Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Джон Бейтс Кларк (1847-1938)

Професор економіки Колумбійського університету, президент Американської економічної асоціації (1893-1895)

Основні твори - "Філософія багатства" (1886), "Розподіл багатства" (і899)

Методологія.

Погляди Кларка на предмет економічної науки відображаються у запропонованій ним класифікації теоретичної економіки на три розділи - вступну частину, статику і динаміку. Перший розділ має вивчати найбільш загальні закони господарської діяльності, що діють у сфері взаємодії людини і природи у процесі виробництва та споживання. Подальший етап економічного аналізу, за Кларком, полягає у вивченні соціальної економіки, яка не обмежується лише взаємодією людини і природи, а включає у себе і взаємовідносини між людьми, які входять до складу суспільства. Дослідження соціальної економіки поділяється, у свою чергу, на два етапи - статику і динаміку. Статика вивчає економічну систему у стані рівноваги і визначає умови для його збереження. Динаміка досліджує причини, що викликають порушення рівноваги і перехід від одного стану рівноваги до іншого. "Ми маємо тепер перед собою межі трьох природних розділів економічної науки. Перший охоплює універсальні явища багатства. Другий включає соціально-економічну статику і говорить про те, що відбувається у подальшому з багатством... Третій відділ включає соціально-економічну динаміку і говорить про те, що відбувається з багатством та добробутом суспільства при тій умові, якщо суспільство змінює форму і способи діяльності".

Статичний стан економіки характеризується, за Кларком, наявністю п'яти умов: а) незмінна величина населення; б) незмінна величина капіталу; в) незмінність методів виробництва; г) незмінність форм організації виробництва і характеру підприємств; д) незмінність потреб споживачів. Якщо хоча б одна з наведених умов не виконується, то рівновага порушується, і економіка починає здійснювати перехід до нового стану рівноваги. Причини і характер такого переходу повинна пояснювати динаміка. Статичний стан економіки Кларк вважає теоретичною моделлю, необхідною для з'ясування умов досягнення рівноваги у чистому вигляді. Динаміка ж є продовженням статики і здійснює аналіз явищ мінливості в економічній системі.

Застосування даного методологічного підходу говорить про схожість позиції Кларка з основними постулатами неокласики: використання кількісних, функціональних співвідношень між різними сторонами господарського механізму, суб'єктивізм, рівноважний підхід, граничний аналіз, моделювання. Однак, на відміну від австрійців, вчений наголошує на приматі виробництва. Останнє розглядається як основна категорія теоретичної економіки, що включає в себе категорії обміну і розподілу. Причому підкреслюється соціальна сторона обміну, його зв'язок із соціальною організацією виробництва.

Закон зниження граничної продуктивності факторів виробництва.

Кларк розповсюджує дію відомого закону спадної родючості ґрунту на всі фактори виробництва і на цій основі встановлює два основних закони - закон спадної продуктивності праці та закон спадної продуктивності капіталу. Перший закон формулюється так: якщо до постійного за своєю величиною капіталу залучати додаткову кількість робітників, то кожен наступний робітник буде виробляти дедалі меншу кількість продукту. Другий закон відображає спадну продуктивність капіталу у міру того, як зростаюча кількість капіталу використовується постійною величиною робітників.

Так, наприклад, один робітник на виробничій ділянці з трьома верстатами може виробити відносно незначну кількість продукту; якщо до виробничого процесу залучити другого і третього працівника, то завдяки повній завантаженості виробничих потужностей випуск продукції може значно збільшитися. Але використання четвертого і п'ятого працівників у даному виробництві вже може бути недоцільним. їм, напевне, буде доручено виконання другорядної роботи, і обсяг продукції завдяки їх участі збільшиться на незначну величину. Ще з більшою вірогідністю ця закономірність може бути розповсюджена на шостого, сьомого і т. д. робітника.

Отже, теорія граничної продуктивності факторів виробництва виражає певні функціональні техніко-економічні зв'язки, що встановилися у процесі виробництва матеріального багатства. При незмінній техніці і технології завжди існує таке співвідношення факторів виробництва, при якому досягається максимальний обсяг виробництва при мінімальних виробничих затратах на одиницю продукції. Якщо збільшується один фактор виробництва при незмінності інших факторів, обсяг продукції почне відносно знижуватися за рахунок того, що порушується оптимальне співвідношення факторів виробництва. Отже, збільшення у кількісному відношенні змінного фактора виробництва має свої межі. Залучення додаткових одиниць фактора у виробництво повинно припинитися, на думку Кларка, тоді, коли граничний продукт, під яким розуміється приріст продукції, одержаний у результаті збільшення використання даного фактора на одну одиницю і незмінності застосування інших факторів, зрівняється з ціною даного фактора.

Теорія розподілу.

Згідно теорії граничної продуктивності вартість і ціну кожного фактора виробництва визначає його граничний продукт, тобто приріст виробництва, викликаний останньою одиницею відповідного фактора при незмінності інших факторів, залучених у виробництво. Величина граничного продукту визначає і розмір винагороди, яку у формі відповідного доходу отримують власники факторів виробництва. Робітник, що вкладає у виробництво свою працю, розраховує на заробітну плату, а власник капіталу розраховує на відсоток.

Відносні частки праці та капіталу, що визначаються законом граничної продуктивності, можна, за Кларком, встановити за допомогою прямого або непрямого методу. Прямим методом ці частки встановлюються так, що граничний продукт праці, відповідно капіталу, необхідно помножити на число їх одиниць. Непрямий метод полягає у принципі ренти, за яким різниця між загальною та граничною продуктивністю одного фактора виробництва є доходом іншого фактора виробництва. Сукупна величина заробітної плати та відсотка визначається і законом граничного продукту, і як надлишок, що має характер ренти.

Підприємець, який виступає організатором виробництва, отримує в умовах статики, як і робітник, заробітну плату. В динамічній економічній системі він вже постає у ролі новатора, рушія технічного прогресу, що намагається знизити рівень витрат на своєму підприємстві нижче середніх, і, тим самим, отримати додатковий дохід - підприємницький прибуток. Отже, за Кларком, закон граничної продуктивності, "діючи без тертя, дає кожному фактору виробництва ту суму багатства, яку цей фактор створює".