Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - ТЕМА 7. Основні напрями структурної політики

Мета вивчення теми

Засвоїти зміст, особливості та інструментарій структурної політики.

Основні питання

1. Основні поняття структурної перебудови економіки.

2. Типи та види структурної перебудови економіки.

3. Економічні важені регулювання структури економіки та напрямки економічної політики держави.

4. Сучасний стан структури економіки України та заходи щодо її реформування.

Програмна анотація

Структурна політика, її суть та значення. Різноманітність та особливості структурної політики. Складові структурної політики. Галузева, територіальна, відтворювальна структура економіки. Цілі структурної перебудови економіки. Механізм структурних змін в економіці. Інструменти регулювання структури національної економіки. Заходи держави щодо структурного реформування економіки. Розробка макроекономічних прогнозів щодо формування сучасної структури національної економіки. Особливості структури економіки України та необхідність її перебудови. Основні напрями державної структурної політики в Україні та механізми її реалізації.

7.1. Основні поняття структурної перебудови економіки

Протягом майже двох десятиріч економічна політика в Україні підпорядкована комплексній трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову. Однак, становлення та функціонування цивілізованих ринкових відносин неможливе без структурної перебудови української економіки як у функціонально-галузевому, так і в інституціональному аспектах. Нині така перебудова із "змінних" переросла в необхідну "константу" нашої економічної політики. В контексті цього процесу саме конструктивна структурна політика держави виступає, з одного боку, як умова раціоналізації ринкових реформ, а з іншого - і як фактор якісної трансформації всього суспільного життя.

Особливої актуальності проблемі надає той факт, що структурна політика акумулює всі напрями економічної політики: фінансово-кредитної, податкової, інвестиційно-інноваційної, технічної, регіональної, соціальної, зовнішньоекономічної тощо.

Нинішня економічна система є своєрідним результатом дедалі зростаючих масштабів суспільного поділу праці та поглиблення спеціалізації різних галузей і видів людської діяльності. В економіці сучасних суспільств цей процес доведений до певної межі. Практично всі наявні нині економічні теорії та концепції визнають і той факт, що сучасна економічна система - це й результат динамізму НТР та об'єктивних тенденцій соціалізації економіки. Зрозуміло, що ефективне функціонування економіки час від часу має супроводжуватись її структурною перебудовою. У цьому напрямі необхідні цілеспрямовані дії держави як на макро-, так І на мікро рівнях.

Історичний досвід еволюції економічних систем свідчить, що її основними закономірностями є, перш за все, зміна "конкретно-традиційних" пропорцій економічної системи, оновлення її функціонально-галузевих, інституціональних складових, а також посилення динамізму суспільного виробництва та його нарощування.

Різноманітність і особливості структурних зрушень у тій чи іншій країні визначаються такими основними факторами. По-перше, конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування відповідного типу економіки (традиційна, ринкова, командна, змішана, які по-різному відповідають на основні економічні питання). По-друге, специфічними для кожної країни умовами і формами становлення й розвитку народного господарства. По-третє, етапом, на якому перебуває країна при здійсненні структурної політики, зокрема, ступенем завершеності технологічної перебудови.53

Слід зазначити, що багато процесів структурних змін в економіці, які відбуваються під впливом НТР, є загальними для різних країн незалежно від пануючих там соціально-економічних систем. Ретроспективний аналіз історичних фаз (етапів) становлення й розвитку галузевої структури національних економік переконує, що найбільш потужним і динамічним фактором її формування та змін є науково-технічна революція. Значною мірою складність такого аналізу зумовлена тим, що тенденції змін у галузевій структурі надзвичайно багатомірні і можуть характеризуватися за великою кількістю різних ознак.

Однак існують і загальні закономірності таких структурних змін, які підпорядковані загальній логіці науково-технічного прогресу. Згідно з такою логікою можна виокремити названі тенденції в закономірностях структурних зрушень у економіці взагалі й таких, що характерні тією чи іншою мірою і для української економіки.

Структура економіки, як і сама економіка, має динамічний характер. До чинників, які впливають на неї, можна віднести:

o умови виробництва (виробничі ресурси, впровадження досягнень науково-технічного прогресу);

o зміна ринків та видів економічної діяльності тощо.

Ці об'єктивні процеси змушують суб'єктів господарювання переорієнтовувати підприємства на виробництво нових благ. Відповідно змінюється ринково-ціновий механізм. Проте це зовсім не означає, що останній автоматично досягає макроекономічної рівноваги з оптимальною структурою економіки. Це пояснюється тим, що ринки функціонують не оптимально, тому суспільство змушене активно впливати на структурний розвиток економіки через державний механізм.

Такий вплив держава здійснює через структурну політику, мета якої полягає у підвищенні економічної та соціальної ефективності завдяки вдосконаленню ринкового механізму, що позитивно впливає на виробників та покупців.

Структурна політика держави ґрунтується на одній із трьох загальних концепцій (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Концепції структурної політики

Здійснюючи реалізацію певних цілей структурної політики, держава залежно від її устрою (федеральна чи унітарна), рівня розвитку регіонів, галузей економіки може приймати рішення на різних рівнях. Структурна політика у країнах з ринковою економікою здійснюється державою через:

o обґрунтування основної секторальної структури відповідно до тенденцій світового розвитку, в основі якого лежить модель трьох секторів (аграрний сектор, промисловість, сфера послуг);

o запровадження стратегії економічного зростання, що ґрунтується на стратегічно важливих галузях, від яких залежить розвиток технології, динаміка та ефекти зростання в інших галузях;

o інвестування у масштабах усієї економіки найважливіших проектів;

o підтримку інноваційної діяльності у фундаментальних науках, а також упровадження їхніх досягнень у виробництво тощо.

Структурна політика - це сукупність державних заходів, орієнтованих на керування рухом економічних ресурсів І встановлення структурних параметрів національної економіки, необхідних для підтримання динамічної макроекономічної рівноваги і сталого економічного зростання.

У конкретних історичних умовах України її основними завданнями є:

o зміцнення технологічних порівняльних переваг вітчизняних товаровиробників відносно зарубіжних конкурентів;

o зменшення залежності національної економіки від імпорту товарів і ресурсів;

o збільшення питомої ваги ресурсоощадливих виробництв та галузей "високих технологій";

o підвищення рівня внутрішньої збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництва засобів виробництва на найбільш повне задоволення потреб міжгалузевої кооперації;

o створення розвиненого споживчого сектора економіки та сфери послуг.

У зв'язку з тим, що структурна перебудова економіки є тривалим процесом, котрий до того ж вимагає значних за обсягами інвестицій, здійснення практичних заходів та найсуттєвіших змін в основних секторах і галузях економіки доцільно проводити у три етапи (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Етапи структурної перебудови економіки

На першому етапі досягається стабілізація економіки. Головною метою вважається призупинення спаду виробництва та інфляційних процесів (для країн, які перебувають у кризі) або подальший розвиток галузей (для країн, які є економічно стабільними на даний момент).

На другому етапі забезпечується активізація економічного розвитку. Головною метою є відновлення позитивних тенденцій в інвестиційній діяльності та науково-технічній перебудові економіки, розвиток господарських зв'язків за більш ефективною схемою формування активного торговельного балансу та зміцнення бюджетно-фінансової й грошово-кредитної незалежності.

На третьому етапі відбувається становлення раціональної структури економіки. Головна мета полягає у досягненні стабільного й ефективного функціонування всіх життєво важливих систем економіки країни та створення умов для забезпечення високої якості життя населення, активної мотивації до трудової й підприємницької діяльності та рівноправного партнерства країни у світовому економічному просторі.

Для забезпечення макроекономічних пропорцій економіки необхідно стабілізувати економіку, вийти з кризового стану та поступово підвищувати темпи і збільшувати обсяги виробництва валового національного продукту; забезпечувати ефективніше використання національного доходу шляхом підвищення в ньому частки фонду нагромадження; поліпшувати структуру валового національного продукту в напрямі соціальної орієнтації за рахунок збільшення у ньому питомої ваги предметів народного споживання; прискорювати розвиток невиробничої сфери з підвищенням її частки в структурі ВНП; поліпшувати структуру особистого споживання матеріальних благ за рахунок збільшення в них питомої ваги непродовольчих товарів; удосконалювати структуру ВНП за рахунок збільшення в ньому частки фінансових та загальнодержавних секторів.

Однак існують і загальні закономірності структурних змін, які підпорядковані загальній логіці науково-технічного прогресу. Згідно з такою логікою можна виокремити названі тенденції в закономірностях структурних зрушень у економіці взагалі й таких, що характерні тією чи іншою мірою і для української економіки.

По-перше, відбувається нарощування виробничих потужностей технічних об'єктів. При цьому зростає здатність технічних систем "використовувати" природні джерела енергії та ресурси. Техніка та технологія, на основі системи знань сучасної науки, розвиваються по вектору постійного удосконалення технічних засобів. Усе це, з одного боку, націлено на якнайповніше використання людського потенціалу та доступних природних ресурсів, а з іншого - вмикає на повну потужність механізм дії об'єктивного закону зростання потреб у суспільстві.

Одночасно здійснюється закономірна тенденція ускладнення технічних систем. Практичні функції виробничого процесу за таких умов реалізуються поєднанням все більшої кількості деталей, вузлів, механізмів і процесів у єдиному технічному об'єкті (технологічній системі).

По-друге, нині має місце динамічний процес формування групи галузей, які забезпечують пріоритетні напрямки НТР і відносно високі темпи економічного зростання. Як відомо, до них належать хімічна і нафтохімічна промисловість! атомна енергетика, електроніка і радіотехнічна промисловість, біотехнології, лазерна техніка, генна інженерія, а також виробництво чистих матеріалів та матеріалів підвищеної і наперед заданої якості, мікропроцесорів і ЕОМ, засобів зв'язку, приладів контролю та управління тощо.

Саме ця група галузей і виробництв, темпи їх зростання визначають масштаби НТР, динаміку ефективності виробництва і відповідність параметрів виготовленої продукції потребам суспільства. Таким чином, дані процеси вносять у розвиток господарської системи високий ступінь технологічного та структурного динамізму.

По-третє, у контексті зазначеного суттєво змінюється співвідношення між добувними і переробними галузями на користь останніх. Така тенденція в умовах НТР є вирішальною, оскільки дає змогу знизити темпи зростання добувних галузей з виграшем для кінцевого суспільного продукту. Цьому сприяє поява безвідходних технологій, комплексної переробки сировини, енергозберігаючих технологій, а також прогресивні зрушення внутрігалузевих пропорцій. Останні знаходять свій відбиток у зростанні питомої ваги фінішних стадій і операцій (різних видів збагачення й облагородження сировини та матеріалів), що підвищує якість продукції.

По-четверте, динамічно розвиваються інфраструктура суспільного виробництва, сфера виробничих і побутових послуг -транспорт, зв'язок, енергетика, інформаційне обслуговування народного господарства. При цьому зростає ступінь об'єднання технічних систем, що формуються як наскрізні, підпорядковані загальному функціональному призначенню: транспортна, енергетична, системи зв'язку, інформації тощо. Зростаючий ступінь інтеграції технічних систем проявляється і в синхронізації функціонування спеціалізованих, і в кооперуванні виробничих структур (підприємств, корпорацій). В даному аспекті суттєво зростає роль науки й наукового обслуговування, оскільки сучасний стан НТР характеризується різким посиленням впливу на техніко-економічні фактори, умови збереження загальнолюдських цінностей. Так, сучасний працівник все менше орієнтується на пристосування до вимог "голої ефективності" - і все наполегливіше домагається пристосувати виробництво до власних критеріїв комфортності, безпеки, змісту та умов праці, тобто виробництво у своїй основі має орієнтуватись на зростаючі вимоги щодо його всебічної гуманізації. На цю тенденцію вказував ще К. Маркс, підкреслюючи, що у міру розвитку науково-технічного прогресу людина "безпосередньо виходить" із процесу виробництва, стає над ним "його контролером і регулювальником".

По-п'яте, як відомо, однією з найважливіших, як і досить дискусійних, структурних проблем завжди було і є співвідношення між двома підрозділами суспільного виробництва - виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання. НТР модифікує дію закономірності переважного зростання засобів виробництва. Однак, суперечність щодо вибору залишається, І особливо вона актуалізується в перехідній економіці. Суть даної проблеми - це, з одного боку, бажання технічно оновити виробництво, а з іншого - одночасно усунути прогалини в соціальній сфері.

По-шосте, високо динамічним сектором економіки за сучасних умов стає сфера послуг. Нині в цій сфері виробляється дедалі більша частка ВВП і зосереджується дедалі більша кількість працівників. Як свідчить практика розвинених країн, саме в сфері послуг зайнято понад 70% їх трудових ресурсів. НТР зумовлює різке скорочення питомої ваги первинної сфери, а з часом, хоч і значно повільніше, - вторинної при динамічному розширенні третинної сфери. В контексті загального аналізу названих тенденцій зазначимо: досвід другої половини XX століття показує, що новим явищем на даному етапі НТР є масове виникнення й розвиток інтегрованих економічних інституцій (господарських структур), які об'єднують науку, виробництво, сферу обслуговування. В даному аспекті мова йде про комплексні науково-виробничі об'єднання, великі інженерні фірми, інноваційні центри, "технополіси" тощо, їх розвиток об'єктивно обумовлений інтеграцією науково-технічної сфери в процеси соціально-економічного розвитку суспільства і свідчить про формування системи інститутів, які створюють потужні стимули для динамічного адресного впровадження стрімких потоків нововведень, а також здатних створювати нові ринки наукоємної продукції.

Поряд з цією тенденцією чітко проявляється й інша - зростання кількості й питомої ваги як в загальному обсязі виробництва, так і наукомісткої продукції середніх і малих підприємств, в тому числі й ризикових венчурних підприємств, що характерно для всіх розвинутих країн. Генерується дана тенденція в умовах НТР процесом розвитку так званих децентралізуючих технологій. НТР надала можливість доступу малим і середнім фірмам до сучасної техніки й технологій. Це дозволяє організувати виробництво, наукові розробки на високому технічному рівні при відносно доступних затратах і апробувати нові ідеї та мобільно переорієнтуватись.