Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 7.2. Типи та види структурної перебудови економіки

На практиці структурна політика виступає як сукупність усіх державних заходів, що цілеспрямовано стимулюють структурні зміни в економіці відповідно до основних напрямів структурної перебудови. При формуванні структурної політики величезну роль відіграє вибір пріоритетних напрямів у розвитку окремих галузей та видів виробництв. При виборі пріоритетної галузі перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку, мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та зниження ресурсомісткості виробництва в цілому; мінімізація дефіциту у торговому балансі країни; розв'язання проблем зайнятості; вирішення екологічних проблем тощо. Зрозуміло, що зміни, які постійно відбуваються в умовах економічного розвитку, вносять зміни і в пріоритетність окремих галузей. Критерії визначення структури економіки:

- обсяги виробленої продукції та наданих послуг (абсолютні чи відносні);

- чисельність зайнятого населення;

- обсяг спожитого капіталу (вартість основних фондів). Основні види структури економіки наведені на рис. 7.3.

Рис. 7.3. Основні види структури економіки

Відтворювальна структура характеризує:

- використання ВВП на відновлення основного капіталу, споживання та нагромадження;

- співвідношення між виробничим та особистим споживанням.

Галузева структура виражає пропорції розвитку окремих галузей, підгалузей, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки.

Визначальною ознакою виділення значних галузей економіки є однотипність виконання підприємствами й організаціями функцій, видів діяльності. Класифікаційною одиницею галузі є підприємство.

У складі галузей виділяють підгалузі - сукупність підприємств, що випускають однорідну продукцію чи виконують однорідні послуги. Наприклад, у сільському господарстві - тваринництво і рослинництво, на транспорті - його окремі види (автомобільний, залізничний, водний, повітряний, трубопровідний) тощо.

Згідно з міжнародною галузевою класифікацією ООН до сфери економічної діяльності належать такі її види:

> сільське господарство, мисливство, лісове господарство і рибальство;

> гірничодобувна промисловість;

> обробна промисловість;

> електроенергетика, газо- і водопостачання;

> будівництво;

> оптова і роздрібна торгівля, ресторани, готельне господарство;

> транспорт, складське господарство і зв'язок;

> фінанси, страхування, операції з нерухомістю, комерційні послуги;

> комунальне, суспільне та особисте обслуговування. Територіальна структура відображає розміщення виробництва в окремих економічних районах, що визначаються певними умовами (наявністю природних ресурсів, географічним положенням, кліматичними та іншими умовами).

Соціальна структура характеризує співвідношення між:

- організаційно-правовими формами підприємництва з урахуванням рівня концентрації й централізації виробництва (між великими, середніми та малими підприємствами) та на основі форм власності (між приватними, державними та колективними підприємствами);

- групами населення за рівнем доходів (диференціація доходів різних груп населення).

Зовнішньоекономічна структура відображає пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів тощо.

На практиці існує два типи структурної політики - пасивна й активна (рис. 7.4). Вони відрізняються між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

Рис. 7.4. Типи структурної політики

Пасивна структурна політика полягає у тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то у цій галузі норма прибутку зростає порівняно з іншими галузями. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає меншою за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де забезпечується норма прибутку не менша за середню. Отже, закон попиту і пропозиції поряд з іншими об'єктивними законами ринкової економіки забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки, створює конкурентне середовище, підвищує ефективність суспільного виробництва. За цим типом перебудови формувалась структура економіки США і Великобританії. Як свідчить досвід, цей шлях надто тривалий і пов'язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цей тип перебудови використовують Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни.

До найефективніших напрямків структурної трансформації економіки можна віднести; розвиток галузей, які збільшують обсяги експортної продукції і відповідно забезпечують збільшення валютних надходжень до країни з наступним інвестуванням високотехнологічних виробництв; збільшення обсягів виробництва споживчих та інших товарів, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію; розширення виробництва конкурентноспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються; стимулювання впровадження ресурсозберігаючих технологій, які підвищують рівень конкурентоспроможності товарів; збільшення кількості високотехнологічних та наукомістких виробництв у сферах, які здатні підвищувати ефективність інших галузей національної економіки; скорочення кількості депресивних виробництв, де спадає ефективність ресурсів чи зменшується попит на продукцію.

У процесі стратегічного вибору, як правило, виходять із критеріїв пріоритетності: експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізації залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізації ресурсомісткості виробництва в цілому; мінімізації дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення, екологічних проблем та ін.

Поряд із визначенням пріоритетних напрямків розвитку економіки держава розробляє та реалізує комплекс заходів у межах активної структурної політики, який включає заходи: для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі; для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; для захисту та надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату; для згортання частини виробництв у депресивних галузях.

Враховуючи, що структурна політика послаблює гостроту соціальних проблем, сприяє підвищенню ефективності галузей, більшість країн орієнтується на прогресивні галузі, які забезпечують досягнення кращих результатів за рахунок структурного ефекту.