Психологія управління - Ходаківський Є.І. - Розділ 10. Емоції

У контексті необхідності розгляду ефективного управління потрібно акцентувати, що аналіз життєвих ситуацій свідчить про те, що одна і та ж подія одну людину змушує хвилюватись, насолоджуватися, а іншу залишає байдужою, не викликає жодних емоцій.

Як складне і багатогранне явище сама емоційна сфера вивчається і в психології, і в менеджменті з різних сторін, проблематика досліджень досить широка.

Питання щодо виникнення і функції емоцій вивчали Ж. П. Сартр, П. К. Анохін, П. В. Якобсон та інші. Наприклад, О. С. Нікіфоров розглядає емоції, як узагальнені чуттєві реакції, що виникають у відповідь на різноманітні за характером екзогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, що обов'язково спричиняють певні зміни у фізіологічному стані організму. К. К. Платонов, на відміну від попереднього визначення, вважає, емоції відбивають певні об'єктивні відносини між предметами і явищами реального життя та потребами людини і тому в свідомості вони викликають не образ предмета, а переживання. Вченим П. В. Симоновим емоції віднесені до людських потреб. На його думку, емоції - це відображення мозком людини і тварини якоїсь актуальної потреби людини (її якості й величини) і вірогідності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі людського і раніше набутого індивідуального досвіду.

Емоції - це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні - негативні.

Щодо емоцій, то за впливом на життєдіяльність всі емоції поділяються на дві групи:

o стенічні, що підвищують життєдіяльність організму і дієздатність людини;

o астенічні, що пригнічують дієздатність людини, знижують енергію суб'єкта.

Добре організованому виробничому процесу притаманні стенічні емоції в певних умовах і в окремих працівників можуть виявлятись і астенічні емоції. Емоційний тонус і переважання стенічних або астенічних емоцій може закономірно виявлятися в найрізноманітніших видах діяльності, іноді перетворюючись в особистісну й характерологічну рису працівників.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.

Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого змісту явищ і властивостей світу, або емоцій, - необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є її мотивами. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприйняття - вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення.

Світ емоцій людини багатогранний. Звичайно, емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. Слід розрізняти три пари найбільш простих емоційних переживань:

o задоволення - невдоволення;

o напруга - вирішення;

o збудження - заспокоєння.

Емоції задоволення (приємного переживання) або невдоволення (неприємного переживання) біологічно розвивались як відображення зв'язку організму з зовнішнім середовищем і встановленням у процесі цього зв'язку вимог, які людина ставить до оточуючого середовища. В основі найпростіших емоцій лежать безумовні рефлекси.

Більш складні переживання "приємного" і "неприємного" розвиваються у людини по принципу умовних рефлексів, як почуття. Емоції задоволення - невдоволення, що супроводжують виконання будь-яких дій, відіграють основну роль у перетворенні їх у звичку.

Звичайно, в жодному з переживань працівників не доводиться зустрічатись тільки з однією із зазначених емоцій, але бачити їх дуже корисно для розуміння їх емоційного життя.

Під час емоційних переживань людина може перебувати в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані.

У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності

внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, розкривається почуттєва сфера особистості.

Менеджеру, особливо для його професійного успіху, дуже важливо за виразом обличчя навчитися визначати переживання працівника.

У житті людини виявляються різноманітні емоційні переживання, які різняться за специфікою плину і впливу на її діяльність - це страх, настрій, пристрасть, афект тощо.

Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусві-домленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції, з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобії).

Настрій - відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.

Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. Наприклад, у медицині багато прикладів, коли заради врятування людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі.

Афект - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішніх органів.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад незначною образою.

З точки зору психології усе розмаїття підходів до співробітництва менеджера та працівника можна звести до чотирьох головних компонентів:

а) підтримка;

б) розуміння;

в) повага;

г) співчуття.

Підтримка - одна з найважливіших умов правильних взаємин менеджера та працівника. Підтримка у цьому випадку означає прагнення менеджера бути корисним для працівника. Одначе це не означає, що менеджер повинен взяти на себе всю відповідальність за виконання роботи і настрій працівника. Тут повинні допомагати й інші члени колективу, а у разі наявності потреби - і родина, близькі, друзі працівника. Однак головні ресурси, вірогідно, приховані у самому працівнику, їхнє повне розкриття й використання стане можливим, якщо працівник усвідомить: менеджер прагне допомогти, а не намагається примусити. Таким чином, він відповідає за моральну підтримку працівника, - активізує роль останнього у виробничому процесі.

Ефективність цих заходів насамперед залежить від самого бажання працівника оговтатися і, нарешті, від його впевненості в успіху. Згода працівника на активну участь у виробничому процесі провіщає сприятливий результат.

Розуміння працівника з боку менеджера - це підґрунтя, на якому закріплюється довіра, адже працівник переконується, що його скарги зафіксовані у свідомості менеджера і він їх активно осмислює. Розуміння може бути виражене і невербальним шляхом: поглядом, кивком голови тощо. Тон та інтонація здатні демонструвати як порозуміння, так і відстороненість, незацікавленість. Якщо працівник переконується у нерозумінні і небажанні зрозуміти, то він автоматично перетворюється з помічника менеджера на його супротивника. Невиконання рекомендацій менеджера може бути єдиною ознакою того, що працівник не впевнений у зацікавленості менеджера його конкретним випадком, у його бажанні вникнути в ситуацію і розібратися професійно. Взаємини менеджера і працівника заходять у безвихідь.

Повага передбачає визнання цінності працівника як індивіда і серйозності його тривог. Йдеться не тільки про згоду вислухати людину, головне - продемонструвати, що її слова є вагомими для менеджера: необхідно визнати значущість подій, які мали місце в житті працівника, і особливо тих, що становлять інтерес з погляду менеджера-професіонала.

Доцільно буває похвалити працівника за терпіння, за скурпульозне виконання ваших розпоряджень. Якщо працівник показав вам результати своїх звітів, діаграми тощо, покажіть, наскільки корисною виявилася ця інформація, тоді у такий спосіб виникне позитивний зворотний зв'язок.

Однією з найнебезпечніших і деструктивних звичок менеджера є здатність до принизливих зауважень щодо своїх працівників. Працівник, який випадково почув, як менеджер насміхається з нього у колі друзів, мабуть, ніколи цього не забуде і не пробачить. Аналогічна ситуація може виникнути під час збирання інформації щодо формування якогось нового звіту, коли менеджер постійно робить зауваження з приводу неточних висловлювань (формулювань) працівника, супроводжує зауваження відповідною незадоволеною мімікою обличчя, "нервовими" рухами рук.

Співчуття - ключ до співпраці між менеджером та працівником. Необхідно вміти поставити себе на місце працівника, подивитися на світ його очима. Співчуття - це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчувати - значить відчувати іншого всім своїм єством. Співчуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної, з очікування, коли працівник заговорить.

Менеджер повинен терпляче вислухати працівника, навіть коли він повторюється. Співчуття можна висловити досить просто, поклавши руку на плече працівника, що створює певний позитивно-емоційний настрій, на якому можна будувати взаємодовіру. Одначе таке ставлення до хворого зовсім не означає "переходу на особистості", "панібратства" або "вседозволеності". Дистанція між менеджером та працівником повинна завжди витримуватись, що на певному часовому відрізку взаємин буде гарантувати менеджеру збереження свого авторитету й гідності.

Звичайно, часом мають місце і порушення емоцій. Патологічна зміна емоцій виявляється по-різному: депресією, апатією, емоційною лабільністю тощо.

Депресія - афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном. Супроводжується пригніченим настроєм, розумовою і руховою загальмованістю. Особи, які перебувають у депресивному стані, охоплені почуттями неприємного характеру, в усіх подіях вбачають лише негативні відтінки.

При порушенні емоцій особливої уваги потребує депресія. Особи, що перебувають у стані депресії, прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх загальмована. Часто в таких осіб можуть виникати суїцидальні думки і спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.

Маніакальний синдром - це стан, протилежний за емоційним фоном депресії. Характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю і прискореним темпом розумової діяльності.

При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому порушують режим, створюють труднощі для оточення, в тому числі і для інших працівників.

Так, ейфорія означає піднесений настрій, стан вдоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам.

Дисфорія - пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії.

Амбівалентність почуттів - неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного об'єкта, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія - стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навколишніх явищ, подій та послабленням спонук. Цей стан іноді виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання. Перелічені зміни емоцій характерні для осіб, хворих на шизофренію.

Спостерігаються й інші хворобливі зміни емоційного стану, такі, як дратівливість, інфантилізм (дорослий хворий нагадує своєю поведінкою дитину), нездатність стримувати емоції - перехід від сміху до ридання, постійний безпричинний гнів.

Аналіз психологічної літератури дозволив встановити, що ряд вчених не розрізняють специфіки емоцій і почуттів, тому визначають їх як синоніми. Емоціями або почуттями називаються своєрідні переживання, що відтворюють ставлення людини до предметів оточуючого світу (Н. Д. Левітов), переживанням людиною свого ставлення до дійсності (Т. І. Єготов), психічні стани, що відображають суб'єктивні відношення індивіду до оточуючого середовища і самого себе (В. Я. Семке). Проте, останнім часом психологи виступають проти ототожнення емоцій з почуттями і дотримуються думки про те, що емоції поняття, ближчі до потреб, а почуття - ближчі до переживань. Почуття є складною формою відображення, властивою тільки людині, що узагальнює емоційне відображення й поняття. Вони відображають ставлення предметів і явищ до вищих потреб і стимулів діяльності людини як особистості (К. К. Платонов). Почуття, до структури яких входять і емоції, і поняття, соціально зумовлені й історично сформовані. Вони відображають певні суспільні відносини і тому загальні для всіх видів діяльності, в тому числі й естетичної. До них належать: радість від діяльності, любов до неї, задоволення, естетичний інтерес, тощо.

Якщо емоції регулюють взаємовідносини людини як організму із середовищем, то почуття регулюють її відносини як особистості з іншими людьми, з суспільством.

Почуття поділяються на:

o моральні - ставлення однієї людини до інших людей, до справи, до діяльності, до себе, патріотизм, віра, тощо;

o інтелектуальні або пізнавальні - виражаються в допитливості і цікавості, подиві й ваганні, впевненості й сумнівах, у зацікавленості новим і його боязні;

o естетичні - це почуття краси або, навпаки, потворного, брутального; почуття величі або низькості, непристойності; почуття трагічного і комічного; естетичні почуття тісно пов'язані з моральними.

Для того щоб жити, люди повинні задовольняти різноманітні потреби. Іншими словами, потреба - це необхідність людини в певних умовах життя і розвитку. В. В. Богословський стверджує, що почуття підштовхують людину до активності. Щоб жити люди створюють і розвивають матеріальні й духовні цінності. Потреби впливають на переживання, мислення й волю людини. В зв'язку із задоволенням чи незадоволенням потреб, залежно від способів і засобів їх задоволення людина переживає емоції напруженості або заспокоєності, задоволення чи невдоволення.

Потреби основна збуджуюча сила пізнавальної та практичної діяльності людини. Згрупувавши потреби, можна виділяють матеріальні, духовні й суспільні потреби. В основі такої класифікації принцип спрямованості особистості на той чи інший об'єкт. І духовні, і біологічні потреби мають як мінімальний, життєво необхідний для людини рівень задоволення, так і більш високий, життєво не необхідний.

В ідеалах людини знаходять найбільш завершене з точки зору конкретної особи вираження її інтересів, мети її розуміння прекрасного. Істина, добро, краса - три складові ідеалу. В усі віки в цих словах втілювалось уявлення про вищі духовні цінності.

Істина це правильне знання, відповідність поняття предмету. Теорети-ко-пізнавальне розуміння істини доповнюється практично-предметним. Предметна істина - втілене благо. Істину слід не тільки побачити, а й здійснити. Людині потрібна не тільки соціальна програма, а й ідеал, особистий, повсякденний, щось непорушне, як закони моралі. Фундаментом для такого ідеалу можуть стати зразки людяності, самовідданості.

По-перше, ідеал - це високий зразок, висока мета (Н. І. Кондаков). По-друге, ідеал - досконалість, що виходить за межі реального (О. В. Гулига). Ідеалізувати значить представити щось краще, чим воно є насправді.

Ідеал трактується матеріалізмом як висока програма реальної суспільної діяльності (соціальний ідеал), як високий зразок поведінки (моральний ідеал) і як висока краса (естетичний ідеал). Разом з тим такий підхід до ідеалу не зняв проблеми мрії і фантазії в ідеалі. У людини повинен бути особистий ідеал, щось високе, надземне - певний яскравий вражаючий образ.

В ідеалах людини знаходять найбільш завершене з точки зору конкретної особи вираження її інтересів, мети, її розуміння прекрасного.

Про вихованість особистості крім свідомості й інтелекту свідчать також здібності. В психології поки ще немає єдиного розуміння здібностей. Але найчастіше їх визначають як синтез властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності й забезпечує досягнення в ній (С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьєв, В. М. Мясищев, О. Г. Ковальов, Г. С. Костюк). За своєю структурою здібності бувають простими, елементарними і складними (К. К. Платонов). Здібності проявляються, формуються й розвиваються тільки у відповідній діяльності. Специфіка діяльності визначає, які властивості необхідні для її опанування й успішного виконання. Крім того розрізняють здібності спеціальні (наприклад до літератури чи музики) і загальні. Серед загальних здібностей називають найчастіше форми відображення або розумові здібності (сприйняття, мислення, фантазія, пам'ять, воля), що виявляються у всіх видах людської діяльності.