Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Відповідач

Змістове наповнення слова "відповідач" засвідчує, що ним є той, хто має відповісти за, як правило, свою протиправну поведінку; той, на кого поширюється негативний ефект судового рішення. Від волі дитини запис певної особи її батьком не залежить. На неї, безперечно, поширюється ефект судового рішення, але не лише на неї. Рішення суду, яким задоволено позов, завдасть удару жіночій гідності матері дитини, і цей удар може бути значно важчим, ніж присудження до сплати певної грошової суми.

Крім цього, батьківські обов'язки щодо виховання і утримання дитини їй доведеться виконувати самій. Тому основним, "активним" відповідачем у спорі про батьківство має бути саме матір дитини. Поряд із цим вона в процесі має одночасно вважатися і представником дитини. Хоча на цій її якості в процесі ніколи не наголошується.

Спір про батьківство можливий і у разі смерті матері. Як у цій ситуації визначити фігуру відповідача? Ним має бути опікун, а також сама дитина у разі досягнення нею 14- річного віку.

Позовна давність

У Кодексі 1926 р. позовна давність на вимоги про виключення запису особи як батька з актового запису про народження дитини передбачена не була.

У статті 56 Кодексу 1969 р. (у першій редакції) позовна давність була встановлена в один рік і починалася "з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися, що вона, не будучи батьком дитини, записана як батько... ". Тобто, можна було зробити висновок, що позовна давність починалася з часу одержання інформації, яка засвідчувала походження дитини від іншої особи. У новій редакції цієї статті було записано, що позовна давність починається з того часу, коли особі "стало або повинно було стати відомо про проведений запис". Отже, якщо батько був присутній при державній реєстрації народження дитини, то позовна давність починалася так би мовити "у нього на очах".

Ця новела, невідомо якими аргументами підкріплена, "межувала з абсурдом"422, оскільки невільно стимулювала чоловіка до пошуку компромату на свою дружину.

Задовго до опрацювання проекту Сімейного кодексу була висловлена думка про необхідність кардинально протилежного розв'язання проблеми застосування позовної давності до даної категорії вимог423.

У частині 6 ст. 138 СК зазначено, що до вимог чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується. Це значить, що у ній закладена інша психолого - правова концепція: чим довше чоловік роздумує над доцільністю оспорення свого батьківства, тим більша ймовірність, що він цього не зробить.

За наполяганням матері 3. оспорив своє батьківство. Як було встановлено за висновком експерта, некроз сперми (що виключає здатність до зачаття) виник у нього ще під час відбування військової служби у небезпечних для здоров я умовах, а тому він не міг бути батьком дитини. У результаті задоволення позову 3. втратив сім'ю, дитину, якій він п'ять років був за батька. і це за умови, що своєї дитини у нього вже ніколи не буде. Тобто, втратив він набагато більше, ніж одержав, заплативши за правду дорогою ціною.

Не виключено, що час, який лікує все, міг би нормалізувати психічний стан 3. і дати йому можливість реально оцінити ситуацію.

Надзвичайно коротка позовна давність пришвидшує шлях до суду. Відмова взагалі від позовної давності щодо даної категорії вимог вигідна і батькові, і дитині: батькові - оскільки створює можливість для перевірки своїх почуттів, дитині - тому що продовжує час, коли вона ще має батька.

Г. С. у квітні 1996р. був присутній при реєстрації народження дитини, хоча відносини між подружжям були складними. У липні 1997р. Г. С. подав позовну заяву про розірвання шлюбу, у якій зазначив, що є спільна дитина, на яку він погоджується сплачувати аліменти. Шлюб було розірвано. У 2004 р. Г. С. пред'явив суду позовну заяву "про оспорення батьківства ".

Суд задовольнив позов на тій підставі, що відповідачка Г. У. відмовилася від проведення судово-генетичної експертизи, чим засвідчила відсутність походження між позивачем та дитиною. Суд керувався ст. 136 СК. Колегія суддів апеляційної палати у цивільних справах апеляційного суду скасувала рішення районного суду і постановила нове рішення, яким у позові було відмовлено. Суд вважав, що, оскільки Г. С. знав про реєстрацію себе батьком, то позовна давність розпочалася у день такої реєстрації і закінчилася у квітні 1997 р.; у позовній заяві позивач не обґрунтував причини пропущення позовної давності, не звернув увагу на сплив позовної давності і місцевий суд, який, згідно із ст. 75 ЦК УРСР "Обов'язковість застосування позовної давності", зобов'язаний був застосувати позовну давність незалежно від заяви сторін.

З таким кінцевим вирішенням справи слід погодитися. Оскільки Сімейний кодекс набув чинності 1 січня 2004 р. і ст. 136 СК не має зворотної сили, оспорення батьківство мало відбуватися за нормами Кодексу 1969 р. Але якщо до 1 січня 2004 р. річна позовна давність ще не закінчилася, справа має розглядатися за нормами Сімейного кодексу.