхідності пізнання права не тільки із класових, а й загально-соціальних позицій";

• "Будь-яке визначення права є неповним, відносним, тому що не може охопити всього різноманіття окремих його властивостей, рис, характеристик, зв'язків. Коротке визначення покликане відобразити лише найбільш загальні, основні, головні ознаки цього складного явища"⁶².

Вій пропонує наступне "загальне визначення поняття права. Право є система загальнообов'язкових, формально-визначених норм, які виражають державну волю суспільства, її загальнолюдський і класовий характер; видаються або санкціонуються державою й охороняються від порушень, поряд з мірами виховання й переконання, можливістю державного примусу; є владним-офіційним регулятором суспільних відносин".

Начебто б незначні відмінності від чисто нормативного визначення права, але насправді кардинальні. Звернемо увагу на основне (а) державна воля - це вже не воля властива державі - це воля суспільства; (б) визнається природно-правовий аспект права. Те, що це дійсно так видно з наступних висловлень М. Байтіна: "державна воля суспільства, втілена в правових нормах, і є право. Сутність і зміст права визначаються не тільки економічним ладом суспільства на даному етапі його розвитку, а й політикою, мораллю, правосвідомістю, наукою, культурою й усіма іншими реаліями соціального життя, досягнутим рівнем цивілізації". І далі: "Особливо слід виділити такий духовний загальнолюдський фактор, що от уже кілька сторіч здійснює потужний вплив на формування й розвиток права, як вчення про природні, природжені, невід'ємні права людини, які повинні лежати в основі позитивного, офіційно діючого в межах тієї або іншої держави права. Лише в цьому випадку останнє, з позицій природно-правової теорії, оцінюється як відповідне людському розуму, природі людини, а тому гуманне й справедливе.

Відтоді, як проголошені природно-правовою теорією закони, що синтезують загальнолюдські уявлення про ідеї й принципи моралі й правосвідомості, вперше одержали вираження як державна воля в одному із чудових документів Великої французької революції - Декларації прав людини й громадянина (1789), вони пройшли великий і складний шлях, що ознаменувався їхнім міжнародно-правовим визнанням у прийнятої ООН Загальній декларації прав людини (1948).

Питання про те, відповідає або не відповідає право тієї або іншої держави ідеям визнання й охорони основних, фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, став фактично міжнародно визнаним критерієм віднесення даної держави й права до демократичних або тоталітарних. Вплив ідей природно-правової теорії на розвиток сучасного російського права вперше одержало офіційне визнання й вираження в Декларації прав і свобод людини й громадянина РСФСР (1991) і особливо в Конституції Російської Федерації, прийнятої 12 грудня 1993 р.

Безпосередньо із цим пов'язаний процес, що відбувається нині, поглиблення моральних початків вітчизняного права, зближення права й моралі демократичного суспільства.

Природне право практично нездійсненне без позитивного, а духовна основа, моральна сила позитивного права корениться в праві природному. Відповідно один з нових моментів, що характеризують нормативний підхід до права, полягає в прагненні до повного подолання існуючого раніше відриву від ідей природної школи права, забезпеченню єдності природного й позитивного права в теорії й на практиці"⁶⁴.

Тому, робить висновок М. Байтін "право - державна воля суспільства на даному етапі його розвитку, зумовлена економічними, духовними й іншими умовами його існування, складається загальнолюдська й класова сутність права".

Фактично схожу, але більш чітку й послідовну позицію ми знаходимо у В. Лазарєва, який дає таке визначення права: "Право - це сукупність визнаних у даному суспільстві та забезпечених офіційним захистом нормативів рівності та справедливості, які регулюють боротьбу та узгодження вільних воль у їх взаємовідношенні одна з одною".

Оскільки головна проблема нормативного підходу - це відмова від загальнолюдських цінностей, невизнання природних і невід'ємних прав людини, що на практиці веде до сваволі з боку держави. Цей недолік і намагається вирішити М. Байтін, а також ті автори, які стоять на близьких до нього позиціях. Він вважає, що в рамках нормативного підходу праву властива не тільки нормативність, державно-вольовий і владний-регулятивний характер, але в той же час воно носить загальнолюдський і класовий характер, забезпечує "інтереси, права й свободи громадян".

Іншими словами, нормативізм радянської юридичної науки слід скорегувати положеннями природно-правової школи.

При цьому вказується, що природно-правова теорія "ніколи не виявляла негативного відношення до позитивного права, позитивним законам взагалі, а виступала лише проти таких, які вступали в суперечність з природними законами".

Передумовою виникнення цієї концепції ? те, що на початку 90-х років XX ст. пострадянська загально-юридична теорія перебувала у кризі, пов'язаній перш за все з критикою марксистської інтерпретації вузького розуміння права, яка фактично панувала у вітчизняній юридичній науці. У той же час радянська політична та юридична практика поставила на досить серйозний рівень проблему прав особи, що і спричинило спроби кооптувати у юридичну науку природно-правові тези та постулати. Погляди М. Байтіна є спробою це зробити, при цьому не досить вдалою.

До слабких сторін неонормативної теорії права можна віднести:

• незрозуміло як же поєднується загальнолюдське та класове у праві, і як вирішуються протиріччя між ними. А ці протиріччя будуть обов'язково у наявності у зв'язку з принциповою розбіжністю цих аспектів;

• як розмежувати право і нормативно-юридичні акти (зокрема, закон)? і розмежовуються вони чи ні? На це питання фактичні відповіді ми не отримуємо;

• державно-вольовий характер права - це камінь спотикання вузького розуміння праві як був так і залишився.

До недоліків вузького розуміння права до далися теоретичні проблеми, що притаманні природно-правовій теорії.

До сильних сторін цього підходу слід віднести ті переваги, які притаманні всім школам вузького розуміння права (див. вище), а також спробу постановки питання про необхідність захисту за допомогою правових механізмів прав і свобод людини.