Психологія управління - Ходаківський Є.І. - Розділ 15. Основи соціоінтеграції

15.1. Основні поняття соціоніки

За роки становлення та розвитку і до теперішнього часу суспільством накопичений значний обсяг знань про психологію людини, її типи, особливості поведінки. Ці знання, як правило, асоціюються з наукою про психіку людини - психологією. Проте теоретичний розділ цієї науки ще не всезагально доступний, та є складним для розуміння широкого кола читачів. Впровадження основних теоретичних положень, що враховують індивідуально-психологічні властивості людини, у практику вимагає ґрунтовної підготовки спеціалістів, здатних використовувати досить складні та громіздкі методики тестування.

Така ситуація є однією з причин пошуку простіших і, водночас, надійніших методів визначення індивідуально-психологічних особливостей людини, того, що називається типом індивідуальності.

Робляться спроби синтезувати досягнення психології та інших галузей знань, зокрема, дермотографіки, графології, іридодіагностики і, навіть, астрології. Такий підхід відображує загальну тенденцію системного дослідження людини.

У кожній з вищевикладених галузей знань про людину, її психологію, застосовуються особливі методи досліджень, що сукупно доповнюють один одного. Поряд із ними виникла ще одна галузь знань - соціоніка, що демонструє цілком новий науковий підхід до вивчення індивідуально-психологічних особливостей людини. У широкому розумінні соціоніка - це наука про стійкі типи мислення та поведінки людини, а також про людські спільності, закономірності відносин, що виникають у процесі взаємодії між окремими людьми і колективами в цілому. її висновки і рекомендації будуються на основі аналізу закономірностей енерго-інформаційного обміну між людьми.

Соціоніка як наука виникла на стику філософії, психології, соціології, її засновником варто вважати швейцарського психолога Карла Густава Юнга (1875-1961), а безпосереднім творцем - литовську дослідницю Аушру Аугустинавичюте.

Принципово новим кроком у розумінні людини стало поняття відношень між типами. Тобто соціоніка не обмежується описом типу людини (її індивідуально-психологічними властивостями), а встановлює, які відношення виникають між різноманітними типами індивідуальності людей. Тим самим створюється можливість прогнозування відносин між окремими людьми, щодо психологічного клімату у родині, колективі. Розуміння закономірностей взаємодії людей допомагає опанувати техніку безпеки стресу, гармонізувати відносини в сім'ї, на роботі, у колі знайомих.

Ця інновація поєднується з порівняльною простотою оволодіння понятійним апаратом соціоніки, із її спрямованістю на повсякденне життя. Тому є всі передумови для проникнення соціоніки до багатьох сфер нашого життя. Вказуючи на її практичне знання, С. Кашницький справедливо відзначає, що багато сфер людської діяльності: теорія керування, менеджмент, педагогіка, профорієнтація, профілактика сімейних відношень, психогігієна праці, медицина, практика парламентаризму, дипломатія, політика, творчість, - виглядають цілком інакше при погляді на них крізь призму соціоніки.

Понад двадцять років існує соціоніка, але дотепер вона має скоріше аматорський, ніж професійний статус і розвивається зусиллями ентузіастів. Здається, справа в тому, що наша господарсько-політична система абсолютно несумісна з душевним ладом звичайної людини. Соціоніка підтверджує, що немає в природі поганих або гарних людей. Відмінність їх одна від одної оцінюється не за критерієм "гарної-поганої", а за різноманітними засобами сприйняття, переробки і передачі інформації. У реальному ж житті природа людини ігнорувалася. Вважалося, наприклад, що постійним, повсякденним мотивом діяльності повинно бути безкорисливе прагнення до загальнолюдського щастя при повному забутті потреб своєї власної природи. Тому реальна "психіка" була засекречена і заборонена. Натомість був сформований образ "радянської людини", яка нібито не має власних індивідуально-психологічних особливостей.

Внаслідок такої ситуації суттєвою подією у літературному житті країни стала публікація робіт Еріка Берна і Дейла Карнегі, в яких описується психологія людини, що виявляється у звичайному житті - у гостях, у сім'ї, на роботі. Останній автор до того ж учить, як використовувати надбані знання в повсякденній практиці. Проблема застосування елементарних знань із психології стала предметом уваги українських дослідників. Ознайомлення із зазначеною літературою сьогодні практично допомагає опановувати майстерність спілкування, формувати деякі психологічні якості - емоційні, вольові, пізнавальні, що у своїй сукупності складають психологічну культуру особистості.

У рамках соціоніки розроблена класифікація типів, що спирається у своїй основі на типологію К. Г. Юнга. Остання, у свою чергу, теоретично оформляється в ряді понять. їхнє освоєння необхідно для розуміння того, чому різноманіття людських характерів зводиться до обмеженого числа їх типів. Людина - індивідуальна, неповторна, своєрідна, проте певні риси можуть бути знайдені в багатьох інших людей. Сукупність психологічних якостей, що виявляються в однаковій уяві мислення і поведінці в різноманітних ситуаціях, називають типом індивідуальності або соціонічним типом (скорочено - соці-отипом).

К. Г. Юнг визначив, що розбіжність соціотипів корениться в різноманітних способах сприйняття світу. Ці способи фіксуються у відповідних поняттях. Фундаментальна розбіжність, що ділить людей на дві великі категорії, виражена в поняттях "екстраверсія" і "інтроверсія". У них міститься характеристика індивідуально-психологічних відмінностей людини, що виражаються в переважній спрямованості особистості або на світ зовнішніх об'єктів, або на явища її власного суб'єктивного світу³.

Конкретизуємо характеристику людей екстравертів і інтровертів шляхом опису їхньої поведінки у повсякденному житті з позиції соціоніки.

До загальних положень відносяться такі твердження.

1. Екстравертована постанова мислення орієнтується на об'єкт і об 'єктиені дані. Це мислення може бути як конкретним фактичним, так і ідейним. Важливим є розуміння того, що факти й ідеї беруться із зовні, тобто "доставляються" традицією, вихованням і ходом утворення.

2. Інтровертована постанова мислення орієнтується, насамперед, на суб'єктивний чинник. Суб'єктивний напрямок, таким чином, впливає на обробку фактичних даних та на оперування абстрактними поняттями. К. Г. Юнг вказував, що інтроверт збирає факти як засоби для доказу, головним же для нього є викладення суб'єктивної ідеї.

К. Г. Юнг для ілюстрації екстраверсії й інтроверсії наводив імена Ч. Дарвіна та Е. Канта. Перший з них був екстравертом, інший - інтровертом. Перший прагнув до об'єктивної дійсності, оперував фактами. Інший характеризувався негативним ставленням до об'єкта, - у доказі своєї ідеї виходив із суб'єктивних основ. При цьому, хоча він і

³ Детально з позиції психології управління соціотипи і їх розподіл був представлений у розділі 5 посібника. - Прим. авт.

прагнув провести свою ідею у світ, проявляв велику практичну непристосованість (табл. 15.1).

Таблиця 15.1

Проте, відмінності екстравертів від інтровертів цим не обмежуються. Сам К. Г. Юнг, розмірковуючи про екстраверсію та інтроверсію, відмітив, що обидва способи сприйняття світу мають як переваги, так і недоліки:

1. Екстраверти володіють якостями "динаміки", мають можливість освоювати більші території. Наприклад, американці, які були вихідцями з Європи, під час освоєння американського континенту, у переважній більшості представляли екстравертів. Цій перевазі протистає факт, що напрямок мислення "на оволодіння світом, обставинами" не пов'язаний з досягненням власного внутрішнього, духовного світу. Екстраверти не схильні ставити предметом своєї уваги своє психічне життя.

2. Інтроверти не так динамічні як екстраверти. Проте в інтровертів більш розвинута інша здібність - робити правильні висновки. Водночас, значну небезпеку представляє така особливість, що сильна пристрасть до власних, особистих ідей може остаточно завести представника цього соціотипу у світ ілюзійних уявлень.

Звичайно, така дихотомія - "перевага-недолік" - проявляється у багатьох явищах психічного життя екстравертів й інтровертів.

К. Г. Юнг позначив західний світ як екстравертований, східний - інтровертований. Подальший розвиток цивілізації він уявляв як процес взаємопроникнення екстравертної та інтровертної культур. Ці думки підтверджуються процесами, які відбуваються у наш час. Західний світ усе більше переймає з того, що вироблено східною культурою. А Схід учиться у Заходу діловій кмітливості і розважливості, зберігаючи при цьому історично вироблену психокультуру.

Дихотомія "екстраверсія - інтроверсія" конкретизується другою парою понять: "раціональність - ірраціональність". Конкретизуючими їх називають тому, що вони вказують на відмінність у засобах сприйняття світу більш загального порядку, до яких, як вже було зазначено, відносяться екстраверсія й інтроверсія. Тобто, люди екстраверти та люди інтроверти можуть бути як раціональними, так і ірраціональними. Розкриємо суть цих понять.

1. Раціоналісти - це люди з аналітичним складом розуму, який характеризується дискретністю, послідовністю виділення найбільш значимих ознак сприйняття інформації. Перш за все, їх цікавить причин-но-наслідковий зв'язок між явищами оточуючого світу. З приводу іншого явища вони намагаються створити визначену несуперечливу концепцію. Нестача або неузгодженість фактів викликають почуття незадоволення, яке намагаються усунути завдяки пошуку додаткової інформації. Ця якість зовнішньо виявляється в розумності, розважливості вчинків. Ці люди у життєвий практиці дотримуються мудрості, викладеної у прислів'ї "сім раз відмір - один раз відріж". Плануючи наступну подію, намагаються застосувати весь останній досвід. Зробивши вірний вчинок, отримують велике задоволення; поганий вчинок погіршує емоційний стан, змушує поміркувати над причинами невдач.

2. Ірраціоналісти характеризуються синтетичним складом розуму, в основі якого лежить цілісне сприйняття світу. Це - люди з переважно образним типом мислення. Ірраціоналістів, перш за все, цікавить логіка образів, логіка почуттів. Абстрактні схеми їх не задовольняють. Відтак, викладання будь-якого матеріалу вони намагаються забарвити порівняннями, уявленнями, метафорами. Багатьом незрозумілим явищам дають містичне тлумачення. Зовнішній синтетичний склад розуму виражається в імпульсивності вчинків, рушійним мотивом яких виступають емоції, як реакція на обставини в конкретному місці й у конкретний час. Ці вчинки не є результатом минулого аналізу, а скоріше, виступають пристосуванням до реальної ситуації, що викликає деякі почуття й емоції. їх не засмучує, якщо зроблені ними вчинки логічно не пов'язані з останніми подіями. З точки зору раціоналістів такий засіб реакції на інформацію є малопередбаченим.

Звичайно, поділ характеристик на раціональні й ірраціональні є доволі умовним. Кожен може відшукати у себе риси, частина яких буде співвідноситися з раціональністю, інша - з ірраціональністю. Тому, вирішуючи питання щодо належності до того чи іншого типу, треба спиратися на принцип домінантності, - тобто визначити, які якості переважають у реакції на зовнішній і внутрішній світ.

На рисунку 15.1 відобразимо схему, що при першому наближенні дозволятиме визначити соціотип людини.

К. Г. Юнг визначив, що в рамках екстравертного (раціонального й ірраціонального) і інтровентного (раціонального й ірраціонального) способів сприйняття світу здійснюється розподіл всього інформаційного потоку на окремі складові. Кожна складова сприймається своїм способом. Швейцарський психолог виділив чотири способи:

1. Відчуття - спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про існування деякого об'єкта.

2. Інтуїція - спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про скриті можливості, які закладені в об'єкті.

3. Мислення - спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про властивості об'єкту.

4. Емоції - спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про ті, подобається об'єкт чи ні.

Розкриємо зміст основних понять. Для цілей удосконалення існуючих методик, доповнимо термінологію К. Г. Юнга термінологією, запропонованою А. Аугустинавичюте (табл. 15.2):

1. Мислячий - логічний.

2. Емоційний - етичний.

3. Чуттєвий - сенсорний.

4. Інтуїтивний - інтуїтивний.

Таблиця 15.2

З'ясуємо значення таких елементів людського пізнання, як логіка, етика, сенсорика, інтуїція.

Приведемо у спрощеній формі теоретичні постулати, що лежать в основі пояснення різних соціотипів. Для цього звернемося до філософської категорії відображення. Процеси відображення грають універсальну організаційну роль у розвитку матерії, матеріальних систем. Матеріальні процеси характеризуються обміном інформацією. Остання, по суті, є видом відображення, у якому виражається організаційне відношення. Воно встановлюється як міра співорганізації об'єктів. Ця міра співорганізації і є інформацією.

З цієї точки зору розглянемо людину як інформаційну систему, наділену свідомістю, а міжособистісні відносини - як взаємодію інформаційних систем.

Щоб зорієнтуватися в навколишньому світі, людина повинна виділити з єдиного потоку інформації те, що є необхідним для життєзабезпечення. Таким чином, будучи матеріальною системою, людина буде співорганізуватися з навколишнім світом і собі подібними. Для цього їй необхідно сприйняти і переробити інформацію про:

o реалії світу;

o існування об'єктів і явищ об'єктивного світу;

o їх просторове розташування;

o співвідношення існування об'єктів і явищ;

o механізм взаємодії матеріальних об'єктів;

o способи їх освоєння;

o енергетичні процеси, що відбуваються в об'єктивному світі;

o їх співвідношення.

Отже, ми визначили вісім складових загального інформаційного потоку.

З перерахованих складових, чотири - дають інформацію про об'єктивний світ, про різні його аспекти. Елементи свідомості, що переробляють цю інформацію, називатимемо екстраеертними. Це відповідає визначенню екстраверсії як форми сприйняття світу, що обумовлює напрямок орієнтації особистості на зовнішній світ.

Інші чотири складові дають інформацію про співвідношення об'єктивного світу і внутрішнього світу людини по всім аспектам. Елементи свідомості, що переробляють цю інформацію, називатимемо інтровертними. Така назва відповідає визначенню інтроверсії як форми сприйняття світу, що зумовлює напрямок орієнтації особистості на внутрішній, суб'єктивний світ.

Таблиця 15.3

Представимо вищевикладене у формі таблиці, попередньо ввівши умовні позначення елементів свідомості (табл. 15.3):

1. Екстравертна логіка, позначається Р (лат. профітеор - оголошую своєю справою), традиційне позначення - ■. Це ділова логіка, тобто інформація про такий метод роботи, який давав би користь, прибуток; системи: "корисно - безкорисно", "вигідно - невигідно", "економно - неекономно" тощо.

2. Інтровертна логіка, позначається Ь (лат. логос - слово, розум, наука), традиційне позначення . Це об'єктивна логіка, тобто інформація про склад і механізм роботи будь-чого, а також всебічний, об'єктивний розгляд об'єкту чи явища; системи: "головне - другорядне", "ціле - частина", "необхідне - зайве" тощо.

3. Екстравертна етика, позначається Е (лат. емовео - хвилюю), традиційне позначення - Ік Це етика емоцій, тобто, інформація про емоційний стан людини, її настрій; системи: "веселий - сумний", "збуджений - пригнічений", "тихий - неспокійний" тощо.

4. Інтровертна етика, позначається Я (лат. реляціо - відношення), традиційне позначення - Ц Це етика відносин між людьми, тобто інформація про те, хто до кого як відноситься; системи: "любить - не любить", "дружить - не дружить" тощо.

5. Екстравертна сенсорика, позначається - і (лат. фаціо - роблю), традиційне позначення - o. Це вольова сенсорика. Інформація про володіння простором, силу; системи: "сильний - слабкий", "вольовий - безвольний", "напад - захист", тощо.

6. Інтровертна сенсорика, позначається 5^і (лат. сенсус - почуття), традиційне позначення - о. Це сенсорика почуттів, тобто інформація про якості оточуючого середовища, що відбиваються на самопочутті людини; системи: "гарно - негарно", "зручно - незручно", "приємно - неприємно", тощо.

7. Екстравертна інтуїція, позначається / (лат. інтуеор - уважно дивлюсь), традиційне позначення - А. Це інтуїція можливостей та здібностей, інформація про можливі перспективи, вміння здогадатись про що-небудь, минаючи логічне доведення; системи: "здібний - нездібний", "цікавий - нецікавий", "перспективний - безперспективний".

8. Інтровертна інтуїція, позначається Т (лат. темпус - час), традиційне позначення - Л. Це інтуїція часу, інформація про розвиток подій у минулому та майбутньому; системи: "рано - пізно", "небезпечно - безпечно", "зараз - тоді", тощо.

Сприйняття інформації згідно визначених реалій світу достатньо, щоб людина мала можливість адаптуватися до навколишнього природного і соціального середовища шляхом вирішення різних завдань.

У К. Г. Юнга типологія особистості розроблена відповідно до того, яку з реалій світу людина краще сприймає. Дамо короткі характеристики логічного, етичного, сенсорного, інтуїтивного типів, не акцентуючи уваги на відмінностях екстравертної й інтровертної установок особистості.

Логічний тип. Для представників даного типу характерне послідовне сприйняття часу: "минуле - теперішнє - майбутнє".

При цьому минуле, життєвий досвід, сприймається не як особисте, а відвернуте, історичне минуле, у якому важливо те, що мало суттєве, необхідне значення для того часу. Будь-яке питання сьогодення вирішується шляхом з'ясування, звідки воно походить, як розвивається, куди і до чого призведе.

Щодо подій сьогодення, то яскраво виражена емоційна реакція відсутня. Тому представників даного типу часто звинувачують у холодному, байдужому ставленні до того, що відбувається. Проте це не так. Справа в тому, що інтерес цього типу становить цілісний процес, а не окремі моменти. Логічне мислення вважає, що події йдуть одна за одною у часі, і колись набудуть завершеного характеру.

Такий підхід до оцінки зовнішніх подій відображується і на внутрішньому житті. Представники окресленого типу живуть "відповідно до принципів", а не "залежно від ситуації". Віддають перевагу наступності і послідовності. Тому намагаються, щоб їхні вчинки відбувались у рамках єдиної концепції, а випадковість була зведена до мінімуму. Хаос їх насторожує і хвилює. Відтак, швидкість дій їм не властива.

Програма дій детально обмірковується. Як наслідок, у своїй реакції на події часто бувають інертними, у кризових ситуаціях - бездіяльними. Водночас, спроможність справлятися з такими ситуаціями зростає у ході того, як криза поглиблюється. Вони добре проводять планування у часі, оцінюючи кожний логічний крок, задачу, програму реалізації. Звичайно, за умови навчання представники інших типів також зможуть робити зазначені дії. Проте, лише представники логічного типу, не відхиляючись, суворо дотримуються програми.

Представники логічного типу, як і інші, мають певні особливості у спілкуванні. Для них спілкування - інформаційний обмін, що здійснюється вербально, тобто є інформаційним процесом. Головною його особливістю є абстрагування від емоційної оцінки матеріалу, що викладається. Основна увага приділяється самому повідомленню, констатації фактів. Логіка викладу матеріалу підпорядкована головній цілі - опису предмету, виокремленню закономірностей його функціонування. При цьому, як правило, відсутня орієнтація на реакцію слухача з погляду емоційної оцінки повідомлення. Логіка викладення орієнтується на власний аналіз, розуміння предмета й явищ, навіть якщо даний аналіз відірваний від реальності. Незгода з матеріалом, що подається, сприймається представниками логічного типу не як незгода з їх персональною суб'єктивно-особистісною позицією, а як нездатність сприйняття логіки предмета, або як критики їх спроможності до логічного аналізу. Для переконання представників цього типу, завжди потрібні серйозні логічні аргументи, - до яких вони ставляться спокійно. Якщо критика зачіпає їх етичні уявлення, - ставлення може стати різко негативним.

Головним мотивом ділового спілкування представників логічного типу є прагнення до спільної інтелектуальної діяльності з конкретної проблематики. Таке прагнення виявляється й у товариських, дружніх відносинах. У спілкуванні намагаються обрати для себе такого партнера, який би задовольняв їхню потребу у співрозумінні проблем. Орієнтація на співрозуміння обумовлює, що вони утримуються від категоричності суджень, від форм повинності. При цьому, наче відсторонюються від прояву своїх почуттів і відносин, і часто сприймаються як урівноважені особистості.

Етичний тип. Представники цього типу характеризуються іншим сприйняттям часу. їх час циркулює в особистому життєвому досвіді - минуле стає теперішнім, а потім знову повертається в минуле. Це варто розуміти так, що особисте минуле визначає всі їх реакції у теперішньому. Вони базуються на розумінні: "Це, здається, мені нагадує...". Наявність минулого досвіду наповнює їх впевненістю; і, навпаки, у новій обстановці мають місце прояви коливання. Рішень, що можуть перервати зв'язок із минулим або змінити життя, намагаються уникнути.

У молодому віці можуть вдаватись до авантюри і ризику, - через брак особистого досвіду. З наближенням до старшого віку стають консервативними. Консервативність виявляється у тому, що вони оцінюють події не за їхніми можливостями, а за тим, як вони співвідносяться з минулим досвідом із погляду їхньої емоційної значимості. Для них мають значення тільки ті події, що можуть стати яскравими враженнями. Віддають перевагу сильним переживанням, навіть якщо вони неприємні.

Представники етичного типу уникають обвинувачень інших. Можуть довго перепрошувати з приводу всіляких дрібниць. Оцінюють людину не стільки за об'єктивно властивими якостями, скільки за емоційним ставленням до неї (симпатіями, антипатіями). Головним мотивом вчинків виступає особисте спонукання. Тому їм не завжди зрозуміло, коли людина робить що-небудь із принципу (логічний тип), міркувань практичної корисності (сенсорний тип), або просто через прагнення досягти успіху в майбутньому (інтуїтивний тип).

Особливості спілкування представників етичного типу характеризуються прагненням викласти питання, цікаві для співрозмовників. Вони максимально орієнтовані на людину, на її ціннісні уявлення, інтереси. Здійснюють спроби емоційно залучити партнерів до процесу спілкування; і самі потребують прояву з їх сторони співучасті, співчуття. Для досягнення такого результату прагнуть до скорочення комунікативної дистанції, коли можна дозволити максимально можливий ступінь відкритості, довіри для конкретної ситуації. Намагаються "вхопити" емоційне ставлення партнерів до викладеного матеріалу.

Викладення матеріалу насичене численними прикладами, що отримані з літератури й особистого життя. Часто це призводить до стрибкоподібності процесу роздумів, порушення прямолінійності логіки доказів. Вказаний недолік компенсується демонстрацією особистої зацікавленості, емоційністю. Ця особливість вказує, що представники даного типу чуттєві до заперечень, критичних зауважень, емоційної непричетності.

Інтуїтивний тип. Представники цього типу відрізняються особливим сприйняттям часу. Інтуїція, як функція пізнання, полягає у переробці інформації щодо потенційних можливостей розвитку об'єкту (людини) у часі. Для інтуїтивного типу теперішнє - лише "тінь майбутнього", минуле - взагалі туманне. У своїх думках завжди йдуть попереду. Для них те, що буде, реальніше, ніж те, що є. Через це вони доволі нетерплячі, внаслідок чого в оточуючих складається враження щодо їх легковажності, непрактичності.

Такі люди легко змінюють один вид діяльності на інший, як тільки у них з'являється нова ідея. Рутинна, монотонна робота для них не підходить. Цікавлячись перспективними ідеями, йдуть вперед. У той час, як люди розмірковують над виказаною ідеєю, - вони вже захоплюються новою. З цієї причини рідко досягають визначених ними самими цілей.

Часто помиляються, коли їх запитують про час (без годинників). їм важко діяти згідно плану. Якщо вони не зосереджені на собі, то, зазвичай, це люди, які наділені значною чарівністю, привабливістю для інших людей.

Як правило, не рахуються з тим, як бачать майбутнє інші люди. У випадку наявності власного бачення, - будь-яким чином прагнутимуть змінити світ відповідно до своїх переконань.

Особливості спілкування з представниками інтуїтивного типу полягають у наступному. їх можна пізнати за тонким розумінням сутності іншої людини, що дуже яскраво проявляється у спілкуванні. За звичай, у розмові вони не підтримують теми, яка їх не цікавить. Але, якщо бесіда набуває потрібної для них спрямованості, запалюються, проявляючи відвертість, безпосередність і творчість. Для викладення власних думок і переконання співрозмовника, намагаються залучити весь масив знань, використовують успішні порівняння, метафори, імпровізації. Часто надлишок матеріалу, що використовується для доказу, відображується на логіці викладення. Відповідно, у роздумах з'являються елементи непослідовності. Цей недолік компенсується захоплюючим стилем викладення.

Сенсорний тип. Представники цього типу характеризуються розвинутою здатністю до сприйняття предметів у просторі, добре відчувають і оцінюють розмірність просторових відносин, відчувають гармонію оточуючого світу, його якісні характеристики. Інші представники цього типу тонко відчувають стан свого здоров'я, силу своїх м'язів, пізнають межі свого впливу на інших людей. Як правило, вони володіють настирливістю, значним потенціалом вольових якостей. У критичних ситуаціях демонструють сміливість, впевненість у собі, швидко і рішучо реагують на зовнішні дії.

Викладені якості дозволяють класифікувати представників цього типу як людей практичного складу. Головним мотивом діяльності вважають отримання корисного ефекту. Добре проявляють себе у сфері спільної діяльності, - там, де потрібно довести розпочату справу до завершення. Уміють успішно відстоювати власні життєві позиції, матеріальні інтереси. Завдяки цим якостям набувають успіху у боротьбі за владу, у сходженні соціальною драбиною, твердо займають місце в ієрархії міжособистісних відносин.

Особливості спілкування з представниками сенсорного типу визначаються їх практичним спрямуванням. Представники цього типу віддають перевагу вступу у процес розмови, головним чином, для вирішення будь-якої важливої для них практичної задачі. Передачу інформації намагаються здійснити так, щоб у партнерів не було сумнівів відносно правдивості викладеного. При цьому увагу на логічності, або суперечливості викладеного не акцентують, не намагаються ілюструвати додатковим матеріалом те, що пояснюється. Головне для них - показати, підкреслити (часто в категоричній формі) корисний ефект, який міститься в інформації, змусити партнерів стати прихильниками їх позиції.

Так, якщо партнером представника сенсорного типа є представник інтуїтивного типу, то останній підкоряється силі аргументації сенсорного характеру. В силу цього, як правило, між інтуїтами і сенсориками не виникають конфлікти. Кожен відчуває свою силу і слабкість у відношенні один до одного.

Таким чином, як видно, кожен із чотирьох типів має власні характеристики та особливості. На практиці ж, звичайно дуже складно знайти людину, яка б повністю на 100% відповідала одній з наведених характеристик. Саме така думка, підвела А. Аугустинавичюте до необхідності розробки типології, в основі якої лежить комбінація з 4-х елементів свідомості в екстравертному та інтровертному варіантах, у наближенні до задовільної моделі особистості.