Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Комунікативна концепція права

Ще однією теорією, що може бути віднесена до інтегративного праворозуміння, є комунікативна концепція права. Дана концепція запропонована російським ученим із Санкт-Петербурга А. В. Поляковим. У її рамках право обґрунтовується як особлива форма комунікації, що має свою специфіку порівняно з іншими варіантами комунікативної дії. Тут слід зазначити, що вона спирається на висновки, уже визнані іншими науками, але поширює їх і на правознавство, являючи собою досвід побудови цілісного, інтегрованого правового знання.

Соціальна реальність уявляється А. Полякову нічим іншим, як сайрою взаємодії суб'єктів, опосередкованого текстами. Отже, ця осмислена взаємодія, і цей зміст задається самими суб'єктами, що створюють тексти культури й інтерпретують їх. А це означає, що соціальне, інтер суб'єктивне й комунікативне - поняття одно порядкові Тому й право, якщо визнавати його соціальну природу, неминуче з'являється як форма комунікації, але зі своєю специфікою в порівнянні з іншими варіантами комунікативної дії.

Ця специфіка виражається в засобах і формах комунікації, тобто в правових текстах й опосередковуючих їх нормативних правах й обов'язках учасників соціальної взаємодії, тобто правової комунікації. Звідси випливає для А. Полякова й основна проблематика комунікативної теорії права: людина і його права.

У рамках комунікативної теорії права виділяється три плани правової реальності: ментальний (психічний), текстуальний (культурологічний) і діяльний (праксіологічний). їхня взаємозалежність і дозволяє характеризувати право як психо-соціокультурну цілісність, створювану безперервністю правової комунікації.

Однак у контексті правової структури право виникає як функціонуючий комплекс нормативних правовідносин.

Неважко помітити, що фактично А. Поляков намагається сполучити нормативну теорію із соціологічним праворозумінням. Це визнає і сам А, Поляков, оскільки для нього право з'являється у разі припису із суб'єктом і перекладі припису в соціальну дію, виправдану й очікувану іншими соціальними суб'єктами, тобто при виникненні правової комунікації. Таке

трактування права, звичайно, з одного боку, відрізняється прагматизмом і реалізмом, але, з другого боку, націлює суб'єкта на самостійні дії заради втілення власних комунікативних ідеалів, у тому числі, правових. Щоправда, слід зазначити, що в розглянутій теорії є елементи властиві і психологічній школі праворозуміння.

Сильні сторони комунікативного розуміння права фактично ті ж, що й у теорій, які воно намагається об'єднати.

Водночас цьому підходу властиві й негативні моменти, зокрема, до них можна віднести:

• зникнення чіткої межі між правом і правовідношенням;

• відсутність ясного й обґрунтованого розмежування соціального й правового регулювання;

• можливий суб'єктивізм тлумачення "лозна-чуваного" (тобто приписання) у процесі перекладу його в соціальну дію;

• значна психологізація правореалізаційного механізму;

• затушовування забезпечувальної (правоохоронної) ролі держави в його розумінні. Це, до речі, відбувається при тому, що інтегрується в розглянутій концепції нормативна теорія права і т. д.

Інтегративна юриспруденція Дж. Холла

Концепція праворозуміння і інтегративного характеру також існує і у західній державно-правовій думці. Прикладом такої концепції можуть слугувати теоретичні побудови Дж. Холла.

З точки зору Дж. Холла, слід виділяти юридичну та динамічну структуру права. Перша - нормативний аспект права - це система норм, яка установлює права та обов'язки суб'єктів права, друга - норми, що реалізуються - процес реалізації юридичних норм. Якщо юридична структура стабільна та стала, то динамічна структура, навпаки має характер, який постійно змінюється, та розвивається. Динамічна структура права проявляється (а відповідно, і може бути зрозуміла) у правовому досвіді. Останній розуміється, як "застосування організованої сили у певних ситуаціях, у яких зачіпаються суспільні інтереси, які виражені через приписи, що містяться у нормах, та які представляють цінності, які захищаються у суспільстві"⁷⁰.

Право як норма, і право як процес, не протистоять одне одному, а доповнюють один одного. Вони складають одне ціле, яке і слід розглядати як право.

Утім, як бачимо, Дж. Холл намагається поєднати юридичний позитивізм з соціологічним праворозумінням.

Сильні сторони теорії Дж. Холла фактично ті ж самі, що й у теорій, які він намагається об'єднати. У той же час їй властиві й негативні моменти, зокрема, до них можна віднести:

• зникнення чіткої межі між правовим приписом (нормою) і правовідносинами (право-процес);

• фактичне визнання судової правотворчості;

• надання визначального значення для теоретичних побудов категоріям, які мають досить невизначений розпливчатий характер, наприклад, "соціо-правовий комплекс", "суспільно визнаний досвід" тощо.

Утім, розглядаючи сильні та слабі сторони інтегративного підходу до праворозуміння слід мати на увазі, що вони залежать від того, які саме підходи намагається поєднати той чи інший прихильник інтегративного підходу. Це пов'язано з тим, що в інтегративному розумінні проявляться (бажають того чи ні його прихильники) окремі негативні та позитивні аспекти праворозумінь, які поєднуються. При цьому, як правило, виникають також неузгодженості та проблеми, які не притаманні окремим формам праворозуміння, які не є інтегративними. Більше того, взагалі, кожна школа інтегративного праворозуміння тяжіє до якогось одного праворозуміння з тих, що поєднуються. Скажімо, неонормативний підхід до права М. Байтіна тяжіє до нормативної теорії (тобто до вузького розуміння права), тоді як концепція А. А. Попова - до соціологічного.

І, насамкінець зауважимо, що цей підхід стосовно інтегративного праворозуміння є достатньо новітнім.