Релігієзнавство - Сидоренко О.П. - Розділ 2. ВИНИКНЕННЯ РЕЛІГІЇ ТА ПЕРВІСНІ ВІРУВАННЯ

Природа падала кожному все, щоб він був людиною, гуманітарні науки — все, щоб він став людиною, філософія — щоб він зробився Богом.

Релігія — це соціальний феномен, породження тих минущих (не вічних) умов, основу яких становить система привласнення чужої праці. Це умови глибокого розколу суспільства, коли інтереси однієї його частини можуть бути задоволені лише за рахунок іншої, коли вірування і цінності, що не можуть бути перевірені та не підлягають перевірці, стають вирішальними у підтриманні соціального порядку, культурної інтеграції, у забезпеченні законослухняності людей, їхньої відданості системі без будь-яких розмірковувань. Релігія є історично першим різновидом ідеології, відчуженої свідомості, породженням відчужених форм суспільного процесу. Вона вичерпує себе тією мірою, якою розвиваються свобода і самостійність людини. Не релігія створює людину, а людина створює релігію.

Релігія — надбудова над економічним базисом, похідне від нього. Вона або виправдовує, і тим самим узаконює порядки, що існують у суспільстві, або відмовляє їм у праві на існування. Вона може живити соціальний конформізм, бути гальмом суспільного розвитку або стимулювати соціальний прогрес, але завжди лише інтерпретує існуючі відносини, а не породжує їх. Релігія — серце безсердечного світу. Страждання людини у цьому світі (земному), згідно з твердженнями релігійної догматики, не марні, за них на неї чекає винагородження у майбутньому (небесному) житті. Тому людина повинна ставитись до нестатків як до випробування і сприймати їх з покірністю.

2.1. Причини виникнення та поширення релігії

Проблема походження релігії у релігієзнавстві представлена кількома концепціями і гіпотезами. Теологія, наприклад, пропонує концепцію прамонотеїзму, що виникла на початку XX ст. Найбільш змістовно цю теорію виклав австрійський католик, патер, етнограф і лінгвіст В. Шмідт (1868—1954) у праці "Походження ідеї Бога", 12 томів якої виходили з перервами впродовж 1912—1952 рр. Згідно зі Шмідтом, міфологічні образи деміургів (від гр. — творець), першопредків, культурних героїв, небожителів у міфах і ранніх віруваннях народів є залишками їх первісних уявлень про єдиного Бога-творця, і, відповідно, одвічною формою релігії було єдинобожжя. Для обґрунтування таких тверджень Шмідт і його соратники - місіонери зібрали величезний фактологічний етнографічний матеріал під час своїх численних експедицій до найменш розвинутих народів, переважно на острови Океанії і в Африку (наприклад, дослідження патером Шмідтом життя племен пігмеїв Центральної Африки, вивчення патером Шебестою умов життя племен карликів Малаккського півострова тощо). Проте вони інтерпретували ці факти теологічно, відбираючи лише ті з них, що підтверджували їхню "теорію", і не брали до уваги такі, що їй суперечили. Істина ж полягає у тому, що монотеїзм не є і принципово не може бути вихідним пунктом релігійної еволюції. Навпаки, він у ній — лише етап.

Популярною у релігієзнавстві вважається гіпотеза передрелігійного періоду в людській історії. На думку її авторів, у людей на ранніх етапах історії не було релігійних вірувань через відсутність у них абстрактного мислення, отже, і здатності оперувати навіть найпростішими поняттями, в тому числі релігійними. Ця гіпотеза підтверджується науковими даними про безпосередньо предметне мислення первісної людини, про пряме включення її свідомості у повсякденну практику.

Представники ще однієї гіпотези намагаються переконати релігієзнавців у недостатній обґрунтованості перших двох позицій на підставі того, що у розпорядженні науковців є дуже мало достовірної інформації щодо значної частини тримільйоннорічної історії антропосоціогенезу. Вони припускають існування найпростіших релігійних вірувань вже за 40 тис. років до н. е., коли сформувався кроманьйонець, людина розумна, зі своїми характерними фізіологічними і психологічними рисами, здатна до абстрактного мислення завдяки наявності уявлень і понять.

Таким чином, концепцію "прамонотеїзму" можна вважати необгрунтованою і непереконливою. Дві ж інші гіпотези стверджують про історичність релігії. З їх позицій ідея про позаземне, божественне походження релігії є фантастичною і нереальною. Релігія — соціальний феномен. Без людей релігії не існує, її просто не може бути. Не боги створили людей, а навпаки, люди своїм ілюзорно-фантастичним мисленням "створили" богів. Правий був античний філософ Демокріт (бл. 460—370 рр. до и. е.), коли стверджував, "...що існування богів є хитрою вигадкою, насправді їх немає. Але їхнє існування визнається лише внаслідок деяких настанов, і що боги різні у різних місцях, відповідно до того, як кожний народ у себе це встановив, створюючи свої звичаї..."1.

Релігія — історичний, тобто не вічний, а тимчасовий суспільний інститут також тому, що все соціальне, як і природне, є мінливим. Релігійному світоглядові передує міфологічний світогляд, що його вже практично немає у цивілізованому світі. Еволюціонує і релігія. її зміни відбуваються у напрямку від простих до більш складних форм.

Релігія — не випадкове соціальне утворення. її не нав'язано людям спеціально ні філософами, ні жерцями, ні тиранами, ні будь-якими шахраями, як помилково вважала більшість мислителів минулого і як визнають деякі сучасні критики. Вона виникла та існує закономірно, включена у світову історію людства і зазнає її впливу відповідно до суспільних змін.

У світовому релігієзнавстві великого поширення набула думка, згідно з якою виникнення і функціонування релігії визначається відносинами несвободи, залежності, обмеженості, панування і підпорядкування між людьми, тобто тією сферою людського існування, яка у конкретний історичний час є недоступною для управління або цілеспрямованого регулювання і тому мислиться потойбічним, божественним покаранням за неправильну поведінку. Проте висловлюється й інша думка: релігія — результат свободи людини, її прагнення до вищого абсолюту, бога. Більш вірогідною і правдивою здається перша думка. Релігія не могла виникнути доти, доки у процесі матеріального виробництва не розпочалося створення додаткового продукту як матеріального забезпечення потреб духовної сфери життя і діяльності людей, у тому числі релігійної. Не могла релігія виникнути і без підтримки політики, права, мистецтва, філософії та інших компонентів духовності і духовної культури. Релігія — результат функціонування ірраціональної для людей складової суспільних відносин. У людській історії її представлено комплексом соціальних, психологічних і гносеологічних причин.

Серед природних і соціальних причин виникнення, поширення і функціонування релігії актуальними є:

• стихійні природні і суспільні процеси — землетруси, повені, урагани, пожежі, злидні і безправ'я людей, безробіття, епідемії;

• відчуження праці і форм власності, позаекономічний та економічний примус робочої сили, свідоме ігнорування дії закону зміни праці, внаслідок чого вона з радісної творчості перетворюється на монотонний процес, що призводить до отупіння й одуріння людини;

• протилежність людей розумової і фізичної праці, мешканців міста і села, відсутність свободи в межах свого класу, верстви, гільдії, цеху, касти, етносу, в результаті чого індивід перетворюється на соціальний "атом", всього лише найменшу частину соціальної сукупності, майже ніщо;

• однобічність розвитку індивідів внаслідок обмеженості поділу праці та владно-авторитарних відносин у суспільстві;

• міжетнічні конфлікти, колоніальна залежність, тероризм, війни і т. ін.

Перш за все релігія виникла як результат безсилля людей перед стихійними силами природи. Стихійними вони залишаються доти, доки не будуть пізнані їхні сутність і зміст, закономірності виникнення і дії, і доки вони не будуть поставлені на службу людству. Чим нижчою є економічна і соціальна зрілість людей, тим більше вони залежать від сил природи; чим нижчий ступінь їхньої свободи відносно природної необхідності, тим більшою стає кількість віруючих і вищим ступінь їхньої релігійності. З розвитком продуктивних сил, базису і надбудови, суспільних відносин, з набуттям людьми знань щодо законів і закономірностей функціонування предметів, явищ, процесів і сил природи вплив на них релігії та їхня релігійність неминуче зменшуються аж до повного зникнення. Однак виникнення й існування релігії зумовлене не тільки природно-соціальними, а й суто соціальними чинниками. Причиною їх живучості є не тільки релігійна традиційність, а й, головним чином, суперечливість суспільного прогресу. На сьогодні, наприклад, досягнення науки і техніки відкривають широкі перспективи для людського благополуччя. Але вони ж є причиною наступних і все більш складних умов, що посилюють залежність людей від природно-соціальних стихій. Наука і техніка все ще не можуть захистити людство від тайфунів і ураганів, землетрусів і повеней, посухи й епідемій. Якщо у минулому серед людей лютували віспа, чума, холера, то зараз — СНІД, онкологічні та інші епідемічні захворювання. Не захищають наука і техніка також від техногенних катастроф у ядерній енергетиці, у процесі освоєння космосу, у хімічній промисловості. Не захищають вони людство і від екологічної небезпеки, тому що управління економічними процесами залишається все ще малоефективним; навпаки, у ньому домінує нехтування законами просторової організації природи і суспільства. Пошуки захисту від такого роду небезпеки підштовхують людей до релігії. Багато лиха для життя і діяльності людей містить у собі також соціальна сфера: деспотична влада, експлуатація людини людиною, приниження людської гідності, безправ'я, голод, проституція, наркоманія, алкоголізм, демографічна криза. У світі зараз більш як мільярд людей не можуть задовольняти свої елементарні первісні матеріальні потреби: щорічно від голоду помирає до 60 млн людей; невпинно знижується народжуваність у захід пих і північних регіонах планети, проте у східних і південних регіонах відбувається певний демографічний "вибух". Спасіння від такого роду небезпеки багато людей шукають саме у релігії.

Сподівання на релігійне спасіння значно збільшуються під час збройних конфліктів і воєн. Згідно з офіційними даними, за час існування цивілізації (приблизно 5 тис. років) у світі відбулося 14,5 тис. воєн, жертвами яких стали 4 млрд людей. Тільки під час Другої світової війни (1939—1945), що відбувалась на території 40 держав, загинуло 55 млн людей, було поранено 35 млн, а 25 млн 'її учасників стали інвалідами. Турбота і переживання за життя і здоров'я рідних, близьких, друзів і знайомих, які опинились у місцях бойових дій, у полоні або в окупації, є суттєвими чинниками навернення до релігії великої кількості людей, значного зростання релігійності у всіх країнах світу. Отже, релігія існує і відтворюється внаслідок недосконалості та суперечливості системи суспільних відносин, економіки і політики, соціальних умов людської життєдіяльності.

До психологічних причин виникнення й існування релігії належать ті стани, процеси і механізми суспільної, групової та індивідуальної психології, що створюють можливість її відтворення і засвоєння: настрої зневіри у минулому і теперішньому; очікування з тривогою та неспокоєм майбутнього, що переобтяжене історичною пам'яттю; падіння суспільної моралі та ідеалів; масовий і колективний страх, страждання і т. ін. Люди взаємозалежні. Індивіди, коли зазнають горя, невдачі, поразки, хвороби, потребують турботи оточуючих, допомоги з їх боку, утіхи. Людей навернути до релігії значно легше коли вони не відчувають необхідних турботи, допомоги та заспокоєння.

Особливий психологічний ґрунт для існування релігії створює страх перед руйнівними силами природи і суспільства. Постійний і невпинний страх послаблює живий зв'язок людини з реальністю, спотворює її відчуття, паралізує мислення, розсіює увагу, збуджує хворобливі фантазії. Люди прагнуть звільнитись від страху. З цією метою вони часто звертаються до провидців, магів, божеств. Найбільше стимулює релігію страх смерті. Думки про смерть, тяжкі враження від кончини рідних, близьких і друзів пригнічують психіку, спонукають людей до пошуків спасіння у релігійних обіцянках безсмертя душі через воскресіння і вічне життя після смерті. Почуття неминучості смерті може стати в індивідуальній психіці людини домінантним, пригнітити її волю і розум, призвести до стійких переконань за повної відсутності будь-яких реальних фактів безсмертя індивідів. Стимулюються такі почуття ще й компонентами суспільної психології, тобто тими колективними уявленнями і переживаннями, думками і нормами, цінностями і традиціями, що примусово нав'язуються індивідам поза їх волі і бажань. Не випадково, що релігія використовує можливості цих компонентів для впливу на віруючих і невіруючих, для реалізації своєї стратегії прозелітизму.

Серед комплексу причин, з яких виникають та існують релігії, особливе місце посідають гносеологічні. Вони полягають у недостатньому знанні і помилках, в обмеженості пізнавальних можливостей людини, у відриві чуттєвого пізнання від логічного, а заразом — від практики як критерію істини, джерела і кінцевого результату пізнання, у суперечливості всіх компонентів пізнавальної діяльності. Сфера релігії — сфера непізнаного або помилково пізнаного. Позиції релігії, отже, стають вразливими завжди, коли за допомогою науки непізнане стає пізнаним, а релігії доводиться спекулювати на таких потворних суспільних явищах, як бездуховність, техніцизм, комерціалізація, гіпертрофування гедоністичних схильностей, шаблони культури, порнографія і т. ін.

Такими є основні детермінанти релігії, виникнення й існування якої зумовлено реальними матеріальними, соціальними, психологічними і гносеологічними причинами. Першодетермінантними є матеріальні причини. Однак їхній вплив на релігію і релігійність людей опосередкований. Релігія — результат розвитку суспільства в цілому, його політики, моралі, права, а також саморозвитку.

Початок релігії поклали первісні або ранні народні вірування.