Релігієзнавство - Сидоренко О.П. - Розділ 3. РОДОПЛЕМІННІ КУЛЬТИ ТА МІФОЛОГІЯ

Намагайся бути розумним, а не багатим: багатство можна втратити, а розум завжди з тобою.

Впродовж усієї історії людства релігії еволюціонували від первісних вірувань (через родоплемінні культи і міфологію) до народно-національних і світових релігій. У цій еволюції чітко простежується послідовність їх зміни, спадкоємність їхніх типів і різновидів, наприклад, політеїзм поступався монотеїзму зі збереженням в останньому багатьох догматів, культів, обрядів, що належали до політеїстичних релігій. Останні виникли у період формування земної цивілізації, коли родоплемінні спільноти поступилися місцем їх державним об'єднанням, що утворилися на берегах річок Ніл, Тигр і Євфрат, Інд і Ганг, на узбережжі Середземного моря. Це відбулося приблизно у IV тис. дон. е., тобто 60 століть тому.

Цивілізація звільнила людей від первісних способів організації життя, проте виявилась дуже суперечливою. Свобода і творчість небагатьох забезпечувались у ній за рахунок пригнічення і рабства більшості народів. Долі людей стали залежати не лише від природних, ай від соціальних сил. Якщо у первісному суспільстві інтереси і добробут індивідів збігалися з інтересами і добробутом Р°ДУ" то в умовах цивілізації вони стали не просто нетотожними, а й багато в чому протилежними. Відбулося соціальне розшарування суспільства, у ньому виникли сили роз'єднання, відокремлення людей. Реальною стала суспільна потреба протиставлення цим силам загал ьної й обов'язкової системи цінностей і стандартів поведінки для соціальних низів і еліти. Саме з наміром її задовольнити, виконати функцію соціальної інтеграції і регуляції в суспільстві, розділеному ворожнечею і нерівністю, виступила тоді релігія. Для релігієзнавства в Україні особливий інтерес становлять релігії цього періоду в Греції і Римі, оскільки вони еволюціонували у християнство — найбільш поширену в Україні релігію, а також вірування наших пращурів-праукраїнців.

3.1. Релігії Стародавнього Сходу

З первісних вірувань, родоплемінних культів і міфології почалась релігійна історія всіх народів стародавнього світу. Так, єгиптяни IV тис. до н. е. всіх божеств уявляли твариноподібними — у вигляді сокола, бика, корови, кішки, барана і багатьох інших тотемів, і тільки з часом — у таємничих образах предметів і явищ природи або істот, які наполовину тварини — наполовину люди. Верховними визнавались такі божества:

Ра — бог Сонця;

Осіріс — суддя мертвих;

Себек — бог води і повені;

Гор — бог світла;

Баст — богиня радощів і веселощів;

Тему — бог світанку і сутінок;

Ісіда — богиня материнства і достатку;

Кеб — бог Землі;

Кхенсу — богиня Місяця;

Кхнему — бог тлінності;

Маат — бог закону і правопорядку;

Нет — бог полювання;

Амон-Ра — уособлення сил, що відтворюють життя;

Сет — бої" війни і зла;

Птах — бог створення і відновлення;

Тот — бог мудрості і писемності;

Мут — бог природи;

Хатхор — бог неба;

Анубіс — бог — заступник померлих;

Неб-Тет — бог — покровитель сім'ї;

Тефнут — богиня вологи;

Серапіс — покровитель Александрії;

Гарпократ — одна з іпостасей Гора;

Нефтіда — покровителька домівки;

Нут — богиня неба;

Шу — бог повітря.

Єгиптяни боготворили Сонце. Фараона вважали сином Сонця, царем-богом, влада якого поширюється не тільки на людей, а й на Всесвіт. В Єгипті, отже, виникла державна форма релігії на чолі з фараоном. З часом у єгиптян сформувалася віра у потойбічну відплату: за добрі і ганебні справи людина відповідатиме перед судом володаря померлих — бога Осіріса, і якщо не у цьому житті, то у потойбічному, несправедливість і зло все-таки будуть покарані. Про вимоги релігії до віруючих можна зробити висновок, ознайомившись зі змістом "Книги мертвих", що була написана у середині П тис. до н. е. У ній, зокрема, наводиться формула самовиправдання померлого перед Осірісом: "Я не здійснював зла, я не крав, я не заздрив, я не лицемірив, я не займався оманою і марнослів'ям, я не здійснював перелюбства, я не залишався байдужим до правдивої мови, я не був причиною сліз, я не вбивав і не лихословив".

Служіння богам відправляли жерці. Вони виокремились в особливу касту і здійснювали головним чином магічні обряди і заклинання, які вважалися всесильними: без них померлий не міг потрапити у божественне царство, а земля переставала родити.

Жерці упорядковували численні міфи про таємниче походження світу, встановлювали родинні зв'язки між богами. У міфах бог Осіріс помирав і воскресав, подібно Сонцю, щоденно і періодично, як умирало і воскресало зерно, коли його кидали у землю, і коли воно знов проростало навесні. У них явно простежується ідея про спокутну смерть бога, який приносить себе у жертву заради спасіння життя. Потім цю ідею було повторено у всіх релігіях, включаючи християнство. Повторено було також ідею культу Ісіди — дружини Осіріса, культу спасіння, думку про необхідність відмови від старого життя і народження нового. її основні положення були акумульовані християнським культом Богоматері — Діви Марії.

Приблизно у той самий час, що і в Єгипті (із середини IV тис. до н. е.), у долині рік Тигр і Євфрат почала формуватись Месопотамія, яку у Біблії називають "землею Сеннаарською". Населяли її шумери і аккадійці. Вони створили іригаційну систему землеробства, винайшли писемність, побудували міста і, разом з технічними досягненнями, передали своїм нащадкам — вавилонцям й ассирійцям, а через них — грекам і євреям, свої уявлення про світ, юридичні й моральні норми, релігійні міфи. Шумерські розповіді про всесвітній потоп, про створення чоловіка з глини, а жінки з ребра чоловіка, стали прототипами старозавітних міфів.

Міфологія зберегла відомості про шумерський пантеон. Головними у ньому вважались бог неба Ан і богиня землі Кі. Вони породили бога повітря Епліля, бога — творця перших людей Енкі, бога вод Еа. Боги упорядкували світ і володіють ним. Вони одружуються, народжують дітей, створюють рослин і тварин. Вони створили людину — істоту низьку і безправну, щоб вона своїми жертвоприношеннями служила їм. Боги безсмертні, а доля людини — хвороби, ворожнеча і смерть, після якої на неї чекає вічне і безрадісне перебування у похмурому царстві мертвих.

Шумери уявляли світ незмінним. Всесвіт у них — сукупність Землі і Неба: над круглою і плоскою Землею височіє Небо — купол величезних розмірів. Ремесла і мистецтво, поведінка людини, її життя і смерть, управління суспільством визначаються божественними законами "Ме".

У Месопотамії, на відміну від Єгипту, релігійна система повністю не монополізувала духовне життя. Вона залишила місце для поглядів і вчинків, вільних від безпосереднього впливу релігії. Богоборчі мотиви чітко простежуються у давньомесопотамському творі "Епос про Гільгамеша". У ньому розповідається про те, як Гільгамеш без дозволу богів намагався забезпечити собі безсмертя через боротьбу з невідомим, з настановами богів. У цьому розумінні він — очевидний прототип давньогрецького Прометея.

На межі III — П тис. і в першій половині П тис. до н. е. відбулося розселення арійців, індоєвропейських народів. Воно зумовило виникнення "класичних" давньогрецької, іранської та індійської цивілізацій, які, у свою чергу, значною мірою вплинули на розвиток інших осередків культури. Вірування найдавніших індоєвропейських народів зафіксовані у давньоіндійських Ведах і в релігіях стародавніх германців і слов'ян.

Своєрідним було релігійне життя у Стародавньому Китаї. У долині річки Хуанхе цивілізація міського типу сформувалась уже в середині II тис. до и. е. її населення вшановувало багатьох богів-духів, яким приносило жертви, зокрема таких:

Чанг куо-лао — бог-чарівник;

Хан Хсянг-цу — бог квітів;

Чунг Лі-чуан — бог перетворень;

Лу Тунг-пін — бог надприродної сили;

Лі Т'єх-куай — покровитель знедолених;

Тсао Куо-чю — покровитель театру;

Хо Хс'єн-ку — богиня домашнього господарства;

Лан Тсай-хо — покровителька квітникарів;

Чу Юнг — бог вогню;

Гуаньюнь — богиня милосердя і заступниця дітей;

Мара — бог спокуси і принад;

Лей-кунг — бог грому;

Тіен Му — богиня блискавки;

Шоу Хсінг — бог довголіття;

Мо-лі Хай — охоронець Заходу;

Мо-лі Чінг — охоронець Сходу;

Мо-лі Шоу — охоронець Півночі;

Мо-лі Хунг — охоронець Півдня.

Основою релігійної системи Давнього Китаю були культ предків і збереження традицій. Водночас у ній були сильними раціональні начала: не розчинятись в абсолюті, а вчитись гідно жити відповідно до прийнятих норм, цінувати саме життя, а не жити заради майбутнього спасіння в іншому світі. Для неї було характерним також стримане ставлення до жерців, духовенства. Функції жерців виконували чиновники. Жертвопринесення вважались справою державного значення і тому здійснювати їх мали представники влади. Разом із тим діяльність жерців-чиновників спрямовувалась головним чином на виконання адміністративних обов'язків, на збереження усталеності соціальної структури суспільства. Тому не містичні прозріння, не екстаз і злиття у любові до божественного феномену, а ритуали і церемонії як справа державного значення були у центрі цієї релігійної системи. На відміну від інших стародавніх релігій, у китайській традиції не простежується зв'язок людини з богом через особу жерця. Він досягається завдяки доброчесності суспільства, відповідального перед Небом як символом вищого порядку. Разом із тим і ця релігія у своїй давній динаміці еволюціонувала від первісних вірувань до родоплемінних культів і міфологій.