Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання.
Реалізація грошово-кредитної політики визначає місце центрального банку в економічній системі. Центральний банк здійснює грошово-кредитну політику з метою ефективного впливу на темпи економічного зростання, обмеження інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо.
Основними інструментами грошово-кредитної політики є:
> облікова ставка;
> норма обов'язкових резервів;
> операції на відкритому ринку;
> деякі селективні методи впливу на кредитну активність комерційних банків.
Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти регулювання грошової сфери розрізняються:
o за об'єктами впливу:
о на пропозицію грошей (кредитна експансія, кредитна рестрикція);
о на попит на гроші;
o за формою:
о прямі (адміністративні); о опосередковані (ринкові);
o за особливостями параметрів, що встановлюються у процесі регулювання:
о кількісні; о якісні;
o за термінами впливу:
о короткотермінові; о довготермінові.
Вказані методи використовуються комплексно.
Визначення пріоритетності важелів грошово-кредитної політики залежить від цілей, що визначені центральним банком на певному етапі, а також від дієвості конкретних інструментів.
Залежно від завдань, грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція).
Через проведення кредитної експансії центральні банки стимулюють зростання виробництва та покращення кон'юнктури. За допомогою кредитної рестрикції центральні банки запобігають "перегріву" кон'юнктури, що спостерігається в періоди економічних піднесень.
За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (опосередковані).
Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.
Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу формуванням певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.
Ринкові (опосередковані) інструменти відрізняються більшою гнучкістю порівняно з адміністративними, хоча результати їх застосування не завжди адекватні наміченій меті.
Непряме регулювання грошово-кредитної сфери належить до системи економічних методів державного регулювання національної економіки. Воно класично має три інструменти грошово-кредитної політики:
o облікова ставка за позиками, що надаються центральним банком комерційним банкам;
o норма обов'язкових банківських резервів;
o операції на відкритому ринку.
Кожен із цих інструментів передбачає використання специфічних механізмів, що постійно вдосконалюються.
Інструменти грошово-кредитної політики згідно з Законом України "Про Національний банк України":
o визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ;
o процентна політика;
o рефінансування комерційних банків;
o управління золотовалютними резервами;
o операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) на відкритому ринку;
o регулювання імпорту та експорту капіталу;
o емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.
6.5. Облікова ставка
6.6. Норма обов'язкового резервування
6.7. Операції на відкритому ринку цінних паперів
ТЕМА 7. Основні напрями структурної політики
7.1. Основні поняття структурної перебудови економіки
7.2. Типи та види структурної перебудови економіки
7.3. Економічні важелі регулювання структури економіки та напрямки економічної політики держави
7.4. Сучасний стан структури економіки України та заходи щодо її вдосконалення
ТЕМА 8. Національна інвестиційна та інноваційна політика