Фінансове право України - Воронова Л.К. -
11.9. Консолідовані податки

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Податок на промисел в Україні сплачується відповідно до декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" від 17.03.1993 р.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі громадяни), як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більш як чотири рази протягом календарного року, продаж виготовленої, переробленої чи купованої продукції, речей, товарів.

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, яку громадянин зазначає в декларації, котру він подає до державної районної (міської) податкової інспекції за місцем проживання, а громадянин, що не має постійного місця проживання в Україні, - за місцем реалізації товару.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі зазначеної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає.

За особливостями платників податку на промисел існує два методи придбання одноразового патенту:

а) за місцем проживання платника (у разі, якщо громадянин має прописку);

б) за місцем здійснення торговельної діяльності (якщо громадянин не має прописки).

Патент отримують на підставі поданої декларації, у якій зазначено: прізвище, ім’я, по батькові платника; місце проживання; найменування і вартість товару; кількість днів; кількість товару; вартість одиниці товару; сумарну вартість товару. Декларацію, на підставі якої визначають об’єкт оподаткування, платник подає до податкової інспекції за місцем проживання громадянина України або до податкового органу за місцем реалізації товару (якщо громадянин не має постійного місця проживання). У декларації, крім загальних даних про громадянина, зазначають перелік товарів, які передбачається реалізувати, та їх вартість.

Ставка податку на промисел становить 10% від зазначеної в декларації вартості товару, що підлягає реалізації протягом трьох днів, але не менше за розмір однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставка податку збільшується до 20%. Отже, ставка для визначення вартості одноразового патенту при здійсненні торговельної діяльності з урахуванням податку на промисел становить:

1) 10% - у разі придбання одноразового патенту на 3 дні;

2) 20% - у разі придбання одноразового патенту на 7 днів.

За допомогою пільг створюються умови для активізації інвестиційних процесів, насамперед у пріоритетних сферах матеріального виробництва, що відповідає основним напрямам структурної перебудови за конкретними програмами і проектами збільшення випуску та здешевлення необхідних товарів.

Декрет установлює своєрідну пільгу: не декларується і не обкладається податком реалізація продукції, виробленої в особистому підсобному господарстві, як у сирому вигляді, так і після первинного перероблення. Особливим є те, що цю пільгу не виділено ні окремою статтею, ні окремим пунктом, а включено до ст. 2 "Об’єкт оподаткування".

Ще однією із закріплених декретом пільг є надання права фізичним особам без реєстрації суб’єктами підприємницької діяльності і без придбання одноразового патенту здійснювати продаж ними особистих автотранспортних засобів. Цю пільгу надають у разі здійснення такого продажу не більше одного разу на рік.

11.9. Консолідовані податки

Єдиний податок. Особливості застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності закріплені Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р. (в ред. від 28.06.1999 p.).

На сплату єдиного податку може перейти платник, що здійснює будь-які види підприємницької діяльності, під якою розуміють безпосередню, самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яку здійснюють фізичні і юридичні особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 1 зазначеного указу спрощена система оподаткування, обліку і звітності вводиться для суб’єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, і юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційної форми і форми власності. При цьому спрощена система не поширюється на: 1) суб’єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов’язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти; 2) суб’єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, проводять господарську діяльність, пов’язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів; 3) суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"; 4) фізичних осіб — підприємців,

які займаються діяльністю у сферах торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення, архітектури, наданням консультацій та роз’яснень з юридичних питань, аудиту, діяльністю з надання в оренду нерухомого майна та ріелторською діяльністю.

Перейти на спрощену систему оподаткування можуть підприємства, на яких працює до 50 осіб і розмір виручки від реалізації яких становить до 1 мли. грн. на рік. Вважати себе платниками єдиного податку можуть також фізичні особи - підприємці, які мають не більш як 10 найманих робітників і оборот до 500 тис. грн. на рік.

В указі розкривається поняття "виручка від реалізації". Такою виручкою вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), і прибуток від реалізації основних фондів.

Конкретні ставки єдиного податку встановлені указом тільки для юридичних осіб, а саме:

- 6% - у разі сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість";

— 10% - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Для фізичних осіб - платників єдиного податку ставки встановлюються місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати податків та зборів, вичерпний перелік яких закріплено указом.

Єдиний (фіксований) податок на сільськогосподарських товаровиробників. На початку 1998 р. в Україні з’явився специфічний податок — єдиний (фіксований) податок для сільськогосподарських товаровиробників, який закріплений Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17.12.1998 р. Цей Закон визначає механізм стягування єдиного (фіксованого) податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками в грошовій формі1.

1 Донедавна сільськогосподарські виробники мали право вибору форми сплати цього податку: грошовими коштами або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції, але з травня 2003 р. сплата фіксованого податку в натуральній формі скасована.

Загальнодержавний єдиний (фіксований) податок є сукупністю податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, а саме:

- податку на прибуток підприємств;

- плати (податку) за землю;

- податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- комунального податку;

- збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- збору на обов’язкове соціальне страхування;

- збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

- збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

- збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо використання води для потреб сільського господарства).

Платниками єдиного податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробленням та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках їх грошової оцінки, відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Єдиний податок сплачується щомісяця протягом ЗО календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку.

11.10. Мито
11.11. Загальнодержавні збори
11.12. Місцеві податки і збори
ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ І ДЕРЖАВНОГО БОРГУ
12.1. Правовий режим державного кредиту. Види державних запозичень
12.2. Поняття державного боргу
12.3. Управління державним внутрішнім боргом
ТЕМА 13. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАГАЛЬНООБОВЯЗКОВ’ОГО ДЕРЖАВНОГО СТРАХУВАННЯ
13.1. Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування
13.2. Види страхування. Обов’язкове страхування
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru