Психологія управління - Ходаківський Є.І. - Розділ 9. Неврози та психологічні кризи

Неврози - це короткочасні напруження, що виникають у нервовій системі людини, це її функціональні розлади. Причин для розладів може бути багато:

o міжособистісні конфлікти;

o стурбованість;

o неблагополуччя у взаєминах зокрема, і в житті в цілому;

o невирішені і нерозв'язані проблеми;

o негаразди тощо.

Для того щоб нервовий зрив у вигляді стресу набув характеру стійкого, довготермінового функціонального розладу нервової системи, у дію, звичайно, включаються чинники, що передбачають: вроджені, генетично зумовлені властивості нервової системи, надбані дефекти виховання, перевтома, недосипання тощо.

Психолог Я. Лупьян переконливо показав унікальність і неповторність причин неврозів у різних людей. Так, якщо ми позначимо причини невротичних розладів як:

o вроджені - властивості вищої нервової системи, наслідки пологових травм тощо;

o і надбані - ускладнення після захворювань, перевтома, дефекти виховання тощо

буквами А, В, С, D, то легко уявити скільки утворюється варіантів: АС, CAD, ВАС, ABCD, BCD А... При трьох чинниках можливо 6 сполучень, а при п'яти - уже 120 комбінацій. Звідси очевидно, що важко знайти двох людей, у яких неврози, що виникли, не різнилися б за походженням, вагою, стійкістю, симптомами.

За звичай, неврози поділяють на три основні види:

1) істерію;

2) неврастенію;

3) невроз нав'язливих станів.

До кожного типу неврозу схильні люди з певним видом вищої нервової діяльності. І. П. Павлов вважав, що люди "художнього типу", що емоційно сприймають дійсність, більш схильні до істерії, у той час як

люди "розумового типу" - до неврозів нав'язливих станів. Середній тип між ними має схильність до неврастенії.

Істерія - вид неврозу, властивий переважно жінкам. Люди, хворі на істерію, із дитинства вразливі, легко переконливі і самонавіювані. Для них характерна швидка зміна настрою, вибагливість, схильність до зовнішніх ефектів, до "самопобиття", прагнення скласти враження на оточення. Хворі на істерію, зазвичай, егоїстичні й егоцентричні, їм властиві поверхневі, легковажні судження, пафос і патетичність. Себе подають страждальцями, людьми з "оголеними нервами", "незрозумілими" натурами. І чим більше вони вдаються до відповідної уяви, вживаються у відповідний образ, тим інтенсивніше перебігає цей нервовий розлад.

Для людей, які хворі на істерію, достатньо дрібного конфлікту, незначного стресу, щоб голосно ридати, емоційно неадекватно реагувати на дії і слова оточення.

Істерична реакція має багато симптомів. її причиною є певний бар'єр: невміння досягти результату, збій, невдача, накладка, дефект спілкування. Істерична людина ніколи не зізнається в некомпетентності, нездатності, невмінні. їй легше за допомогою "театральних ефектів" продемонструвати непритомність, нестримні сльози, ридання, припадки, черствість і жорстокість навколишніх. Згодом ці ефекти стають настільки стійкими і звичними, що вони насправді спричинюють нудоту, запаморочення, судорожне зведення пальців і навіть блювання й утрату свідомості.

Від демонстрації своїх страждань хвора людина одержує задоволення і наче мститься оточуючим за їхню черствість і неуважність. При всій показовості і демонстративності істеричних симптомів, най-істеричніший напад у жодному разі не можна вважати симуляцією. Це хвороба, розлад нервової системи, і ставитися до цього потрібно як до хвороби. А інтенсивність хвороби, глибина страждань хворої людини багато в чому залежать від занедбаності захворювання, отже побічно і від того, що оточуючі неадекватно реагували на її поведінку, на її нервове захворювання, тим самим поглиблювали його, а тепер розраховуються за це.

Практика свідчить, що вияви істерії зворотні. Крім лікування у психотерапевта і психоневролога, людина, яка страждає на істерію, повинна сама працювати над собою - прагнути адекватно оцінювати різні життєві ситуації і відповідним чином на них реагувати.

Неврастенія ("нервова слабкість") - є похідною від нервового стресу і часто виступає як закономірний наслідок, що виникає при спілкуванні, бар'єри якого наклалися на помилки і прорахунки. Можна сказати, що це розплата за невміння спілкуватися з іншими людьми. Будучи наслідком труднощів спілкування, неврастенія одночасно виступає причиною нових труднощів, комплексів, некомунікабельності, недоброзичливості стосовно всього оточення.

Будь-який незначний подразнювальний чинник спричиняє у людини, хворої на неврастенію, привід для "вибуху емоцій". І хоча подібні вибухи не дуже руйнівні, не дуже тривалі, а самі такі хворі незабаром шкодують про це, проте вони продовжують руйнувати свою нервову систему і систему оточуючих їх, світ стосунків. Ті, які страждають на неврастенію, не переносять яскравого світла, голосного або скриплячого звуку, їм важко зосереджувати свою увагу; вони швидко втомлюються, у них виникає головний біль. Незважаючи на втому, що накопичилась за день, вони довго засинають.

Передумовою до неврастенії є психологічні особливості людини, її характер, темперамент. Невроз може не розвитися, але якщо до невміння розслаблятися та емоційно розряджатися, до постійного перевантаження і недосипання додати, скажімо, завищення оцінки самого себе і завищені вимоги до оточуючих, а також невміння врівноважено спілкуватися з колегами і "домашніми", то нервовий розлад гарантований.

Невроз нав'язливих станів - виявляється у вигляді постійно виснажливих своєю стійкістю тривожних думок, передчуттів, страхів, побоювань. Людина часто розуміє безпідставність і необґрунтованість своїх тривог, але не може їх позбутися. Щоб позбутися цього, людина часто починає вірити в різну містику, прикмети, наслідує ритуали, заряджається "космічною енергією", охороняє себе від "псування" тощо. Така людина ніколи не вітається за руку, адже боїться заразитися, не підходить до співрозмовника, ближче ніж на метр, багато і старанно миє руки.

Причин такого неврозу дуже багато. Це може бути дитяча психотравма, задумливість, різноманітні комплекси, здобуті з переляком. Така риса характеру, як нерішучість, може сприяти розвитку цього неврозу.

Фрустрація - психогенна реакція організму, пов'язана з емоційним розладом, спричинена перешкодою, яка зненацька виникла; психогенна напруга, що накопичується людиною, необхідна для подолання цієї перешкоди. Така напруга може бути знята на двох рівнях: у поведінці й в організмі.

Якщо напруга, що виникла у людини за наявності зовнішньої (фрустрація) або внутрішньої (психологічний конфлікт) перешкоди, одержує розрядку в поведінці, що пов'язана з реалізацією мети, то це "позитивна реакція". "Негативною реакцією" вважається адекватна поведінка, що має на меті просту розрядку ситуації.

Людину, яка відчуває фрустрацію, може видавати цілий спектр реакцій, не враховувати які у процесі спілкування просто неможливо.

Розрізняють наступні реакції:

1. Агресивна реакція - реакція, які спрямована не на причину, а на наслідки перешкоди, що раптово виникла. Людина, за звичай, шукає "козла відпущення" і зриває на ньому всю свою досаду.

2. Екстрапунітивна реакція - це агресивна реакція, спрямована на предмети і на сторонніх людей, які нібито є відповідальними за збій, невдачу, перешкоду. Така реакція, за звичай, супроводжується подразненням, гнівом, обуренням.

3. Інтрапунітивна реакція - виникає тоді, коли суб'єкт може визнати, що він сам є причиною фрустрації. Тоді його агресивність супроводжується соромом, розкаянням, почуттям провини.

4. Неагресивна реакція - відмова від досягнення цілі, від подолання перешкоди. "Втеча" може бути суто психологічною: людина відмовляється читати листи від певних осіб, уникає брати участь у якійсь діяльності, читати газети, цікавитися політикою тощо.

5. Реакція виправдання - варіант реакції "втечі", пов'язаний зі словесним виправданням, самопоясненням.

6. Реакція фіксації виникає тоді, коли людина, яка не досягла мети, не подолала перешкоди, наче фіксує свій наявний стан, зовнішньо задовольняючись ним і знаходячи слова, пояснення і виправдання для інтерпретації своєї відмови: "Мені і так добре...", "Не дуже і хотілося...", "Вівчина вичинки не варта...", тощо. Реакція фіксації залишає психологічну напругу, що може проявитися в іншій формі і з іншого приводу.

7. Реакція регресії - характеризується поверненням до старих засобів дії в аналогічних ситуаціях. Зіштовхнувшись із перешкодами, у своїх скаргах близьким доросла людина може звернутися до інфантильної поведінки. Часткова або повна (загальна) регресія - це завжди повернення назад.

Люди часто у складних ситуаціях поводяться як діти. Вони наче повертаються до давно забутих засобів дії й способів мислення.

8. Реакція придушення - часто та, що розуміється як пов'язана із сексуальністю, але насправді має ширший спектр. Вона виявляється, коли людині важко зізнаватися у багатьох своїх бажаннях, що нехай навіть і не збулися. Тоді ці бажання витісняються зі свідомості, замінюються на соціально прийнятні почуття. Це не означає, що зазначені мотиви зникають повністю, - вони лише переміщуються у сферу несвідомого.