Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Право на оспорення батьківства

Презумпція батьківства може бути оспорена і спростована судом.

Презумпція батьківства спростовується рішенням суду за наявності доказів, які засвідчують відсутність між дитиною та особою, записаною її батьком, кровного зв'язку, тобто факту походження.

Як було записано у статті 3 Кодексу 1926 р., "запис про народження в книгах запису актів громадянського стану є доказом походження дитини від зазначених у ньому батьків і може бути заперечений тільки в судовому порядку". У статті 56 Кодексу 1969 р. особі, записаній як батько, було надано право оспорити проведений запис.

Яку вимогу до суду має пред'явити той, хто оспорює своє батьківство?

У юридичній літературі набуло поширення словосполучення "вимога про оспорювання батьківства"414. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю" містилися словосполучення "заява про оспорювання батьківства", "позов про оспорення батьківства". Помилковість їх вживання, на мою думку, була очевидною415.

Оспорення батьківства - це процес, який розпочинається пред'явленням до суду не "вимоги про оспорення", а вимоги про виключення імені особи як батька з актового запису про народження дитини. Для порівняння: у разі оспорення договору сторона пред'являє суду не вимогу про оспорення договору, а вимогу про визнання договору недійсним416.

Для забезпечення чистоти понятійного апарату у ч. 1 ст. 136 СК чітко сформульовано зміст позовної вимоги - "виключити запис (прізвище, ім'я, по батькові) як батька з актового запису про народження дитини". Саме таке формулювання має міститися у резолютивній частині рішення суду про задоволення позову.

Право на оспорення батьківства

У першій редакції статті 56 Кодексу, яка складалася лише з однієї частини, містилася загальна норма про право особи, записаної як батько, оспорити своє батьківство. З цього випливало, що виключним позивачем могла бути лише сама ця особа.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1 вересня 1980 р. ця стаття була доповнена: право оспорювати батьківство у разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав було надано особі, яка фактично є батьком дитини. Тобто, мова йшла про так звану "конкуренцію батьківства" між особою, яка записана батьком дитини, і тим, хто вважає себе її батьком.

Це був єдиний випадок оспорення чужого батьківства.

У Сімейному кодексі право оспорити своє батьківство надано трьом категоріям чоловіків:

1) тому, хто перебував з матір'ю дитини у шлюбі на момент зачаття чи народження дитини;

2) тому, хто перебував у попередньому шлюбі з матір'ю дитини, яка народилась після реєстрації шлюбу матері з іншою особою (повторного шлюбу);

3) тому, хто не перебував з матір'ю дитини у шлюбі, але добровільно визнав своє батьківство.

Право оспорити чуже батьківство у Сімейному кодексі надано таким особам:

1) спадкоємцям того, хто записаний батьком дитини, якщо він до народження дитини подав нотаріусові заяву про невизнання свого батьківства;

2) дружині, батькам, дітям того, хто записаний батьком дитини, якщо на момент смерті він не знав про такий запис;

3) матері дитини;

4) тому, хто вважає себе біологічним батьком дитини417.

Д. вважав, що батьком молодшої дочки не є, тому оспорив своє батьківство. Суд призначив судово-біологічну експертизу, за висновком якої його батьківство виключалося. Однак напередодні судового засідання Д. помер. До участі у справі була залучена сестра Д., спадкоємець за заповітом. Суд позов задовольнив.

Сестра Д. не мала права сама оспорити його батьківство, але вона мала право вступити в процес, розпочатий Д., як носій власного (як спадкоємець) матеріального інтересу.

Презумпція шлюбного батьківства, як уже зазначалося, надає певні "юридичні пільги" як матері, так і батькові дитини: дружина не зобов'язана доводити батьківство чоловіка; чоловік має право вимагати реєстрації себе батьком дитини. Отже, чоловік не має можливості запобігти реєстрації себе батьком дитини, а дружина не має юридичних важелів для того, щоб уникнути запису її чоловіка батьком дитини.

Кодекс 1969 р. не надавав матері дитини права оспорити запис свого чоловіка батьком дитини.

Поряд з наданням матері дитини права на оспорення батьківства свого чоловіка, у Сімейному кодексі поставлена умова: позовна вимога матері дитини про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про визнання свого батьківство.

На думку професора Ю. С. Червоного, таке "обмеження" не має достатньої підстави. Якщо мати дитини зможе надати докази, які дадуть суду підставу для висновку про те, що її чоловік не є батьком дитини, позов матері має бути задоволений, незалежно від подання іншою особою заяви про своє батьківство.418 Однак з такою позицією важко погодитися.

Відповідно до частини 8 ст. 7 СК, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Норма статті 138 СК узгоджується з цією вимогою. За її допомогою гальмуватимуться амбіції матері, адже вона як законний представник дитини не може діяти на шкоду її інтересам. Стаття 138 СК не допускає перетворення соціального статусу дитини, народженої батьками, які перебувають у шлюбі, у соціальний статус дитини, народженої батьками, які не перебувають у шлюбі, із записом прізвища батька за прізвищем матері, чим забезпечує стабільність умов життя дитини419.

Якщо мати дитини не назвала ім'я чоловіка, якого вона вважає батьком дитини, або якщо й назвала, але він не подав заяви про своє батьківство, суд повинен у позові відмовити.

У частині 2 ст. 138 СК не вказано, якому органові має бути подана така заява. Можна зробити висновок, що ним має бути орган РАЦСу.

Вважалося, що жоден сторонній мужчина не може оспорити шлюбного батьківства чоловіка матері дитини. Це певною мірою не узгоджувалося із трактуванням Європейським судом права особи на сімейне життя, у сенсі визначення правового режиму сімейних зв'язків, що і викликало необхідність відповідних змін.

У статті 129 СК, що має назву "Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини", право пред'явити позов про визнання свого батьківства надано тому, хто вважає себе батьком дитини. Однак, оскільки батьківство чоловіка матері не лише презюмується, а й його ім'я як батька внесено в книгу реєстрації народжень, потрібне насамперед спростування шлюбного походження дитини. Отже, мова йде про особливу форму оспорення чужого батьківства: позивач вимагає не лише виключити запис про батьківство іншого чоловіка, а й визнати своє батьківство.

Проте при розгляді таких справ суди мали б брати до уваги не лише факт біологічного споріднення між позивачем та дитиною. Визначальними мають бути інтереси дитини, зокрема те, що на неї поширюється "презумпція законного походження"420. А це - важлива обставина у житті дитини. З цього можна зробити висновок, що у випадках, коли юридичний батько наполягає на продовженні своїх сімейних зв'язків з дитиною, і це відповідає її найвищим інтересам, у позові біологічного батька про визнання його батьківства може бути відмовлено.