Основи психології - Киричук О.В. - Аналіз головних суперечностей учинкових структур.

Це — вихідний рівень аналізу вчинкової активності особистості. Певною мірою у ньому "зняті" елементи наступних рівнів аналізу. Проте це не робить достатнім реалізацію лише одного, хоч і провідного, рівня аналізу в конкретному психологічному дослідженні вчинку. Даний рівень аналізу ніби окреслює загальний контур змістовних ознак і характеристик вчинкового діяння людини і висвітлює основні стратегії наступних пізнавальних дій психолога щодо індивідуального способу, стилю вчинювання даної особистості.

У даному розділі детально розглядались основні суперечності вчинкових структур: між об'єктивним і суб'єктивним, зовнішнім та внутрішнім, свідомим і несвідомим, індивідуальним та універсальним тощо. Ці суперечності висвітлюють своєрідний онтологічний, сугнісний простір вибудови структури та розгортання змісту вчинку. Саме в цьому просторі і відбувається виявлення контуру вчинкової активності особистості. Вміщена схема-модель дає змогу більш наочно уявити цю залежність: головні суперечності вчинкових структур розміщені за принципом семантичного диференціалу й утворюють, таким чином, змістовий простір учинкової активності. Оскільки способові вчинкового діяння конкретної особистості завжди властиве домінування того чи іншого знаку в кожній семантичній парі (наприклад, зовнішнього чи внутрішнього, індивідуального чи універсального тощо у здійсненому вчинку чи ряді вчинків), стає можливим накреслити контур вчинкової активності даної особистості, який відображає її схильність учиняти певним способом або насичувати свої вчинкові дії певним змістом. Безумовно, дана аналітична процедура стає можливою лише за умови достатності емпіричного матеріалу, що адекватно свідчить про властивий особистості спосіб чи стиль учинкового діяння.

КОНТУР ВЧИНКОВОЇ АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

у площині головних суперечностей вчинку

Спосіб учинкового діяння особистості поступово формується, розвивається і видозмінюється, набуває усталеності в процесі вчинювання. Це — динамічне утворення, яке вперше заявляє про себе із першим учинком особистості, тобто із самим ЇЇ народженням. Протягом індивідуальної історії буття особистості окремі характерні для неї ознаки її вчинкової активності певною мірою генералізуються і складають узагальнену модель, спосіб, стиль учинкового діяння особистості, який вона може вдосконалювати, відтворюючи в кожному з окремих учинкових актів, а іноді — відмовлятися від усталеного на користь створення нового: способу, стилю, вчинкового іміджу тощо.

Психологічне дослідження та аналіз умов, причин, детермінант та механізмів індивідуального змінювання особистістю власного способу вчинкового діяння дають змогу простежити і встановити глибинні суплені особливості та характеристики життєдіяння особистості як достеменного суб'єкта власного життя. При відповідному лонгітюдному дослідженні (стосовно вікових періодів розвитку особистості, етапів психологічного зростання, етапів психологічної та буттєвої активності тощо) можна побачити, як змінюється контур учинкової активності особистості відповідно до певного віку, етапу особистісного розвитку тощо.

Поряд з указаними індивідуально-психологічним та біографічним контекстами аналізу головних суперечностей вчинку можливий ще один: коли йдеться про кожний з компонентів учинкової структури окремо і про детальний розгляд особливостей проявів головних суперечностей щодо кожного з цих компонентів — ситуативного, мотиваційного, дійового та післядійового. Так можна виявити глибинні суперечності у розгортанні не лише вчинкової, а й буттєвої активності особистості в цілому. Наприклад, якщо ситуативний компонент учинку (або ряду вчинків) характеризується домінуванням ознак універсального та трансцендентного, а у мотиваційному компоненті спостерігається їх редукція до протилежного — індивідуального та посейбічного, то досить часто дійовий і післядійовий компоненти зберігають у своєму змісті вказану редукцію. Якщо ж особистості на рівні дії та післядії вдається долати започатковану редукцію, це може свідчити про певні потенціальні можливості особистості щодо "перевершувальних" дій у зовнішньому світі. Тоді з психологічного погляду досить цікаво простежити умови та закономірності актуалізації цих прихованих можливостей або ж знайти інше пояснення винайденого факту.

Також досить часто можна спостерігати суперечності (це вже суперечності іншого порядку — індивідуально-психологічні) між змістовним наповненням мотиваційного компоненту вчинку особистості та його дійового і післядійового компонентів. З одного боку, "перевершувальний" зміст мотиваційного компоненту і "підпорядкований" зміст компоненту дійового можуть свідчити про певні індивідуально-психологічні особливості діяння особистості у світі (іноді цей тип особистості називають "мрійливим", "відірваним від реальності" тощо). З іншого боку, цей факт може свідчити про певні труднощі особистості у реалізації своїх намірів, задумів, очікувань, що може бути пов'язане з певним кризовим станом, недостатністю досвіду діяння тощо. Отже, і компонентний аналіз головних суперечностей вчинкових структур може виявити глибинні, певною мірою приховані особливості життєдіяння особистості у світі. Можливості його зростають із доповненням елементами індивідуально-психологічного та біографічного аналізу головних суперечностей вчинкової активності особистості.

Аналіз головних суперечностей вчинкових структур, як і інші рівні аналізу, має забезпечуватися відповідними аналітичними засобами та техніками. Поступальність та цілісна завершеність здійснених аналітичних дій дають змогу не лише вірогідно ідентифікувати та кваліфікувати досліджувані факти, а й узагальнити й згрупувати їх у певні інтерпретаційні моделі, побудувати типології вчинкової активності особистості тощо.