Спостереження, самоспостереження, експеримент, бесіда, анкета, статистика, аналіз продуктів діяльності тощо — кожний метод з великого їх набору відкриває все ж специфічну точку зору на предмет дослідження. Разом із тим розглядати їх у механічній сукупності, перелічувати у безладді без принципової підстави навряд чи доцільно з пізнавального огляду. Всі психологічні методи дослідження є лише моментами діалектичної природи пізнання. Уже в спостереженні людина не просто фіксує явища, як то відбувається у фотографічному процесі. Тому — особливо при спостереженні за життям людини — суб'єкт спостереження активізується на основі певної установки. Відтак спостереження стає також і самоспостереженням. Мислити у спостереженні — означає не зупинятися на безпосередньо даному, а підносити його до рівня закону. Побачити закон у природному явищі, змішаним з іншими подіями надзвичайно важко, тому людина будує експеримент, в якому природний процес очищується так, що закон відкрито виступає назовні. У цьому очищеному процесі породжуються певні продукти, які аналізуються в самосвідомому спостереженні. Ось чому досвід водночас становить єдність таких моментів пізнання, як спостереження, самоспостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності. Спроба виключити із цілісної досвідомої дії хоч один з її моментів порушує її структурну повноту.
Можна припустити, що словесний звіт не обов'язково має бути самоспостереженням для піддослідного. Але він обов'язково буде самоспостереженням для експериментатора, який має переводити мову піддослідного у відповідні уявлення та критично їх аналізувати. Одна з важливих умов психологічного дослідження полягає в тому, щоб створити можливість переходу "суб'єктивного" піддослідного в "суб'єктивне" експериментатора, точніше викликати в уяві експериментатора таку ж суб'єктивну картину, як і в його піддослідного.
Встановлення діалектичного зв'язку між структурами психологічних методів не суперечить необхідності здійснювати їх чітку класифікацію. У капітальній праці відомого польського психолога М. Кройца, присвяченій аналізові методів сучасної психології, наводиться досить розгалужена схема психологічних методів, поділ яких спирається переважно на дихотомічні засади. "Поділ методів було здійснено,— пише автор,— виходячи з того, чи має кожен із них якусь рису, чи ні, і саме тому кожний з існуючих методів залишається охопленим однією з цих груп. Поданий схематичний огляд є, таким чином, вичерпним, проте виникає сумнів, чи є він також практичним, тобто чи кожний фактично застосовуваний в психології метод можна легко залучити до однієї із створених груп. Поділ є завжди чимось штучним, адже він створює чіткі, різкі межі, яких насправді між розрізненими предметами немає... Не дивно тому, що виникає сумнів щодо певних психологічних методів: до якої
групи їх зарахувати... Слід нагадати, що метод асоціативний поділяється в нашій класифікації на дві групи методів: інтроспекцію і опосередкований. Але й таке полегшення справи не здається слушним, оскільки відомо, що, навіть реагуючи першим ліпшим виразом, який спеціально не шукаємо, майже ніде не залишаємось пасивними, а намагаємось реагувати словом, яке перебуває в якомусь зв'язку з сигналом (знаком), і оцінюємо його відповідність... Порушена вище проблема, як і питання, до яких висновків приводить той або інший метод і в яких ситуаціях має бути застосований, вимагає ще ґрунтовного дослідження..." Як вважає М. Кройц, зазначені труднощі не заперечують схематизацію як таку і постали б при кожній іншій спробі класифікації психологічних методів.
Розуміння справжніх переваг того чи іншого методу в психології можна вивести із справжнього співвідношення внутрішнього і зовнішнього у психіці. Якщо визнати їхню нерозривність, то слід визнати також необхідність враховувати ці дві сторони і в акті будь-якого психологічного дослідження. Об'єктивне спостереження, навіть при повноцінному його оснащенні, ніколи не може виключити суб'єктивний аспект. Воно завжди буде пристрасним і, мабуть, ще більше, ніж спостереження суб'єктивне, яке називають інтроспекцією. Об'єктивне спостереження — це цілеспрямований акт людини з певними пізнавальними завданнями, установками, інтересами. Воно завершується (більш точно — весь час супроводжується) інтерпретацією як суб'єктивною діяльністю людини. Пізнає завжди суб'єкт. Пізнання, а отже і акт спостереження,— завжди суб'єктивні. Такий інструмент пізнання властивий не тільки психології, а й кожній науці. Проте спостереження повинно мати загально значущі результати, бути вільним від суб'єктивізму, а не від суб'єктивності. Цей суб'єктивізм долається експериментальним вивченням предмета, врахуванням принципу розвитку, використанням методу наукової абстракції, статистично достовірним матеріалом, математичною обробкою. При цьому суб'єктивність спостерігача виступає як орган пізнання.
Метод повинен не тільки враховувати природу досліджуваного предмета. Він, зрештою, є ключем для її розкриття. Адекватно підібраний метод є головною умовою психологічного пізнання.
Методичні особливості психологічного дослідження вчинку.
Феноменологічна та реально-практична структура вчинку: побудова методичної моделі.
Особливості ідентифікації та кваліфікації компонентів учинку.
Анамнез: реконструкція здійсненого вчинку та можливість його децентрації з боку суб'єкта.
Подолання конфліктної ситуації в процесі прийняття рішення.
Вибір у критичній ситуації.
Розв'язання ситуації у колі вчинкових моральних дій.
Післядія та усвідомлення вчинку.
Дослідження характерологічних рис учинку.