Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Неможливість оспорення батьківства

За практикою, що склалася, перешкодою до пред'явлення позовів "про оспорювання батьківства" була наявність рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення аліментів на дитину. Заборона пред'явлення таких позовів була підтверджена Пленумом Верховного Суду УРСР у п. 11 Постанови від 15 червня 1975 р. "Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР": "Суди не повинні приймати такі справи до свого провадження".

П. А. та П. В. перебували у шлюбі з 1969р., мали двох дітей. У березні 1974р. П. В. залишив сім'ю, а у січні 1975 р.П. А. народила хлопчика, якого назвала Василем, батьком якого записаний П. В. У червні 1975 р. за позовом П. А. суд постановив рішення про стягнення аліментів з П. В. на утримання трьох дітей. У серпні 1975 р. П. В. звернувся до суду з позовом про "оспорення "свого батьківства щодо Василя. Позов П. В. було задоволено.

За протестом заступника Голови Верховного Суду УРСР судова колегія у цивільних справах Верховного Суду УРСР рішення суду скасувала, оскільки суд не звернув уваги на наявність рішення про стягнення аліментів.

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 12 червня 1998 р. було записано дещо інакше: заява про оспорювання батьківства може бути розглянута судом лише після скасування рішення суду про стягнення аліментів.

Позиція Пленуму Верховного Суду України пояснювалася тим, що у справах про стягнення аліментів і про оспорювання батьківства спір ведеться між тими ж особами, щодо того ж предмета і за тих же обставин, а це, відповідно до п. З ч. 2 ст. 136 ЦП К УРСР, було підставою для відмови у прийнятті позовної заяви.

Однак такий висновок із названої норми цього Кодексу не випливав. При вирішенні позову матері про стягнення аліментів батьківство відповідача презюмується, а тому не є ані предметом спору, ані предметом доказування. Предметом спору є участь батька в утриманні дитини. У разі оспорення батьківства, предметом спору є походження дитини від особи, записаної її батьком.

Не збігалися і обставини, які зумовлювали спір про аліменти і спір про батьківство. На це не раз зверталася увага в літературі421.

Наукова позиція щодо цієї проблеми закріплена у ст. 140 СК: стягнення з особи, яка записана матір'ю, батьком аліментів на дитину, не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про неї як матері, батька дитини з актового запису про її народження.

Ж. подала до суду позов про стягнення аліментів на дитину, а Т. - зустрічний позов про виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.

Відповідно до частини 2 ст. 123 ЦПК, суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом зокрема тоді, коли задоволення зустрічного позову може виключити задоволення первісного позову. Вимога за зустрічним позовом об'єднується з первісною вимогою в одне провадження.

Та, оскільки розгляд вимоги "про виключення" може затягнутися в часі, суд може постановити ухвалу про роз'єднання позовів і постановити рішення про стягнення аліментів. У разі задоволення вимоги "про виключення" рішення суду про стягнення аліментів підлягає скасуванню за нововиявленими обставинами.

Такий же результат буде й у тому разі, коли вимога "про виключення" буде подана до суду і задоволена після набрання чинності рішенням суду про стягнення аліментів. Отже, наявність рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка записана як батько, не є перешкодою до оспорення ним в суді свого батьківства.

Згідно із статтею 136 СК, оспорення батьківства неможливе:

1) до народження дитини;

2) після смерті дитини;

3) після досягнення дитиною повноліття.

Заборона оспорення батьківства до народження дитини має незаперечний сенс, оскільки пред'явлення відповідної вимоги до суду під час вагітності могло б негативно вплинути на здоров'я матері та дитини. Крім того, заборона оспорювання батьківства до народження дитини дає можливість двом заінтересованим особам спокійно, без метушні проаналізувати ситуацію та знайти найкращий вихід з неї.

Було б неетично оспорювати батьківство щодо дитини, яка померла.

У забороні оспорення батьківства після досягнення дитиною повноліття сконцентровано прагнення до збереження status quo між особою і тим, хто записаний її батьком, на весь наступний час після досягнення нею повноліття. Іншими словами, батьківство, неоспорене до повноліття дитини, не може бути оспорено уже ніким і ніколи, незалежно від причин, які викликали сумнів щодо батьківства чи його категоричне заперечення.

Таке традиційне законодавче рішення, сформульоване у ч. З ст. 136 СК, не можна все ж вважати незаперечним. У житті можуть виникнути такі ситуації, які даватимуть підставу для сумніву у правильності цієї норми. На допомогу тоді може прийти конституційний принцип верховенства права.