Релігієзнавство - Сидоренко О.П. - 3.2. Релігія у Стародавній Греції

Стародавня Греція (Еллада) — загальна назва території давніх державних утворень на півдні Бал папського півострова, островах Егейського моря та на західній береговій смузі півострова Мала Азія. Перші подібні утворення виникли тут на початку II тис. до н. е., в епоху бронзи, а у VIII—VI ст. до н. е. на цих землях сформувались поліси (міста-держави). Найбільш впливовими з них були демократичні Афіни і аристократична (олігархічна) Спарта. Зі 146 р. н. е. Стародавня Греція перебувала під владою Риму, а з IV ст. була основною частиною Східної Римської імперії — Візантії. Ця імперія існувала до 1453 р., коли її столицю Константинополь захопило турецьке військо.

Давньогрецька релігія — ідеологічний комплекс міфологічних і культових вірувань, філософських ідей, моральних і правових принципів і норм. Релігієзнавство вивчає цей комплекс, спираючись на археологічні пам'ятки (залишки античних храмів, статуй, прикрас, посуду, ваз із розписами) і філософські праці Фа-леса, Геракліта, Демокріта, Платона, Арістотеля та інших мислителів грецької давнини. Важливим у цьому плані пізнавальним джерелом є також поема Гесіода "Теогонія" (родовід богів).

Гесіод (Vni або VII ст. до н. е.) — перший відомий на ім'я давньогрецький поет. У поемі "Труди і дні" він уславив працю землеробів і пригрозив їхнім гнобителям гнівом богів, а в поемі "Теогонія" раціоналістично систематизував міфи про богів через протиставлення своєї поезії як тверезої "правди", героїчному епосові як красивій "брехні". Ця твереза "правда" у Гесіода прив'язана до землі, на якій все відбувається і яка все породжує. Земля у нього — богиня-праматір, джерело усього сущого, в тому числі богів і людей.

Гея (Земля-мати) сама від себе породила Небо, а потім, запліднена Еросом, народила Урана (бога Неба), й у шлюбі з ним — ще шістьох титанів (богів) і шістьох титанід (богинь), серед яких були бог Кронос і богиня Рея, які стали батьками Зевса, головного бога всіх давньогрецьких вірувань і культів.

Видатною пам'яткою давньогрецької культури і релігії, одним із головних джерел для досліджень релігієзнавців, є поеми "Іліада" і "Одіссея", авторство яких приписується легендарному поетові Стародавньої Греції Гомеру (бл. VIII ст. до н. е.). Згідно з легендою, Гомер був сліпим співаком-мандрівником (одним із аедів). Його авторитет був настільки великим, що за право називатись батьківщиною Гомера сперечались, за переказами, сім давньогрецьких міст. У культурології і релігієзнавстві напівфантастичний образ Гомера породив так зване гомерівське питання — питання про авторство названих поем, а потім — і про походження та розвиток давньогрецького епосу і співвідношення у ньому фольклору і власне літературної творчості.

Вважається, що Гомер був першим аедом, який, використовуючи короткі народні пісні і висловлювання про богів і героїв, створював великі героїчні поеми-епопеї. Так, поема "Іліада" розповідає про Троянську війну (XIII ст. до н. е.) між давньогрецьким племенем ахейців і малоазійським містом Іліоном (Троєю). Вона написана гекзаметром (близько 15 700 віршів). Головний герой поеми — Ахілл. Він хоробрий воїн, майже непереможний. Його мати богиня Фетіда, щоб забезпечити своєму синові безсмертя, занурила його у священні води Стіксу. Лише п'ята, за яку Фетіда тримала Ахілла-немовля, не змочилася водою і тому залишилась вразливою. Ахілл загинув у Троянській війні, коли йому в незахищену п'яту влучила стріла, що її випустив герой Трої Паріс (звідси вираз "ахіллесова п'ята", тобто уразливе місце). "Гнів Ахілл а" з приводу образи, заподіяної йому верховним вождем Трої Агамемноном, — головна сюжетна лінія поеми. Сцени героїчних поєдинків чергуються у ній з картинами життя громадян Трої під час облоги, зі сценами суперечки богів на Олімпі (Олімп — найвищий гірський масив у Греції, в давньогрецькій міфології — священна гора, місцезнаходження богів на чолі з Зевсом).

Поема "Одіссея" розповідає про пригоди царя Одіссея під час Його повернення з Троянської війни на рідний острів Ітаку. Повернення тривало 10 років. У поемі Одіссей зображений не тільки героєм війни, а й розумним, хитрим, винахідливим правителем, розважливою та обачною людиною.

Обидві ці поеми — справжні енциклопедії життя і діяльності давніх греків. У них зображені не лише жахи війни, а й суспільне життя, праця землероба і коваля, змагання атлетів і дитячі ігри, звичайно, і боги, їхній пантеон, суперечності і боротьба між ними.

За загальним визнанням дослідників, давньогрецьку історію доцільно поділити на два основних періоди: догомерівський і післягомерівський. Вони відрізняються один від одного як в історичному і релігійному, так і культурологічному аспектах.

У релігії догомерівського періоду центральною була віра в Землю (Гею) як верховне божество. Вона була зумовлена впливом матріархату і землеробства — основного виду діяльності у ті часи. Поширені також були анімізм, тотемізм, фетишизм і деякі інші ранні вірування. Крім культу землі шанувалися також культи предків і героїв.

Культи предків виникли: з поховального культу, пов'язаного з уявленнями про духів і душі померлих людей; тотемізму, коли в результаті антропоморфізації предка-тотема сформувалося уявлення про міфічних пращурів; культу особистих духів-покровителів і фетишизму; культу сімейно-родового генія-покровителя. Особливого значення у цьому культі набуло уявлення про те, що духи предків залишаються членами роду, що вони могутніші за людей, що від них залежить добробут роду. Це уявлення стало потім підставою для перетворення образу шанованого родоначальника на культ племінного бога. З розшаруванням давньогрецького суспільства за соціальною ознакою відбулася й диференціація предків відповідно до соціальної ієрархії людей. У результаті на першому місці опинився культ вождів племен, родоначальників, на засадах якого у давньогрецькій релігії сформувався культ героїв, а значно пізніше, у християнстві й ісламі, — культ святих.

Культи героїв — поклоніння міфічним персонажам і реальним особистостям за їхні героїчні подвиги або видатні дії. Спочатку героями вважалися діти або нащадки божества і смертної людини, своєрідні напівбоги. Вони сприймалися як посередники між богами і людьми. На їхню честь споруджували храми. На могилах героїв відбувались різноманітні змагання. Героїв поважали і поклонялись їм не тільки прості люди, а й такі відомі особи, як філософи Платон і Піфагор, поет Гомер, драматурги Есхіл і Софокл, легендарний засновник Спарти Лікург. Найбільшою повагою у давньогрецькому суспільстві користувався міфічний герой Геракл.

Напівбог Геракл, син верховного бога Зевса і смертної жінки Алкмени, здійснив багато подвигів на захист людей, за що був звеличений до рангу сонячного бога. Він без промаху знищував своїми стрілами все темне і зле, вважався богом, який зцілює, а також надсилає хвороби.

Міф (від гр.— оповідання, переказ) — результат народної фантазії, у якій явища природи і культури висвітлюються у своєрідній наївній формі. Міф відрізняється від казки тим, що завжди містить у собі спробу пояснення явища. Від легенди міф відрізняє також те, що в його основу не покладено жодної історичної події.

Згідно з міфами про Геракла, його перший подвиг полягав у вбивстві немейського лева. Цього лева породили Тифон (бог-чудовисько у вигляді змії) і Єхидна (богиня у вигляді напівжінки-напівзмії). Лев був величезних розмірів, жив біля міста Немеї і спустошував всі його околиці. Геракл задушив лева, і на честь цього подвигу заснував загальногрецьке свято — Немейські ігри. Вони відбувались раз на два роки, серед літа, у Немейській долині в Арголіді і присвячувались Зевсові. Ігри тривали кілька днів. їхні учасники змагались у перегонах, боротьбі, кулачному бою, киданні диска, метанні списа, у забігах колісниць, а також у грі на музичних інструментах. Під час ігор припинялися війни по всій Греції. Завдяки таким міфам людство отримало відомості про реальні події тих часів. І хоч Геракл і всі його подвиги вигадані, проте Немейські ігри у Стародавній Греції справді проводились.

Другим подвигом Геракла було знищення ним легендарної гідри. Це чудовисько з тілом змії і дев'ятьма головами теж було породженням Тифона і Єхидни. Гідра жила у болоті біля міста Перни і, коли виповзала зі свого лігва, знищувала тварин, спустошувала околиці. У жорстокій битві Геракл вбив гідру. Потім він здійснив третій подвиг — перебив стимфалійських птахів, які перетворили на пустелю всю землю поблизу міста Стимфала, нападали на тварин і людей, розривали їх на частини своїми мідними кігтями і дзьобами. Пір'я цих птахів були з твердої бронзи, і вони, навіть у польоті, під час нападу користувалися ними як стрілами. Довелося Гераклу здійснити і четвертий подвиг — впіймати керінейську лань, що була послана Артемідою (дочкою Зевса, богинею мисливства, Місяця і чаклунства) для покарання людей. Лань жила в Аркадії, була надзвичайно гарною, роги у неї були золоті, а копита — мідні. Подібно вітру, без перепочинку носилася вона по горах і долинах Аркадії і спустошувала їх. Геракл впіймав лань і привіз її, як і вимагалося від нього, царю Мікен (місто на півдні Греції). П'ятим подвигом Геракла було те, що він впіймав, зв'язав і приніс живим у Мікени еріманфського вепра. Цей вепр мав надзвичайну силу, жив на горі Еріманф, спустошував околиці міста Теофіса і вбивав людей величезними іклами. Шостим подвигом Геракла вважається те, що він вичистив від гною стайні царя Авгія — сина променистого Геліоса. Бог сонця дав своєму синові безмежні багатства, у тому числі — величезне поголів'я худоби. Геракл запропонував Авгію вичистити за один день усю його величезну стайню, якщо той погодиться віддати йому десяту частину поголів'я. Авгій погодився, бо вважав, що таку роботу неможливо виконати за один день. Але Геракл зламав дві протилежні стіни двору, де утримувалася вся худоба, і спрямував туди воду з річок Алфея і Пенея. За один день вода змила весь гній з двору, а Геракл встиг відбудувати стіни (звідси вислів — "Авгієві стайні"). Авгій своєї обіцянки не дотримався, не нагородивши Геракла за подвиг десятиною поголів'я худоби. Помста Геракла була суворою. Він з великим військом напав на царство Авгія, переміг його у кровопролитній битві, а самого царя вбив стрілою. Всю величезну здобич Геракл приніс у жертву богам, а на честь своєї перемоги заснував Олімпійські ігри.

Олімпійські ігри — найважливіше із загальногрецьких свят. Під час їх проведення по всій території Греції припинялися війни. Ігри проводились раз па чотири роки. За кілька місяців до їх початку по всій Греції і грецьких колоніях розходились посланці, які запрошували людей на спортивні змагання в Олімпію. 3776р. до н.е., коли відбулися перші Олімпійські ігри, греки вели літочислення саме за ними. Так було до 393 р. н. е., коли Олімпійські ігри як несумісні з християнством заборонив імператор Стародавнього Риму Феодосій І. Через ЗО років, за правління імператора Феодосія П, було спалено храм Зевса в Олімпії і всі будівлі, в яких відбувались Олімпійські ігри. Місто перетворилося на руїни і поступово було засипане піском річки Алфей. Тільки завдяки розкопкам на місці Олімпії, що проводилися з 1875 по 1881 p., вдалося отримати певні уявлення про колишні Олімпію і Олімпійські ігри.

Сьомий подвиг Геракл здійснив, коли йому було доручено привезти у Мікени бика, що жив на острові Крит і все там знищував. Геракл приборкав критського бика, сів на його широку спину, примусив плисти морем до Пелопоннесу, а звідти доставив бика у Мікени. Свій наступний, восьмий подвиг Геракл здійснив, коли за розпорядженням царя Еврісфея відправився у Фракію (історична область на сході Бал канського півострова між Егейським, Чорним і Мармуровим морями) до царя Діомеда. У цього царя були гарні і дуже сильні коні. Вони були прикуті до стійл ланцюгами, бо жодні вуздечки не могли їх утримати. Цар Діомед годував своїх коней людським м'ясом і кидав їм на корм усіх чужоземців, які зі своїми кораблями перечікували у місті бурю і шторм на морі. Геракл заволодів конями Діомеда і після кількох пригод доставив їх за призначенням.

Дев'ятим подвигом Геракла був його похід до країни амазонок за поясом цариці Іполити. Цей пояс Іполиті подарував бог війни Apec, і вона носила його на відзнаку своєї влади над усіма амазонками (амазонками у давньогрецькій міфології називали жінок-воїнів). Амазонки жили на півострові Мала Азія або на острові Лемнос, вступаючи у близькі стосунки з чоловіками лише для продовження роду. Якщо народжувались хлопчики, амазонки віддавали їх батькам, а дівчаток залишали собі. Адмета (дочка царя Еврісфея), жриця богині Гери, захотіла отримати пояс Іполити. Принести пояс було доручено Гераклу, який після численних пригод і битв виконав бажання Адмети.

Після повернення з країни амазонок Геракл здійснив десятий подвиг. Він пригнав до Мікен корів, захоплених ним у великого Геріона (сина Хріасора і океаніди Каллірої). Щоб здійснити одинадцятий подвиг, Геракл мав спуститися у похмуре, повне жахів підземне царство Аїда і привести до царя у Мікени охоронця підземного царства — жахливого пса Кербера. Три голови було у Кербера, на шиї у нього вилися змії, хвіст закінчувався головою дракона з величезною пащею. Довгим і важким був похід Геракла, але він привів страшне чудовисько до Мікен. Царя охопив жах вже після першого погляду на цього моторошного пса. Він попросив Геракла повернути пса Аїду, і той виконав це доручення.

Найважкішим для Геракла виявився дванадцятий подвиг. Він мав відправитись до великого титана Атласа, який тримав на плечах небо, і взяти три золотих яблука з його садів. За садами доглядали гесперіди — дочки Атласа. Яблука росли на золотому дереві. Виростила тс дерево богиня землі Гея у подарунок великій Гері на день її весілля з Зевсом. Довго блукав Геракл по Азії і Європі у пошуках золотого дерева. Багато перешкод довелось подолати йому, але завдання він виконав. У подальшому Геракл здійснив чимало нових подвигів і подолав великі труднощі.

Геракл (у римлян Геркулес) — бог і герой. Про схожих богів і героїв розповідається у міфах не лише Стародавньої Греції, а й багатьох інших країн світу. З них найцікавішими є вавилонський Гільгамеш і фінікійський Мелькарт. Вони також ходили за край світу, здійснювали великі подвиги і страждали подібно Гераклу. Поети всіх часів і народів постійно використовують у своїй творчості міфи про Геракла. Іменем героїв міфів названо деякі сузір'я. Так, у зоряну ніч можна побачити на небі сузір'я Геркулеса, а поруч із ним — сузір'я Гідри.

Геракл — пе єдиний напівбог-герой, а потім і бог, якому поклонялися давні греки. Були також Прометей, Персей і багато інших. Всі вони загинули у жорстоких війнах і кровопролитних битвах. Після смерті Зевс поселив їх край Землі, на островах серед бурхливих вод Океану, подалі від живих. Там, на родючій землі, яка тричі на рік родить солодкі як мед плоди, вони живуть щасливим і безпечним життям.

Суттєві зміни у давньогрецькій релігії відбулися у післягомерівський період її історії. Родоплемінні культи змінило поклоніння спільним богам, а анімістичні, тотемістичні, фетишистські та інші уявлення, притаманні раннім віруванням, набули конкретних носіїв у формі пантеону (від гр. — всі боги, храм усіх богів, сукупність богів будь-якої релігії) олімпійських богів. їхнє число визначалось тепер не тільки кількістю непізпаних та некерованих природних і соціальних сил, а й освоєнням людьми нових видів діяльності. Так, у масовій свідомості давньогрецького суспільства виникли образи Деметри — богині землеробства і родючості, Посейдона — морського бога, Ареса — бога війни, Гермеса — бога торгівлі, Гефеста — бога ковалів та ін.

Всі боги — одна сім'я: батьки і діти, онуки і правнуки. Живуть вони на горі Олімп, харчуються амброзією (їжею богів) і запивають її нектаром (напоєм богів). На чолі сім'ї — Зевс. Поруч із ним — його дружина Гера і золотоголовий Аполлон із сестрою Артемідою, золотоволоса Афродіта, могутня Афіна та багато інших богів. Три прекрасні ори охороняють вхід на Олімп і піднімають густу хмару для того, щоб ніхто сторонній не побачив воріт, коли боги через них спускаються на землю або підіймаються до Зевса.

Зевс сидить на високому золотому троні. Поруч із троном — богиня миру Ейрена і постійна супутниця Зевса крилата богиня Ніка, а також охоронниця законів богиня Феміда. Дочка Зевса богиня Діке спостерігає за правосуддям. Сам Зевс надсилає людям свої дари й утверджує на землі порядок і закони, оберігає правду, посилає людям щастя і горе, жорстоко карає неправедних суддів і всіх непокірних.

Біля Зевса постійно знаходяться також мойри — богині долі. Мойра Клото пряде життєву нитку людини і тим самим визначає тривалість її життя. Обірветься нитка — закінчиться життя. Мойра Лахесіс дістає жереб, що випадає людині. Ніхто не може змінити визначену мойрами долю людини, оскільки третя мойра, Атропос, усе, що визначили комусь її сестри, записує у довгий сувій, а що у ньому записане, те неминуче. Є на Олімпі й богиня щастя і благоденства Тюхе, яка з рога достатку насипає людям дари.

Так, згідно з міфами Стародавньої Греції, правлять світом Зевс і весь пантеон богів Олімпу.

Простежимо за їхнім родоводом.

Перші божества народилися з хаосу — згустку творчої енергії. Це були Гея (Земля), Нікта (Ніч), Ереб (Темрява), Тартар (Безодня) і Ерос (Любов). Пізніше Гея народила Урана (Небо) і Понта (Море). Всі вони становили перше покоління богів. Від них пішли боги другого покоління.

Це, по-перше, діти Нікти:

Апата — богиня омани й ошуканства;

Кера — богиня зла і насильницької смерті;

Танат (Танатос) — бог смерті;

Немезіда — богиня справедливої помсти;

Еріда — богиня розбрату;

Мом — бог лихослів'я і глупоти;

Гіпнос — бог сну;

Гемера — богиня світлого дня;

Ефір — чоловік Гемери, бог повітря;

мойри — Лахесіс, Клото, Атропос;

еринії — Алекто, Тисіфона, Мегера.

По-друге, діти Геї:

Піфон (Дельфіній) — чудовисько у вигляді дракона;

Тифон — чудовисько у вигляді змії;

Єхидна — напівжіика, напівзмія;

Нерей — уособлення спокійного моря;

Тавмант — покровитель дивовижних морських явищ;

Фокій — сторож моря і морських страхіть;

Еврібія — втілення морської сили;

Кето — володарка морських страхіть;

гіганти:

Агрій, Алкіоней, Гратіон, Іполит, Клітій, Мімант, Паллант, Полібут, Порфіріон, Тоон, Евріт, Енкелад, Ефіальт — змійоногі бородаті велетні;

Гекатонхейри:

Пес, Котт, Егеон — сторукі і п'ятдесятиголові велетні;

кіклопи:

Apr, Бронт, Стероп — одноокі велетні; титани:

Океан, Кой, Крій, Цанет, Гіперіон, Крон (Кронос);

титаніди:

Тефіда (Тефія) — уособлення морської стихії; Феба — джерело світла; Тея — джерело тепла; Мнемозіна — богиня пам'яті; Феміда — богиня правосуддя;

Рея — мати головних богів Стародавньої Греції.

Від богів другого покоління походять боги третього покоління.

Це, по-перше, діти Тифона і Єхидни:

Кербер (Цербер) — триголовий пес, охоронець підземного царства;

Орф — двоголовий пес;

Немейський лев;

Лернейська гідра;

Химера — чудовисько з головою левиці, тулубом кози і хвостом дракона;

Сфінкс — чудовисько з жіночою головою, тілом левиці і пташиними крилами.

По-друге, діти Фокія і Кето:

граї:

Пемфредо, Діно, Епіо — сиві старі жінки з одним оком і одним зубом на трьох. У момент передачі ока і зуба вони бувають зовсім безпомічними;

горгони:

Сфено, Евріала, Медуза — чудовиська з лускатими крилами, звірячими вухами і зміями замість волосся. З усіх трьох лише Медуза була смертною.

По-третє, діти Фокія і Гекати:

Скілла (Сцілла) — морське чудовисько з шістьма собачими головами і дванадцятьма лапами. Вона поїдала всі кораблі, що пропливали повз неї.

По-четверте, діти Тавманта і Електри:

Ірида— богиня райдуги;

гарпії:

Подагра (швидконога), Аелла (бурхлива), Окіпета (стрімка), Келайно (похмура), Аелопна(вихряста).

По-п'яте, діти Океана і Тефіди:

річки:

Алфей, Асоп, Ахелой, Інах, Ладон, Ніл, Пеней, Скамандр, Ерідан та ін. (всього близько 3000);

океаніди:

Азія, Діона, Доріда (дружина Нерея), Каліпсо, Клімена (дружина Іапета), Клітія, Метіда, Пейто, Плуто, Стікс (богиня річки в підземному царстві мертвих), Тіхе, Філіра, Електра (дружина Тавманта) та ін. (всього близько 3000).

По-шосте, діти Перся і Доріди:

нереїди:

Амфітріта (дружина морського бога Посейдона), Фетіда (мати Ахілла — героя Троянської війни), Галатея та ін.

По-сьоме, діти Кроноса і Реї:

Гестія — богиня домашнього вогнища;

Деметра — богиня землеробства і родючості;

Гера — дружина Зевса, богиня неба;

Посейдон — морський бог;

Зевс — верховний бог (після повалення титанів і гігантів). Серед усіх богів було дванадцять головних членів небесної сім'ї:

Зевс — верховний бог, бог неба, дощу і блискавки;

Посейдон — брат Зевса, бог морів;

Гадес — брат Зевса, бог підземного царства;

Гестія — сестра Зевса, богиня домашнього вогнища;

Гера — сестра і дружина Зевса, богиня неба;

Apec — син Зевса і Гери, бог війни;

Афіна — дочка Зевса, богиня мудрості;

Аполлон — син Зевса і брат Артеміди, бог сонця і пророцтв;

Афродіта — дочка Зевса, богиня кохання і краси;

Гермес — син Зевса, бог торгівлі, покровитель мандрівників;

Артеміда — дочка Зевса і сестра Аполлона, богиня мисливства, Місяця і чаклунства;

Гефест — син Гери, бог вітру і ковальського ремесла.

Діти Зевса

Всі боги Олімпу субординовані та підпорядковані. Будь-яка самостійність одного з них без санкції бога більш високого статусу не лише не заохочується, а й жорстоко карається. Міф розповідає про те, як могутній титан Прометей за розпорядженням Зевса був прикутий до скелі Гефестом і як орел клював кожного дня його печінку, що впродовж ночі знов виростала. Причиною такого покарання стало те, що Прометей не підкорився Зевсові. Він вкрав божественний вогонь з горна Гефеста і дав його нерозумним тоді ще людям. Тим самим Прометей залучив людей до мистецтва, дав їм знання, навчив читати і писати, відкрив для них силу ліків, навчив усьому, що полегшує страждання, робить життя щасливішим і радіснішим. За все це громовержець і покарав Прометея. Але Геракл позбавив титана мук. Він убив злодія-орла і зняв з мученика залізні ланцюги. З того часу Прометей носить на руці залізне кільце, в яке вставив камінчик від скелі, до якої був прикутий і де багато століть зазнавав страшних мук.

Про покарання у вигляді даремної, нікому не потрібної праці розповідає міф про Сізіфа. Цар Коринфу (давньогрецький поліс, нині порт у Греції) Сізіф обманув Зевса. Коли громовержець направив до Сізіфа бога смерті Таната, щоб той відправив його у царство Аїда (підземне царство), Сізіф закував Таната у кайдани. Через це порушився порядок на землі, люди перестали вмирати і не стали приносити богам жертви. Тоді Зевс послав до Сізіфа могутнього бога війни Ареса, який зняв з Таната кайдани, а душу Сізіфа спровадив у царство тіней померлих. Зевс присудив Сізіфові викочувати на високу гору величезний камінь. Напружено, з усієї сили котить Сізіф камінь угору. Але неподалік вершини камінь виривається з рук Сізіфа і стрімко скочується вниз. Засуджений знову береться до роботи. Він вічно котить камінь і ніколи не досягає з ним вершини гори. Це назвали "сізіфовою працею".

Міф про сина Зевса Тантала розповідає про муки спраги, голоду і страху. Зевс покарав свого сина за неслухняність і неповагу. У царстві Аїда Тантал стоїть по горло у воді, а над ним на гілках рясніють стиглі плоди. Як тільки він хоче втамувати спрагу і нахиляється до води, її рівень негайно знижується, а як тільки простягне руку до плоду, щоб утамувати голод, гілки піднімаються. Над головою Тантала нависає скеля, загрожуючи будь-якої миті обвалитися. Це і є "танталові муки".

Не окремі міфи про богів як об'єктів релігійного культу, а їх сукупність, тобто міфологія, становили головний зміст релігії у Стародавній Греції. Це були народні фантастичні оповідання, що в них в уособленій, наочно-образній та несвідомо-художній формах віддзеркалювались явища природи і суспільного життя. В міфах по-чудернацькому поєднались елементи реалістичних знань про дійсність і фантастичні вигадки, художні образи і моральні настанови, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були міфи про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця й зірок, про походження тварин, появу людей, про життя і смерть, добро і зло, про мандри, відкриття і подвиги героїв, про творчість і винахідливість і т. ін.

Давньогрецька міфологія створювалася поступово, впродовж тривалого часу передавалася з покоління у покоління в усній формі мандрівними співаками-аедами. її гротескно-фантастичні образи стали основою для подальшого розвитку не тільки європейської, а й усієї світової культури. Давньогрецька міфологія — надбання всієї земної цивілізації. Для прикладу нагадаємо про ще кілька її шедеврів.

Дотепер популярними є міфи про царя давніх Афін Тесея. У них він — найвизначніший герой Афін, герой афінської військово-родової аристократії, а потім і правлячої аристократії землевласників. Йому приписують створення всього державного укладу Афін, поділ їх населення на три класи: "евпатридів" або благородних, "геоморів", або землеробів, і "деміургів", або ремісників; надання виключного права на заміщення посади лише благородним патриціям. Характерним є такий факт: чимало афінян, які брали участь у Марафонській битві (490 р. до н. е.), в якій греки здобули перемогу над персами, розповідали, що нібито бачили у своїх лавах Тесея у шоломі, зі списом і щитом.

Коли Тесей дістався до Афін, то побачив, що Аттика охоплена глибоким смутком, бо вже втрете поспіль з Криту від царя Міноса прибули збирачі данини. Тяжкою і ганебною була ця данина, згідно з якою афіняни повинні були кожні дев'ять років відправляти на Крит семеро юнаків і семеро дівчат. Там молодих людей замикали у величезному палаці-лабіринті, де їх поїдав Мінотавр (жахливе чудовисько з тулубом людини і головою бика, народжене від священного морського бика дружиною царя Міноса Пасіфією). Лабіринт, що його побудував міфічний умілець Дедал, був настільки складний і заплутаний, що ніхто з тих, хто в ньому опинявся, не міг знайти зворотного шляху і неминуче ставав жертвою Мінотавра.

Тоді Тесей, разом із приреченими афінськими юнаками і дівчатами, вирушив до Криту, щоб убити Мінотавра. Він сміливо зайшов у лабіринт, вступив у бій з чудовиськом, вбив його і вийшов з лабіринту. Перемозі та щасливому поверненню Тесея сприяло те, що дочка Мінотавра па ім'я Аріадна дала йому гострий меч і змотану в клубок нитку, за допомогою якої він зміг вийти з лабіринту. Тесей позбавив Афіни необхідності сплачувати ганебну данину, а вислів "нитка Аріадни" увійшов у всі мови світу для позначення засобу, що сприяє успіху на життєвому шляху.

Про те, як давні греки освоювали узбережжя Чорного моря, розповідають міфи про похід аргонавтів (моряків на кораблі "Арго") до кавказького містечка Колхіда за золотим руном (вовною чудесного золотого барана).

Мрії людей про опанування повітряним простором відображені у міфі про Дедала. Він зробив собі і своєму синові Ікару крила з пір'я птахів та воску. На тих крилах вони полетіли з острова Крит, через море, на острів Сицилію. Під час польоту Ікар, забувши настанови батька, занадто близько підлетів до Сонця. Сонячний жар розтопив віск крил, Ікар впав у море і загинув. Це море між островами Крит і Сицилія стали називати Ікарійським (нині — Іонічне).

Міф про співака Орфея розповідає про любов давніх греків до мистецтв, особливо до музики. Спів Орфея зачаровував не лише живу природу, а й мешканців підземного царства. Дуже сумував Орфей за своєю померлою дружиною Еврідікою. Якось він спустився у похмуре царство Аїда і там перед богами заспівав сумну пісню про кохання. Аїд розчулився від цього співу і дозволив Орфеєві взяти свою дружину на землю. При цьому бог заборонив йому озиратись поки вони не вийдуть на поверхню. Орфей не витримав випробування, озирнувся, щоб подивитись, чи йде слідом за ним дружина, і в ту саму мить втратив Еврідіку назавжди. її тінь знову сховалась у царстві мертвих: немає вороття з того царства, повернення у життя після смерті неможливе.

Довгий час в історії і релігієзнавстві міфи вважались лише фантастичними вигадками. Проте факти вказують на відносність таких уявлень. Троя, про яку йдеться в епічних поемах "Іліада" і "Одіссея", дійсно існувала і неодноразово руйнувалась під час воєн, а на острові Крит колись справді була могутня держава, якій підкорялось населення Аттики, як про це йдеться у міфі про Тесея.

Міфи і міфологія стали основою літератури і мистецтва Стародавньої Греції. Величні і розкішні храми, мармурові скульптури богів і героїв прикрашали тоді грецькі міста. Давні оповідання були покладені в основу поем "Іліада" і "Одіссея", безсмертних трагедій Есхіла, Софокла, Евріпіда. Сюжети на теми міфів зображені на настінних розписах, малюнках на вазах, були використані у творчості багатьох поетів, письменників, істориків, філософів.

Давньогрецька міфологія значною мірою вплинула на західноєвропейську, російську й українську культуру. За мотивами її міфів нині створюються справжні народні твори поезії і живопису, музики і скульптури. До сучасних мов увійшла більшість афоризмів і висловів з давньогрецьких міфів, таких як "танталові муки", "сізіфова праця", "нитка Аріадни" і т. ін. Поєднання дивовижної художньої фантазії з глибокими людськими почуттями і прагненнями героїв грецьких оповідей роблять ці міфи безсмертними.