Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
1.4. Суґестологічна майстерність соціального педагога

Істинне життя людини те, про яке вона навіть не здогадується.

Самюель Батлер

Суґестологія як наука. Роль та місце навіювання в соціалізації людини. Складні та елементарні засоби суґестивації. Розкриття засобами навіювання у звичайному стані свідомості інтелектуальних, фізичних і вольових резервів клієнта.

Проблема соціалізації індивіда передбачає розв'язання питань як змісту, так і механізмів цього процесу. Одним із важливих механізмів соціалізації є навіювання. Навіювання (або сугестія)-процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний із зниженням усвідомленості та критичності під час сприйняття і реалізації навіяного змісту за умови відсутності цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу і оцінки у співставленні з минулим досвідом й даним станом суб'єкта (Психология: Словарь/ Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1990. - С.57).

Зважаючи на це, сугестологія - галузь науки, що вивчає психологічні явища навіювання і самонавіювання. Ведучи ж мову про сугестологічну майстерність соціального педагога, ми матимемо на увазі не тільки його вміння користуватися різноманітними засобами навіювання для досягнення педагогічно доцільних цілей соціалізації, а й уміння для потреб самовиховання цілеспрямувати процеси самонавіювання клієнта.

Феномен навіювання дотепер привертає до себе увагу філософів, психологів, усіх тих, хто тим чи іншим чином пов'язані із проблемами соціалізації людини. Вчений-психотерапевт В.М.Бехтерєв на базі зібраного ним матеріалу дійшов до висновку: "Навіювання слугує важливим чинником нашого суспільного життя і повинно бути предметом вивчення не одних тільки лікарів, а й усіх тих, хто вивчає умови суспільної психіки і закони її вияву. Тут у будь-якому випадку відкривається одна із важливих сторінок суспільної психології, яка являє собою широке і мало ще розроблене поле наукових досліджень" (Бехтерєв В.М. Внушение и его роль в общественной жизни. - Изд. 2-ое. - Спб., 1908. - С.16).

Л.М.Толстой на основі власного педагогічного досвіду стверджував, що більша частина вчинків людей і особливо дітей здійснюється не згідно "розсудком", навіть не за відповідним почуттям, а за несвідомим наслідуванням та навіюванням. Відома також увага А.С.Макаренка до проблеми цілеспрямованого використання навіювання у виховному процесі організованої ним дитячої колонії.

Навіювання як один із важливих механізмів соціалізації підростаючих поколінь нерідко протиставляли (а дехто ще й дотепер протиставляє) таким механізмам соціалізації, як переконання, наслідування та конформність. Подібний підхід, наприклад, у свій час демонстрував один із дослідників соціально-психологічної сутності навіювання Б.Ф.Поршнєв, стверджуючи, що "... генеральна лінія розвитку людських психологічних відносин полягає в лімітуванні навіювання формою, яку всі справедливо вважають протилежністю навіювання - переконанням" (Поршинев Б.Ф. Конструсуггестия и история / История и психология. - М.: Наука, 1971. - С.18). Таке тлумачення історії розвитку навіювання як явища вітчизняний дослідник В.О.Татенко правомірно вважає обмеженим. Насправді, як стверджує він, навіювання завжди перебуває в нерозривному зв'язку з іншими механізмами соціалізації і, розриваючи цю єдність, неможливо побудувати цілісну модель механізмів соціалізації людини. У цьому випадку не слід підмінювати внутрішні зв'язки зовнішніми, що властиво висновку Б.Ф.Поршнєва. Напротивагу йому В.О.Татенко довів, що навіювання і переконання, як єдність протилежностей, не тільки взаємовиключають, а й взаємодоповнюють, взаємопроникають одне в одне. Так, при переконуванні відбувається передача від суб'єкта об'єкту якогось логічно оформленого матеріалу, яка припускає використання критичного аналізу з боку того хто сприймає, але яка також припускає обов'язковість прийому інформації об'єктом впливу. Крім того, необхідною умовою переконливості виступає її істинність. Як відомо, критерієм істини є суспільна практика. Але абсолютизувати й істину і її критерій, на думку дослідника, допустимо тільки щодо певних історичних рамок. Лише виділяючи суттєве й відкидаючи другорядне, людина отримує можливість осягнути об'єктивну реальність із її законами. Це характеризує здатність дитини критично оцінювати зовнішній вплив. Але оскільки неможливо встановити абсолютний критерій для критичного підходу (другорядність властивостей теж поняття відносне), то момент суґестивності обов'язково має місце в кожному акті сприйняття інформації. А в кожному акті впливу, в силу відносної істинності його матеріалу, завжди поряд із доказовістю інформації має місце бездоказовість (одне без іншого не існує і не має сенсу).

Таким чином, - доходить висновку В.О. Татенко, - між навіюванням і переконанням існує не тільки зв'язок типу: чим менше одного, тим більше другого і навпаки, а й зв'язок діалектичний. І розвиток цієї єдності протилежностей іде шляхом взаємовиключення протилежних сторін, які вступають у відношення невідповідності, передбачаючи їх приведення у відповідність на новому, вищому рівні. При цьому активною стороною зазначеної суперечності виступає переконання, яке, розвиваючись за своїми внутрішніми законами, вимагає постійного приведення навіювання у відповідність із досягнутим їм рівнем розвитку. Порушення цієї відповідності приниженням ролі навіювання в історії суспільства не дає можливості адекватно пояснити закономірності розвитку системи соціально-психологічних механізмів соціалізації загалом, як внутрішньо суперечливої за своєю суттю. Лише стосовно до конкретної ситуації можливо фіксувати домінування однієї з сторін цієї єдиної системи за рахунок іншої (В.О.Татенко Методологічний аналіз соціально-психологічної сутності навіювання (сугестії) / Психологія. - К.: Радянська школа, 1976. - Вип.15. - С.6).

Таким чином, не перебільшуючи але й не принижуючи ролі навіювання в процесі розвитку як окремого індивіда, так і суспільства в загалом, необхідно визнати об'єктивною тенденцією закономірність його розвитку, як невід'ємного компонента єдиної системи соціально-психологічних механізмів соціалізації, без якого неможливе існування і розвиток доказових форм передачі соціального досвіду.

Навіювання здійснюється у формі гетеросуґестії (побічного впливу) і автосуґестії (самонавіювання).Об'єктом гетеросуґестії, тобто сугерендом може бути не тільки окрема людина, а й група людей, певний соціальний прошарок (феномен масового навіювання). Джерелом навіювання, тобто сеґестором, виступає індивід, або група людей, засоби масової інформації. Автосуґестія передбачає об'єднання в одній особі як суґестора, так і сугеренда. У навіюванні велику роль відіграють не тільки вербальні засоби (слова, інтонація), а й невербальні (міміка, жести, рухи рук, постава, навколишня обстановка). За методами реалізації навіювання розрізняють пряме і побічне, а також цілеспрямоване і нецілеспрямоване. За критерієм стану суґеренда розрізняють навіювання у звичайному стані свідомості, у гіпнозі, у природному сні, постгіпнотичне (реалізується після виходу з гіпнозу), у стані фізичної релаксації. Ефективність навіювання визначається багатьма чинниками. Зокрема, такими якостями суґестора, як рівень його соціального статусу, щирість, сила волі, інтелектуальність, характеристична перевага. Значну роль також відіграє ступінь навіюваності суґеренда, відносини довірливості, авторитетності, залежності, які складаються між об'єктами і суб'єктами навіювання, рівень аргументованості навіюваної інформації, характер взаємозв'язку логічних та емоційних компонентів, що підкріплюється іншими впливами тощо.

Психологічним механізмом навіювання вважають установку. Глибоке експериментальне і теоретичне обґрунтування цього феномена дав грузинський вчений Д.М.Узнадзе. Він довів, що організм неоднозначно відповідає на однакові впливи зовнішнього середовища. В оформленні його кінцевої відповідної реакції бере участь "перемінний стан усього організму". Такий стан прийнято називати установкою. Вона завжди начебто визначає значимість сприйнятої інформації та обумовлює рішення, яке реалізується у відповідній поведінці. Але установка - це не обов'язково штучно створена якість. Це звичайний стан людської психіки, що спостерігається щоденно. Д.М.Узнадзе і представники його школи розглядали установку як специфічний тимчасовий регулятор поведінки, що формується в ситуаціях, які потребують активної діяльності. У зв'язку з цим установка не тільки налаштовує організм на певну діяльність, а й обумовлює регуляцію динаміки кожного поведінкового акту. Установки в ході складної внутрішньої роботи інколи змінюють одна одну, що пов'язано з боротьбою мотивів, виробленням готовності для виконання вольового акту. Якщо відтворити в досліді боротьбу двох установок, то акт рішення буде попереджений їхньою енергійною боротьбою. Максимальна концентрація волі в процесі цієї боротьби завершиться тим, що попередньо фіксована установка пригнічується і її змінює установка, відповідна намірам піддослідного. Але вироблення і фіксація установки у звичайних умовах відбувається не прямолінійно, оскільки створення її залежить від внутрішнього стану організму. Зрозуміло, що в умовах гіпнотичного навіювання, загальної загальмованості клітин головного мозку, звуження свідомості полегшується завдання вироблення установки. Але наступна реалізація її залежатиме від відповідності ситуативного прообразу, створеного установкою, і реальної ситуації. Таким чином, модель механізму навіювання прийнято розглядати як установку, що виявляє себе у внутрішній неусвідомленій формі психічної активності.

Одним із важливих компонентів установки є інформація, оскільки згідно з нею установка реалізується. Інформація сприймається не тільки свідомістю. Вона може являти собою й таке повідомлення, яке сприймається і відображається підсвідомо. Тобто певна інформація здатна формувати потрібну сугестору установку навіть тоді, коли ця інформація сприймається сугерендом на підсвідомому рівні (вираз очей, інтонаційні нюанси, навколишнє середовище). Установка перевіряє інформацію, забезпечуючи її вибір і засвоєння.

Учень Д.М.Узнадзе І.Т.Бжалава розглядав установку як модель поведінки, в яку включений алгоритм управління. В організмі програмована дія передбачена установкою. Чим визначенішою є установка, тим менше стає невизначеності у готовності організму до заданої дії.

Фізіологічні основи навіювання вперше в історії науки розкрив І.П.Павлов, показавши, що ефект навіювання полягає в концентрації збудження в певній ділянці кори головного мозку. Оскільки таке збудження відбувається в умовах загальмованості всієї останньої кори, зміст навіяного впливу набирає "незаконної" сили. Це суто фізіологічне явище знаходить своє вираження в психіці в тому, що свідомість звужується і зосереджується на чомусь одному. У таких умовах вона перестає належним чином контролювати дії людини і її психічний стан. Однак це далеко не означає цілковитого відриву підсвідомого від свідомого в процесі навіювального впливу і реалізації навіяних установок.

На шляху реалізації навіяного змісту, за сугестологічною теорією директора НДІ сугестології в м.Софії (Болгарія) професора Г.К.Лазанова лежать так звані антисуґестивні бар'єри - ряд психічних захисних засобів, які організм людини виробив для протидії проникненню через неусвідомлені канали інформації до психіки.

На думку болгарського вченого, людська психіка здатна вибирати канали прийому інформації із зовнішнього середовища. Не можна припустити, що всі психічні впливи навколишнього світу здатні проникати в мозок неусвідомлено, оскільки в такому випадку людина перетворилася б на безпорадну іграшку випадковостей.

Основними механізмами, які створюють антисугестивні бар'єри, є:

1) критичне мислення, яке опрацьовує будь-яку інформацію, перш ніж вона буде сприйнята;

2) інтуїтивно-афективний бар'єр, який відкидає все, що не створює довір'я і відчуття впевненості;

3) етичний бар'єр, який відкидає те навіювання, що суперечить етичним принципам особистості.

Однак для того щоб навіювання відбулося, слід знаходити способи переборення цих бар'єрів. На думку Г.К.Лозанова, таке переборення насправді означає співвідповідність із ними. У протилежному випадку навіювання буде приречене на невдачу.

Найважливішим із названих бар'єрів є антисуґестивний бар'єр, зведений критичним мисленням. Він відкидає все, що не викликає враження доброчинного логічного випробування. Інтуїтивно-афективний бар'єр в основі своїй має вроджений негативістський настрій. Захисний вид цього бар'єру існує в маленьких дітей до повного розвитку другої сигнальної системи і свідомого критичного мислення. Відомо, що цей антисуґестивний механізм з роками поступово слабшає, але зовсім не зникає. Часто співвідноситься з критично-логічним бар'єром, який, навпаки, з віком посилюється.

Інтуїтивно-афективний бар'єр відкидає все, що не викликає відчуттів довіри і надійності. У людей мислительного типу краще розвинутий критично-логічний бар'єр, а в художніх натур помітніший інтуїтивно-афективний. За умови деяких захворювань психастенії ці бар'єри гіпертрофують.

Психотерапевтична практика засвідчує, що навіювання в звичайному стані свідомості спочатку стикається з критично-логічним бар'єром, а уже пізніше - з інтуїтивно-афективним. Інколи ці бар'єри переборюються послідовно, інколи одночасно. Останній із них часто пов'язаний із страхом перед невідомістю, невизначеністю, протидією, "будь-якою ціною" і "на всяк випадок". Він особливо посилено виявляє себе у підлітків з ненормативним розвитком психіки, для яких властиві такі поведінкові реакції: емансипації (втечі з дому, агресивна поведінка, асоціальні дії), групування (участь в асоціальній групі), відмови (активний опір дорослому, що вимагає від підлітка активних дій), опозиції (демонстративна бравада, крадіжки, втечі, будь-яка активність, що має характер протесту), імітації (наслідування негативних зразків поведінки, орієнтація на асоціальні норми і цінності).

Однак навіть, якщо й вдається перебороти названі антисуґестивні бар'єри, помітні утруднення в тому випадку, коли зміст навіювання суперечить етичним принципам особистості.

... Та тільки звабливе шептання Спливало, наче уві сні, Вона, немов зірниця рання, Спалахувала: "Ні! Ні! Ні!"

(С.Пальчевський). Як правило, у цих випадках навіювання залишається нереалізованим. Отже, етичний бар'єр-найважчий для подолання. Однак він у переважній

більшості випадків немає суттєвого значення, оскільки навіювання, як правило, індеферентні до етичного ядра особистості.

Традиційні уявлення про фізичні, інтелектуальні, вольові можливості людини засвідчують, що антисуґестивні бар'єри стосовно них значно гіпертрофовані. Вони підкріплюються існуючою суґестивною установкою на їх обмежені загальновизнані стандартизовані норми. До того ж у побуті прийнято навіть ці доволі обмежені норми пов'язувати із значними труднощами в їхньому освоєнні.

...Перед притихлими дітьми Виводив "істину" з пітьми: "Життя - не солод райський блюд, А каторжний щоденний труд!" І той сумний, чорнющий "труд" На серце ліг, як солі пуд.

(С.Пальчевський)

Особливо обмежуються існуючою суґестивною установкою можливості пам'яті дітей, підлітків та дорослих. Г.К.Лозанов у ході проведених експериментальних досліджень довів, що за умови десуґестування напластованих уявлень про межі її можливостей, тобто зняття негативного суґестивного комплексу стосовно них, за один сеанс запам'ятовування слухачі легко запам'ятовували по кілька сотень нових слів іноземної мови. Таким чином, суґестивна гіпермнезія (навіяне надзапам'ятовування - С.П.) зобов'язана не стільки суґестії високих можливостей пам'яті, скільки десуґестії напластованих історично та індивідуально обмежених можливостей пам'яті та створенню умов для активізації її зрослих можливостей. Інакше навіювання, викликавши віру в зрослі можливості, залишиться безрезультатним. Складність суґестивного процесу в подібних випадках полягає в тому, що він майже завжди є поєднанням суґестії з десуґестією. Діалектичний суґестивно-десуґестивний зв'язок здійснюється завдяки антисуґестивним бар'єрам.

Соціальному педагогу, здійснюючи на клієнта певний суґестивно-десуґестивний вплив, попередньо необхідно передбачити ситуацію застосування зрослих у певній сфері можливостей свого підопічного. Доцільно такі ситуації пов'язувати з новими досягненнями в референтних групах вищого порядку. Якщо ж такі успіхи являють собою початкову стадію розвитку тієї чи іншої якості, тоді необхідно визначити зону її найближчого розвитку, накресливши лінію близької перспективи.

Як уже згадувалося, існування антисуґестивних бар'єрів - біологічна необхідність. Без них людина залишалася б безпомічною перед будь-якими навіюваннями і це могло б шкідливо відобразитися на стані її психіки та здоров'я. Отже, антисуґестивні бар'єри є своєрідним фільтром для подразників навколишнього середовища в неусвідомленій психічній активності. Механізми цих бар'єрів побудовані філогенетично і онтогенетично згідно з життєво важливими запитами людської особистості.

На думку Г.К.Лозанова, переборення критично-логічного антисуґестивного бар'єру ні в якому разі не є, як це дехто вважає, зрадою критичного мислення особистості, оскільки такий підхід спотворює уявлення про навіювання і не сприяє його правильному розумінню та доцільному використанню в практиці.

Сила навіювання не зменшується від того, що його застосовують стосовно людей, які знають про це. Навпаки дослідження засвідчують, що знання особливостей навіювання під час переборення антисуґестивних бар'єрів може підвищувати ефективність навіювального процесу.

Шляхи навіювання надзвичайно різноманітні. Але механізм реалізації, на думку Г.К.Лозанова, один і той - неспецифічна психічна реактивність, за допомогою якої легко переборюються антисуґестивні бар'єри.

Отже, неспецифічна психічна реактивність - це засіб гармонійного переборення протидії антисуґестивних бар'єрів і створення суґестивної установки. У свою чергу, неспецифічна психічна реактивність викликається неспецифічними подразниками. Неспецифічні подразники-це хода, міміка, жести, вираз очей, інтонація, постава, ідеомоторні рухи, обстановка, джерело слова з його авторитетом-тобто все, що пов'язане з моментом вимови слова.

Зважаючи на це, соціальному педагогу слід усвідомити, що якщо він хоче вплинути на свого клієнта не лише силою логіки, переконливості, а й силою навіювання, яка найчастіше діє в гармонійному поєднанні з першим, йому необхідно працювати на рівні психотерапевта або актора театру й кіно.

Численні методи навіювання вибирають із всього багатства елементів неспецифічної психічної реактивності ті засоби, які найліпше сприяють поряд із переборенням антисуґестивних бар'єрів десуґестивації (звільненню від негативних суґестивних комплексів) і суґестивації (формуванню позитивних суґестивних комплексів). Умовно засоби сугестивації діляться на дві групи: складні та елементарні. До складних відносять авторитет та інтонацію. До елементарних-двоплановість, інтонацію, ритм і так звану концертну псевдопасивність.

Авторитет як сугестивний засіб використовується майже всіма сугестивними методиками. Є різні види його: авторитет особистості, догми, віри, певної ідеї, здорового глузду, досконалої майстерності, талановитого лікаря, досвідченого вчителя, мудрих батьків і т.д. Знання авторитету для посилення сугестивної сили слова важко переоцінити. Для соціального педагога він допомагає формувати не тільки доцільні психологічні установки, а й значно активізувати функції пам'яті, що має вагоме значення, насамперед, для розв'язання освітніх завдань.

Одна й та ж сама думка, висловлена людьми, які володіють різним авторитетом, сприймається по-різному.

Наприклад, десятки поколінь спочатку в Російській імперії, пізніше в СРСР натхненно декламували напам'ять рядки з вірша геніального російського поета О.С.Пушкіна "Анчар":

В пустьше чахлой и скупой, На почве, зноем раскалённой, Анчар, как грозный часовой, Стоит - один во всей вселенной. Ні учні, які вивчали географію океанів та материків, ні укладачі хрестоматії російської літератури, ні вчителі географії, які самі цей вірш колись вивчали напам'ять, навіть не допускалися гадки стосовно того, що в пустині "чахлой и скупой!" могутній анчар рости не може (росте це красиве могутнє дерево в тропіках Південного Китаю у густих лісах). Можна було б випустити з уваги ту деталь, що сік цього дерева не отруйний, а викликає лише легкі нариви на шкірі, будучи за своїми властивостями дуже далеким від "смертной смолы". Але ж звучать наступні рядки: ... К нему и птица не летит И тигр не йдёт - лишь выхорь чёрный На древо смерти набежит И мчится прочь, уже тлетворный. Не потрібно Грунтових знань з географії або ж довгих логічних розмірковувань, щоб усвідомити явну невідповідність між тиграми і пустелею, в якій вони ніколи не родилися і не жили.

Улюбленого не тільки російським народом, а й іншими народами світу геніального поета зрозуміти можна. Він жив у своєму світі поетичної фантазії та уяви, які примушували шукати відповідників створених яскравих образів в реальному житті. Натомість реальний світ не завжди міг такі відповідники представити.

Ми провели невелике ексклюзивне дослідження. Кільком десяткам людей було запропоновано прочитати перш чотири куплети вірша і відповісти на запитання стосовно враження, яке вони справили. Всі відзначали високі художні властивості поетичних рядків, суґестивну силу окремих слів, досконалість поетичного образу. Однак ніхто не звернув уваги на невідповідність його реальному світу. Коли ж ми звертали на це увагу, люди щиро дивувалися: "Ти бачиш, а ми навіть не задумувалися ...". Більше того, в окремих наше зауваження викликало навіть образу: "Це не Пушкін ... Це ваша географія щось наплутала".

Подібних прикладів можна навести безліч. Авторитет ідеологічної догми зумовив у 60-х роках XX століття віру мільйонів людей в те, що вони житимуть у комунізмі, авторитет віри змусив пілота спрямувати літак на хмарочос в Нью-Йорку, авторитет здорового глузду, підтверджений практикою життя, сприяє відмові від алкоголю та наркотиків, авторитет великого майстра змушує людей платити на аукціонах великі гроші за кожну дрібничку, яка певним чином стосувалася колись його життя, авторитет лікаря допомагає хворому швидше одужати. Авторитет батьків примушує академіка прислухатися до їх порад. Авторитет досвідченого мудрого вчителя притягує до себе навіть закоренілих злочинців.

Вплив авторитету, психологічний і фізіологічний, полягає в легкості переборення антисуґестивних бар'єрів, яке здійснюється за умови використання неспецифічної психічної реактивності. Авторитет як головний суґестивний засіб часто спрямовується на розкриття внутрішніх бар'єрів особистості. Підвищення сприйнятливості внаслідок підвищеної авторитетності джерела інформації найчастіше не усвідомлюються. Вплив суґестивно підвищеного авторитету сприймається швидше емоційно, як й інші елементи неспецифічної психічної реактивності, які використовує суґестія.

Отже, соціальному педагогу, використовуючи власний авторитет у соціально-педагогічній роботі, ні в якому разі не слід його афішувати. Захоплюючи клієнта суттю якоїсь конкретної корисної для нього справи, наставник створює ситуацію, в якій підопічний відчуває авторитет педагога на підсвідомому рівні. За такої умови доцільно також поєднувати авторитет соціального педагога з авторитетом певного вчення, вченого, здорового глузду, народної мудрості, християнської релігії і т.д. У цьому випадку на авторитетності джерела бажано чітко наголосити.

Інфантилізація-другий складний засіб суґестивації. Вона являє собою універсальну реакцію, яка значно підвищує функції сприйняття і запам'ятовування інформації, що надходить вироблення на її основі відповідних суґестивних установок, не порушуючи рівня нормальної інтелектуальної діяльності. Ніякого відношення до медичного терміна "інфантилізм" не має.

Інфантилізація невіддільна від авторитету, який стосується не тільки джерела інформації, а й мотиваційного оформлення самої сугестивної формули. Найчастіше перша виникає тоді, коли авторитет, створюючи середовище підвищеного очікування, пробуджує віру в можливості очікуваних результатів. Чим вищий авторитет, тим інтенсивніше розвивається інфантилізація. Обидві ці величини взаємопов'язані.

Інфантилізація особливо чітко прослідковується в групах дорослих, які на сугестопедичних курсах прискореними темпами вивчають іноземну мову. Як правило, в таких групах педагог-сугестопед створює атмосферу невимушеності. В ній навчання йде начебто на другому плані в той час, коли на першому розвивається якась цікава ситуація, дидактизова-на гра, інсценівка і т.д. Навчальний матеріал у цьому випадку запам'ятовується швидко, легко, без будь-якого напруження, як у дитинстві зміст казки чи мультфільму. Недаремно про дорослих учасників сугестопедичних курсів часто говорять, що вони "стають як діти".

... Коли вона розповідала,

Вся група зразу ж замовкала.

Її барвиста щира мова

Цвіла, як ружа пурпурова.

І пелюстки отого цвіту

Вертали у дитинства літо,

Де все було так легко, просто:

Трава - і та вражала ростом.

(С.Пальчевський)

Соціальному педагогу в його роботі слід орієнтуватися на невимушені форми спілкування зі своїми клієнтами. Необов'язково для потрібної розмови запрошувати їх у свій кабінет, створюючи обстановку офіціозу. Взаємній щирості це аж ніяк не сприятиме. Навпаки, у більшості випадків підсвідомо формуватиме про соціального педагогадумку, яку приблизно можна висловити такими словами: "Така його робота. Він за це гроші отримує". Найглибше враження, як правило, справляють думки та зауваження, сказані ніби між іншим в обстановці невимушеної випадковості: випадкова зустріч у тролейбусі, прогулянка в парку, коротка "випадкова" розмова під час антрактув концертному залі. Такі моменти особливо часто прослідковуються в кінофільмах. Посилюють суГестивнудію сказаного обставини, за яких головна інформація висловлюється начебто "між іншим" і "проходить" на другому плані, пропустивши вперед малосуттєву інформацію, часто побутового рівня.

У системі десуґестивно-суґестивного впливу на особистість інфантилізація сприяє не стільки новому суґестуванню, скільки десуґестивації-зняттю в клієнта негативних суґестивних комплексів. Таке зняття породжує в людини віру в свої сили і сприяє формуванню нової доцільної психологічної установки, яка під впливом подальшого суґестування може перерости в суґестивну, значно розширяючи масштаби запланованих клієнтом дій.

Інфантилізацію зумовлює концентрація елементів неспецифічної психічної реактивності. Так, під час бесіди соціального педагога з клієнтом вона може бути представлена щирим, розважливим тоном розмови, відкритим усміхненим поглядом, час від часу ненастирливо спрямованим в очі співрозмовнику (тут важливе відчуття міри, настирливі погляди сковують, а ті, що уникають створюють враження нещирості), ефектом розірваного кола "замкнутих" рук ( на початку розмови перед формуванням атмосфери щирості руки зімкнуті, начебто замикають невидиме коло недовіри та оборони, поступово вони роз'єднуються і начебто відкривають вхід у "фортецю" недовіри, провокуючи співрозмовника зробити те ж саме). У поєднанні з цим певну роль відіграватимуть міміка, жести, ритм мовлення, логічні наголоси, паузи і все інше багатство неспецифічної психічної реактивності.

Для потреб інфантилізації нерідко використовують засоби мистецтва, яке створює умови для переборювання сухості критично-логічного душевного настрою, активізує афективно-інтуїтивні механізми і безпосередньо призводить не лише до естетичних переживань, а й до логічних висновків.

Повернення сприйняття і запам'ятовування до ранніх вікових періодів має чимало переваг. Відомо, що дитина запам'ятовує значно більшу частину інформації, ніж дорослий. Значно глибшими є також її відчуття. Певним чином це зумовлене явищем імпритингу-першого враження. Кожне нове поняття відкриває для дитини окремий світ. З роками свіжість почуттів поступово згасає, так і поступово функції пам'яті втрачають своє значення за рахунок зростання можливостей функцій розуму, посередництвом якого шляхом логіки пізнаються закономірності, взаємозв'язки та взаємозалежності як у природі, так і в суспільстві. Намагання ж розвинути функції розуму призводить, на думку Г.К.Лозанова, до відставання в розвитку функцій пам'яті й чуттєвої сфери.

Однак інфантилізація ні в якому разі не може бути самоціллю, що здатне призвести до своєрідної акторської гри. Вона повинна базуватися на нерозривному зв'язку із змістом акту спілкування. А для цього необхідно використовувати такий елементарний засіб суґестивації, як двоплановість.

Двоплановість (за Г.К.Лозановим) - поєднання першого комунікативного (вербального) плану із другим (невербальним) планом у сугестивній атмосфері, тобто супроводження мовлення змінами в міміці, інтонації, рухах рук, поставі тіла, додатковому оформленні ситуації мовлення тощо. У результаті цього необхідна інформація сприймається не тільки на усвідомленому рівні, але й на неусвідомленому або не зовсім усвідомленому. Це є важливий засіб впливу не тільки на окрему особистість, а й на великі групи людей. Двоплановість допомагає створенню авторитету, народженню атмосфери інфантилізації. Процес сугестивації неможливий, якщо в словах таїться потрібна для певного моменту мовлення логіка, а вся різноманітність супроводжувальних неспецифічних сигналів діє в іншому напрямі:

- Ну скажи, що мене любиш. Ну скажи, скажи мені ... -

І її розкриті губи - Як пелюстки навесні.

- Я ж казав тобі учора ...

Ну люблю, люблю, люблю, ... -

І в очей його узворах

Щось зів'яло без жалю.

На щоках напівдитячих розквіта рожевий мак:

- Ні! Не так, не так, не так ...

(С.Пальчевський)

Без належного оволодіння двоплановістю неможливий успіх у мистецтві, медицині, соціально-педагогічній діяльності та інших галузях народного господарства, пов'язаних із людським чинником. Двоплановість вимагає від соціального педагога, як і від лікаря-психотерапевта, артистизму. Справжній же ж артистизм можливий лише на основі щирості.

Таким чином, без теоретичного і практичного оволодіння двоплановістю своєї поведінки соціальному педагогу недоцільно переходити до сугестивної практики.

Одним із елементів двоплановості часто виступає інтонація, яка як елементарний засіб сугестивації має й самостійне значення у процесі створення авторитету та встановлення сугестивного зв'язку.

Голосова інтонація в процесі сугестивного впливу надає багатозначності певному повідомленню. Водночас, вона породжує переконання в авторитетності джерела інформації, сприяє двоплановості у поведінці. Особлива інтонація виходить за рамки буденності й створює атмосферу очікування. Афективна повнота інтонації полегшує емоційну активізацію особистості, але приносить очікуваний результат лише тоді, коли є знаком авторитету і вищої мотивації. Безбарвна ж інтонація здатна знівечити всю сугестивну атмосферу, налаштовану на формування певної доцільної сугестивної установки.

... Коли про щось він мову вів, Здавалось, світ навкруг сірів, І у фантазії людини Поволі гасли всі картини. Немов вода під дряхлий міст, Текли слова, згубивши зміст. І не хотілось щось питати. Хотілось слухати і спати.

(С.Пальчевський).

Аби цього не трапилося, соціальний педагог повинен у процесі мовлення в міру необхідності виявляти свої емоції (щиро дивуватися, зацікавлено слухати співрозмовника, не приховувати почуття невдоволення, відповідним чином реагувати на гумор, самому використовувати його). Тобто, як прийнято у психотерапії, виявляти себе не "фасадом" чи "роллю", а бути "живою людиною".

Інтонування певного повідомлення чи якоїсь щирої інформації нерідко відбувається у відповідному ритмі.

Ритм-один із елементарних засобів сугестії, оскільки сугестивні впливи в медицині, мистецтві, педагогіці, торговій рекламі та інших сферах людської діяльності завжди подаються ритмічно. Психотерапевти з досвіду знають, що часто ритмічні повторення лікувальних сугестивних впливів швидше призводять до очікуваних результатів, ніж одноразові "торпедні", або, навпаки, м'які. Значно більше впливає ритм тоді, коли він поєднується з авторитетом в атмосфері інфантилізації.

Ритм здатний посилювати енергетику певної сугестивної формули, що особливо яскраво спостерігається на мітингах, демонстраціях, різноманітних стихійних акціях протесту. В цьому випадку він часто поєднується з відповідними жестами, темпом руху натовпу. Інколи для посилення сугестивного впливу на великі маси людей організатори акцій протесту використовують швидку його зміну. Наприклад, натовп біжить до стін в'язниці. Створюється враження, що його вже ніщо не зупинить і стіни самі впадуть перед ним. Але раптом перед стінами маси людей зупиняються. Зрозуміло, що подібні випадки можуть призвести до численних травмувань та інших нещасть, тому організаторам подібних акцій не варто вдаватися до них.

Соціальному ж педагогу доцільно використовувати зміну ритму мовлення як в індивідуальному спілкування з клієнтом, так і у виступах перед численною аудиторією. Однак це повинно відбуватися у нерозривному зв'язку із змістом висловлюваних думок на основі принципу єдності змісту і форми.

Особливо, що важливо для соціального педагога, боготворить ритм молодь. І це не дивно. У переважній своїй більшості вона яскравіше відчуває життя, ніж люди старших вікових груп, бо ближче до його природи у всіх її вимірах.

В ритмі серце наше б'ється. В ритмі білий світ сміється. Навіть по його закону Сонце одяга корону.

(С.Пальчевський)

Наступним елементарним засобом сугестивації, на думку Г.К.Лозанова, є концертна псевдопасивність, яка забезпечує умови виникнення концентративної психорелаксації (концентрація уваги співбесідника або групи людей у стані розслаблення, психологічного комфорту). Використання її в навчанні зумовлює парадоксальний ефект надзапам'ятовування (суґестивної гіпермнезії), яке супроводжується не втомою, а враженням відпочинку. Для створення зовнішніх умов концентративної психорелаксації Г.К.Лозанов у своїх експериментах використовував класичну музику.

Давно вже в психотерапії усталилося твердження, згідно з яким навіювання відбувається тоді, коли той, хто піддається йому, знаходиться в розслабленому стані. Чим глибшою є ця розслабленість, тим легше сприймається навіювання. Опираючись на це, часто роблять помилкові висновки стосовно того, що найсприятливішим для навіювання є стан гіпнотичного сну. Однак цьому суперечать факти, відповідно до яких навіювання у звичайному стані свідомості часто дають результати не гірші, ніж навіювання у стані глибокого гіпнозу. Особливо чітко це спостерігається у психотерапевтичній практиці, де внаслідок навіювання у звичайному стані свідомості відбуваються різні вегетативні, біохімічні та інші зміни.

Стан концертної псевдопасивності подібний до дитячого ненапруженого сприйняття навколишнього світу, або до настрою, який виникає на концерті, упродовж якого глядачі не напружуються, не намагаються щось запам'ятати або зрозуміти, а віддаються під владу спокійного, емоційного сприйняття концертної програми.

Цей стан Г.К. Лозанов використовував у своїх експериментах для розширення резервів пам'яті школярів та курсантів. "Фізична та інтелектуальна поведінкова пасивність, - пис

1.5. Екопсихологічна система особистості. Вплив мікрочинників соціалізації на її формування
1.6. Формування екопсихологічної системи особистості в умовах впливу мезочинників соціалізації
1.7. Роль основних джерел макрочинників соціалізації у формуванні екопсихологічної системи особистості
1.8. Вплив мегачинників соціалізації на формування людської особистості
1.9. Проблеми сучасної віктимології
1.10. Із історії вітчизняної масової практики виховання
1.11 З історії масової практики соціалізації народів світу
1.12. Соціальна робота і соціально-педагогічна діяльність у зарубіжних країнах
Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики соціально-педагогічної роботи з людьми різних вікових груп та категорій
2.1. Стратегії соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі основних психологічних теорій особистості