Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 5.2. Витоки неокласики: австрійська і американська школи

Карл Менгер (1840-1921)

Професор політекономії Віденського університету. Основний твір - "Основи політичної економії" (1871)

Методологія.

Основним завданням економічної науки Менгер вважає вивчення процесу виникнення, розвитку і задоволення потреб людини. Так як саме потреби кожного окремого індивіда дають імпульс до розвитку виробництва певних благ, а виробництво завжди у кінцевому рахунку здійснюється заради задоволення потреб, то очевидним є той факт, що закони розвитку останніх потребують першочергового вивчення.

Таке визначення цільової спрямованості науки вимагало і відповідного інструментарію дослідження. Оскільки потреби людини мають очевидну суб'єктивну сторону, то для їх вивчення пропонується широко застосовувати психологію. Менгер надає вирішального значення в економічному аналізі методам суб'єктивізму та індивідуалізму, а економічну науку вважає "ще не добудованою галуззю психології". Для методології Менгера є характерним використання емпіризму, побудованого на основі спостережень своїх власних відчуттів і реакцій на зміну економічного середовища. Вчений вважає, що загальну сутність і основні принципи поведінки споживача можна вивести із характеру, а також дій окремого ізольованого індивіда. Тому в його дослідженнях явно домінує каузальний метод, що опирається на суб'єктивно-психологічний аналіз.

Теорія економічних благ.

Предмети, які задовольняють потреби людини, Менгер називає благами. Останні відрізняються від всіх інших речей тим, що індивідам добре відома ця властивість благ, внаслідок чого люди прагнуть до володіння ними.

Всі блага поділяються вченим на економічні і неекономічні (вільні). Перші, які автор ще називає господарськими, знаходяться в обмеженій кількості порівняно з потребами. Індивід має здійснювати вибір між тими потребами, які підлягають задоволенню у даний період, і тими, задоволення яких відбудеться у майбутньому. Одночасно вирішується і питання про раціональність використання вже отриманих індивідом благ. Таким чином, перед індивідом виникає проблема розподілу і, відповідно, власності.

Неекономічні блага, кількість яких у даний момент перевищує існуючі потреби, виходять за межі економічного аналізу, оскільки не потребують розподілу і виникнення відносин власності. Економічні блага, у свою чергу, поділяються Менгером на блага першого порядку (предмети споживання), які задовольняють кінцеві потреби індивіда, і блага вищих порядків (засоби виробництва, користування капіталом і діяльністю підприємця), за допомогою яких виробляються блага першого порядку. Часто у процесі виробництва виникає необхідність використання цілого комплексу благ вищих порядків, наприклад, станків, інструментів, робочих рук тощо. На цій основі виділяється ще одна характеристика благ, яка полягає у їхній компліментарності або взаємодоповнюваності. Остання розуміється як здатність блага комбінуватись з іншими благами у процесі виробництва корисного продукту.

Теорія цінності.

Економічні блага Менгер наділяє цінністю, під якою розуміє "поняття, яке мають господарюючі суб'єкти про значення благ, які знаходяться у їхньому розпорядженні і які використовуються для підтримки їхнього життя і добробуту".

Задоволення різноманітних потреб не має для споживача однакового значення або цінності. Остання залежить від того, наскільки важлива потреба для існування людини, а також від ступеня (інтенсивності) задоволення. Якщо певна потреба задовольняється по частинам, то її значення поступово зменшується. Для ілюстрації процесу задоволення потреб індивіда Менгер будує наступну схему (див. рис. 5.1).

Римські цифри у наведеній схемі означають порядок важливості конкретних видів потреб для життя людини, арабські цифри показують зменшення інтенсивності окремих видів потреб при поступовому їх задоволенні додатковими одиницями відповідного блага. Менгер передбачає, що споживач може розташувати свої потреби відповідно з ієрархією їх важливості і, одночасно, може визначити, як знижується значення кожної потреби при її постійному задоволенні за допомогою споживання додаткових частин блага. Висновком роздумів Менгера стала теза про те, що із зростанням кількості блага, яка поступає у розпорядження індивіда, знижується корисність даного блага.

Рис. 5.1. Процес визначення величини цінності блага його граничною корисністю

Схема Менгера ставить питання і про те, які саме потреби і якою мірою задовольняє споживач, якщо він володіє певною кількістю ресурсів. Відповідь наступна: споживач задовольняє свої потреби таким чином, щоб значення, які він приписує останній одиниці блага у любій категорії потреб, що задовольняється, були однаковими, незалежно від того, про яку потребу йде мова.

Таким чином, наведена схема ілюструє процес визначення величини цінності блага посередництвом граничної корисності і тезу Менгера про те, що " ... цінність часткової кількості множин благ дорівнює тому значенню, яке має для індивіда найменш важливе задоволення потреби, забезпечене ще всією кількістю і викликане однаковою частковою кількістю"3. Отже, величину цінності блага визначає граничне значення тієї одиниці даного запасу благ, яка задовольняє найменш важливу потребу індивіда. Сам же термін "гранична корисність" Менгер ще не використовує.

Цінність же виробничих благ Менгер визначає цінністю вироблених за їх допомогою споживчих товарів. Конкретний внесок кожного окремого фактора виробництва визначається і вимірюється втратою, яка виникає у задоволенні потреб індивіда у тому випадку, коли кількість даного фактора зменшується при незмінній величині використання всіх інших.

Теорія ціни. Причиною обміну Менгер вважає різну суб'єктивну оцінку одних і тих же благ різними індивідами. Кожен покупець прагне максимально використати обмін, вилучити з нього найбільшу суму корисності. Тому обмін може відбутися тільки між тими особами, які по різному оцінюють предмет обміну. Свої суб'єктивні оцінки покупці і продавці виражають у ціновому товарі, який представляють гроші. Чим більше товару купує індивід, тим менша максимальна ціна, яку він згоден заплатити за кожну наступну одиницю товару. Вигідність обміну закінчується тоді, коли максимальна ціна (суб'єктивна оцінка) стає рівною ринковій ціні.

Таким чином, із теорії Менгера випливає, що покупці виходять із існуючих цін, пристосовують своє споживання до них і на їх основі будують свій попит. Останній встановлюється у таких розмірах, в яких гранична корисність стає рівною ринковій ціні, тобто коли відпадають будь які стимули до обміну.