Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 6.4. Адміністративні інструменти грошово-кредитного регулювання

До найважливіших адміністративних інструментів можна віднести:

- регулювання величини процентних ставок за кредитами і депозитами;

- регулювання кількісних параметрів кредитів, що надаються суб'єктам господарювання;

- встановлення "стелі" кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

- регулювання портфеля активів комерційних банків;

- обмеження споживчого кредиту;

- обмеження на відкриття філій та відділень;

- селективна кредитна політика.

Адміністративні інструменти застосовуються в разі, коли важелі впливу не приносять потрібних результатів, або тоді, коли досягнення цілей монетарної політики з використанням лише ринкових інструментів значно уповільнюється. Прямі інструменти монетарної політики досить часто застосовуються у випадках, коли середовище використання ринкових важелів є недосконалим або не існує взагалі. Незважаючи на те, що прямі інструменти грошово-кредитної політики дають можливість вирішити чимало проблем у національній економіці, вони мають незначну дієвість в умовах глобалізації світової економіки. Використання таких важелів протягом тривалого часу призводить до розбалансованості макроекономічних процесів.

Адміністративні інструменти посідають певне місце у практиці центральних банків розвинених країн, а також знайшли широке застосування у країнах, що розвиваються.

Розгляньмо такі прямі інструменти грошово-кредитного регулювання, як регулювання величини відсоткових ставок за кредитами і депозитами комерційних банків, а також здійснення селективної кредитної політики.

Адміністративне регулювання процентних ставок передбачає обмеження центральним банком чи урядом розміру верхніх меж відсоткових ставок за кредитами, що призводить до збільшення попиту на кредитні ресурси банків. Низькі відсоткові ставки стимулюють інвестиції та сприяють підвищенню ділової активності.

Проте останніми роками центральні банки політику лімітування верхнього рівня відсоткових ставок за кредитами і депозитами застосовують дедалі рідше, оскільки вигоди від використання цього методу регулювання дієві лише протягом короткого періоду, а негативні наслідки є значними.

Зокрема, низькі відсоткові ставки за депозитами викликають розміщення вільних ресурсів не на банківських депозитах, а в інших формах (купівля іноземної валюти, нерухомості, товарів тривалого користування, банківських металів тощо). Це не дає змоги використовувати їх для фінансування інвестиційних проектів.

Ще одним адміністративним інструментом, що застосовується центральними банками, є "кредитні стелі" тобто граничні суми кредитування. За їх застосування комерційні банки змушені утримувати певну частину залучених депозитів у вигляді невикористаних резервів, що для них є невигідним. Мета застосування цього інструмента полягає у стримуванні надмірної кредитної експансії.

Важливе місце в адміністративному регулюванні грошово-кредитної сфери посідає селективна кредитна політика, яка особливо активно використовується у країнах, що розвиваються. Селективна кредитна політика застосовується у країнах з недостатньо розвиненим фінансовим ринком.

Основними інструментами селективної кредитної політики є:

o кількісні параметри кредитів, спрямованих у певні галузі;

o створення спеціальних фінансово-кредитних закладів, які кредитують певні галузі за нижчими відсотковими ставками;

o різноманітні пільги для банківських інституцій, які надають кредити переважно пріоритетним сферам економіки.

Застосування селективної кредитної політики поряд з певними позитивними рисами має й негативні наслідки, зокрема:

o розвиток галузей економіки потрапляє в залежність від пільгового кредитування;

o надмірне зростання грошової маси, що посилює інфляційні процеси;

o кредитування найперспективніших галузей економіки ускладнюється внаслідок спрямування грошових потоків у певні галузі;

o зміна кон'юнктури на світових ринках негативно впливає на окремі галузі, які отримували значні обсяги пільгових кредитів.

Використання методів прямого регулювання грошового обігу найбільш поширене у країнах із перехідною економікою, оскільки механізми непрямого впливу у них ще не набули достатнього поширення. Адміністративні методи дають необхідний ефект у випадках їх використання поряд із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу. Однак активне застосування прямих інструментів є дійовим лише протягом короткого періоду. За тривалого застосування їхня дієвість знижується.