Основи психології - Киричук О.В. - Аналіз можливого та дійсного, необхідного та достатнього у вчин-ковому діянні.

Цей рівень аналізу стає можливим за умови здійснення попередніх рівнів аналітичних пізнавальних дій щодо реально-практичних виявів учинкової активності особистості, оскільки спрямований на розкриття глибинних психологічних закономірностей її вчинкового діяння. Саме на рівні аналізу можливого та дійсного, необхідного та достатнього стає можливим актуалізувати приховані чи не виявлені повністю в реальному житті особистості протиріччя її взаємодії зі світом — зовнішнім та внутрішнім, оточуючим та згорнутим у просторі "Я" особистості.

Як вчинковій дії (або циклу дій у цілому), так і кожному окремому компоненту вчинку властива певна діалектика можливого та дійсного. Це — онтологічна властивість буття як такого, існування сутнього як такого, а отже індивідуальне, "безпосереднє самобуття" відтворює у просторі своєї індивідуальної історії відповідні онтологічні ознаки. Можливе у вчинковому акті постає у двох онтологічних формах: І) як інтенція розгортання вже здійсненого, актуалізованого змісту, набутої якості (коли особистість здатна у кожній окремій вчинковій дії відтворити властивий їй набутий раніше досвід вчинкового діяння); 2) як інтенція набування нового, якісно відмінного змісту, нової якості (коли йдеться про можливість особистості осягнути інший простір вчинкових впливів, сформувати і засвоїти новий досвід індивідуального діяння). Відповідно дійсне може поставати у таких формах: 1) як безпосередньо виявлене, відтворене особистістю у конкретному вчинковому акті; 2) як "перед-осягнута", "перед-бачувана" можливість здійснити, розгорнути в реальності індивідуального життя певну характеристику, певну ознаку, певний досвід.

Отже, індивідуальному способові вчинкового діяння особистості завжди властива своєрідна діалектика можливого та дійсного, що виявляє індивідуально-неповторні механізми взаємодії даної особистості зі світом. Так, окрема особистість схильна вибудовувати свій вчинковий акт, спираючись передусім на вже відомий їй досвід, на вже освоєні в реальності засоби діяння тощо. Інша особистість постійно спрямована на експериментування, пошук нових засобів виявити свою сутність та осягнути світ. Іноді реальний, дійсний вияв цих спрямувань вступає в певне протиріччя з їх ініціюванням з боку особистості: так, суб'єктивні уявлення особистості про начебто властивий їй усталений спосіб учинкового діяння, що певною мірою "охороняє" її суб'єктивність від можливих деструктивних впливів та змін, можуть перебувати у деякій розбіжності з реальним станом речей, а вчинковий спосіб діяння даної особистості може поставати як "відкритий", "незахищений" з точки зору зумовленім та забезпечення суб'єктивної цілісності особистості в процесі пізнавально-перетворюючих взаємодій зі світом. Суб'єктивні ознаки діалектики можливого та дійсного, властиві вчинковим актам конкретної особистості, мають детально вивчатись, оскільки вказують на сутнісні протиріччя суб'єктивного та об'єктивного, уявлюваного та реального, властиві її способу життєдіяння в цілому.

У психологічному дослідженні вчинку суттєвим є й висвітлення діалектики необхідного та достатнього — також онтологічних характеристик життєдіяння людини. У висвітленні логічних взаємо-переходів необхідного та достатнього постає зміст розгортання потенційних можливостей особистості у звершенні вчинку певного духовного рівня, із певною мірою майстерності та завершеності. Необхідне постає у вчинковому діянні як: І) сутнісна, онтологічна ознака, інтенція буття "бути таким", "бути спорідненим власній суті", "бути здійсненим"; 2) як сутнісна необхідність "розгорнути власний, індивідуальний зміст", що в реальності індивідуального життя особистості природно виявляється від вчинку до вчинку, від окремої дії до циклу дій тощо; 3) як онтологічна ознака "свободи потенційного руху" індивідуальної сутності у просторі та часі індивідуальної історії. Достатнє, відповідно, поставатиме у декількох сутнісних іпостасях, серед яких щодо вчинкового діяння особистості слід виділити: 1) достатнє як сутнісну завершеність морального змісту вчинкової дії, що, власне, і стверджує вчинок як такий на відміну від іншого тилу соціальних дій особистості; 2) достатнє як сутнісна завершеність самовиявів "Я" особистості у звершеному вчинку, що характеризують представлений світові спосіб вчинкового діяння як індивідуально-неповторний, суб'єктивно-сутнісний тощо; 3) достатнє як динамічну, процесуальну ознаку вчинкового діяння особистості, що стверджує не лише поступальність розгортання вчинкового акту та індивідуальної історії життя особистості взагалі, а й цілісну завершеність (змістовну та процесуальну) кожної окремої ланки, компонента, етапу вчинкового діяння як самодостатнього сутнього, в якому повною мірою виявлена неповторна сутність індивідуального буття особистості (суб'єкта даного вчинку). Побудована дослідником критеріальна модель указаних ознак дасть змогу не тільки діагностичного, а й прогностичного аналізу процесу розгортання вчинкової активності особистості.