Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Леон Вальрас (1834-1910)

Професор економіки Лозаннського університету

Основний твір - "Елементи чистої політичної економії" (1874)

Методологія.

У теоретичному аналізі Вальрас намагається широко використовувати методи абстракції і дедукції, однак, особливістю дослідження є те, що вихідними елементами у нього виступають ті, які у попередників були результатними.

Так, теорія граничної корисності виводиться Вальрасом із теорії попиту і пропозиції, а аналіз рівноваги починається з розгляду обміну, де вже існують мінові зв'язки, ціни, ринок, товари. "Ми визначаємо соціальне багатство як сукупність матеріальних і нематеріальних речей, які мають цінність і обмінюються, і ми доведемо, що всі речі, які мають цінність і обмінюються, корисні та існують в обмеженій кількості". Отже, Вальрас не розвиває теорію граничної корисності при аналізі попиту, а використовує її лише як передумову конструювання моделі загальної ринкової рівноваги.

Принцип обміну виступає у нього основним інструментом формалізації економічних явищ, так як дозволяє виразити їх у математичній формі. Там, де є обмін, є і еквівалентність, яку можна записати у вигляді системи рівнянь і невідомих. Таким чином, Вальрас є першим економістом, хто збагатив інструментарій економічного аналізу застосуванням системи спільних рівнянь. У цілому ж для його методології, як і для всієї математичної школи, є характерним використання методів функціонального аналізу, моделювання і диференційного обчислення.

Теорія обміну.

Своє дослідження Вальрас починає з аналізу двостороннього обміну, у ході якого він визначає попит і пропозицію, а у подальшому виводить із закономірностей формування даних величин функцію та вимірюваність самої граничної корисності.

Під попитом автор розуміє певну кількість товарів, яку можна придбати при даних цінах. Величина попиту двох учасників обміну, які обмінюють між собою два протилежні товари на окремому ринку, залежить від відносної мінової цінності. Остання визначається Вальрасом як цінність одного товару, що виражена у цінності іншого товару.

Якщо Va означає мінову цінність товару А, а УЬ - мінову цінність товару В, у той час як х означає кількість товару А, запропонованого до обміну, а у, - відповідно, кількість товару В, то маємо:

Це рівняння свідчить про те, що відношення кількості товарів, які обмінюються на ринку, є обернено пропорційним цінам цих товарів. А раз так, то можна стверджувати, що і Уа/УЬ = Ра = у їх, звідки отримуємо:

Криві попиту обох учасників обміну мають тенденцію до зниження: якщо відносна мінова цінність зростає, попит знижується, і навпаки. Кожному міновому співвідношенню двох благ відповідає, таким чином, певна величина попиту з обох сторін. Графічно цей зв'язок Вальрас виражає у системі координат, де на осі абсцис відображаються мінові співвідношення (ціни), а на осі ординат - величини попиту (див. рис. 5.7). У кожного із учасників обмінних операцій буде своя форма кривої попиту. Для першого індивіда вона зображена на рис. 5.7, а), а для другого, відповідно, - на рис. 5.7, б).

Незважаючи на однаковий характер кривих попиту двох індивідів, сама ступінь спадання функцій їх попиту може бути різною. Якщо просумувати ці індивідуальні функції попиту, то можна отримати його загальну функцію для всього ринку, яку часто називають кривою ринкового попиту. Вона відображає залежність, яка існує між зміною ціни і величиною попиту і показує, яку кількість товару здатні придбати споживачі за даною ціною.

Індивідуальні та сукупна криві попиту

Рис. 5.7. Індивідуальні та сукупна криві попиту

З кривих попиту автор виводить і обсяг пропозиції, під якою розуміє певну кількість товару за певною ціною. Обмін здійснюється лише у тому випадку, якщо обидва його учасника можуть запропонувати який-небудь еквівалент. Як правило, у якості еквіваленту виступає частина товарів, якою володіють учасники перед обміном. Це означає, що величина попиту при даному міновому співвідношенні двох товарів є одночасно і величиною пропозиції.

Отже, кожній ціні відповідає певна величина пропозиції. Величини попиту і пропозиції можуть приймати різноманітні значення, проте існує лише одна ціна, для якої величини попиту і пропозиції рівні. Ціну рівноваги, мінове співвідношення, при якому попит і пропозиція урівноважуються, графічно відображає точка перетину кривих попиту і пропозиції.

Із цього аналізу пропозиції, попиту і ціни рівноваги Вальрас виводить функцію корисності. Корисність є функцією даної кількості товару. Якщо кількість товару зростає, то його гранична корисність (Вальрас веде мову про рідкість, або інтенсивність останньої задоволеної потреби) повинна знижуватися. Якщо далі припустити, що метою обміну обох його учасників є максимізація корисності, стан рівноваги наступає тоді, коли мінові співвідношення (ціни) благ пропорційні до співвідношення їх граничної корисності. Математичний доказ того, що у цій точці досягається максимум задоволення, Вальрас вбачає в тому, що перша похідна функції корисності дорівнює нулю. Таким чином вчений приходить до висновку, що обмін урівноважений тоді, коли мінові співвідношення відповідають суб'єктивним оцінкам обох учасників, їх граничним корисностям. Обидва споживачі так розподілили між собою запаси своїх товарів, що ніякої необхідності продовжувати обмін не існує.

Аналіз рівноваги у виробництві.

З'ясувавши проблему співвідношення між граничною корисністю і цінами, з одного боку, і кількістю наявних товарів, - з іншого, Вальрас переходить до аналізу факторів, які визначають кількість вироблених продуктів: " ...залишається з'ясувати, чи ціна, як кажуть, виробничих послуг визначає ціну продуктів, чи, можливо, скоріше ціна продуктів, яка визначається, як ми бачили, законом попиту та пропозиції^ визначає ціну виробничих послуг згідно закону витрат виробництва" .

Для вирішення поставлених задач Вальрас попередньо дає визначення капіталу і доходу. Під капіталом він розуміє "все довготермінове, всякий вид суспільного багатства, що не споживається взагалі або споживається лише з плином часу, всяку кількісно обмежену корисність, що продовжує існувати після першого використання її, яка служить ... не один раз: будинок, меблі". Під доходом Вальрас розуміє "все те, що споживається одноразово, всякий вид суспільного багатства, який споживається негайно, всякий рідкий предмет, що зникає після першого використання його, ... що служить один раз: хліб, м'ясо"32. Далі вчений здійснює класифікацію різних видів капіталів і виділяє земельний капітал, особистий капітал і капітал у власному розумінні, тобто рухомий капітал.

Усі члени суспільства виступають, таким чином, власниками певних капіталів і отримують від їх використання доходи: заробітну плату, що визначається ціною послуг особистого капіталу, ренту як ціну послуг земельного капіталу і прибуток, рівний ціні послуг рухомого капіталу. Під послугами Вальрас розуміє корисний ефект, пов'язаний з участю кожного капіталу у процесі виробництва. За характером використання послуги капіталів поділяються на послуги споживчого і виробничого призначення. Кожен власник "капіталу" вирішує, скільки продуктивних послуг він запропонує і реалізує на ринку, а скільки використає сам для того, щоб на основі своєї кривої корисності довести до максимуму суму задоволення. Згідно відомої умови максимум корисності досягається тоді, коли відношення між граничними корисностями продуктивних послуг дорівнює відношенню їх цін, відповідно цін предметів споживання, які цей власник купує із доходу, отриманого від продажу продуктивних послуг. Звідси слідує, що в економічній системі існує два ринки: ринок виробничих послуг і ринок продуктів.

На першому ринку у якості покупців діють підприємці, які організують виробництво. Вони купують різноманітні товари і послуги: земельні ресурси і послуги у власників землі, трудові послуги - у робітників і капітал (рухомий) - у його власників. Акти купівлі-продажу відбуваються згідно законів ринкового обміну. "Ці продуктивні послуги обмінюються за законом вільної конкуренції посередництвом грошей. Для кожної з них пропонується яка-небудь грошова ціна; якщо, при даній ціні, дійсний попит перевищує пропозицію, то підприємці роблять надбавку, і відбувається загальне підвищення цін; якщо дійсна пропозиція перевищує попит, то земельні власники, робітники і капіталісти роблять знижки, і відбувається загальне пониження цін. Поточною ціною кожної послуги є та, при якій дійсний попит і пропозиція рівні"33.

На ринку продуктів, вказує Вальрас, ролі змінюються. У якості продавців вже діють підприємці, а у якості покупців - власники і носії окремих капіталів. Очевидно, що механізм цього ринку нічим не відрізняється від механізму ринку послуг. І тут спочатку оголошуються довільні ціни. Якщо попит перевищує пропозицію, то ціни підвищуються. У зворотному випадку ціни знижуються.

Таким чином, з точки зору підприємця, який є сполучною ланкою між цими двома ринками, система цін на ринку послуг відображається у витратах виробництва, а на ринку продуктів - у продажних цінах продуктів. Між цими двома системами цін встановлюється повна гармонія. Ця гармонія відображується у законі витрат виробництва, згідно якого ціни всіх продуктів повинні дорівнювати їх витратам виробництва.

Механізм дії цього закону, за Вальрасом, надзвичайно простий. Регулюючою силою є конкуренція між підприємцями. Якщо продажна ціна вище витрат виробництва, то підприємці отримують на свою користь цю різницю, тобто мають чистий виграш. Проте таке становище не є довготривалим. Чистий виграш стимулює розширення виробництва і спричиняє зниження ціни. У випадку ж перевищення витрат виробництва над ціною, підприємці будуть отримувати збиток, скорочувати виробництво відповідних товарів, що приведе до підвищення цін.

Отже, для суспільства, що знаходиться у стані рівноваги, підприємці не отримають ні баришів, ні збитків. Стабільність рівноваги забезпечує механізм цін, який у випадку відхилення викликає тенденцію повернення до рівноважного стану. Постійною ж винагородою підприємців може бути лише винагорода за послуги, які їх власні "капітали" надають суспільству.

Модель загальної ринкової рівноваги.

Загальну ринкову рівновагу Вальрас визначає як такий стан, при якому: по-перше, дійсний попит і пропозиція продуктивних послуг рівні та існує постійна стійка ціна на ринку цих послуг; по-друге, дійсний попит і пропозиція продуктів рівні та існує постійна стійка ціна на ринку продуктів і, по-третє, продажна ціна продуктів дорівнює витратам, що відображуються у продуктивних послугах. Дві перші умови відносяться до рівноваги обміну, третя - до рівноваги виробництва34. Будуючи математичну модель загальної ринкової рівноваги, Вальрас вводить наступні обмеження:

а) існує вільна конкуренція і досконала інформація;

б) наявне миттєве пристосування цін до змін у ринковому середовищі;

в) існує жорсткий технічний зв'язок між витратами факторів і випуском продукції.

Далі Вальрасом встановлюється чотири групи рівнянь, що відображають умови рівноваги економічної системи:

1. Група т-рівнянь, які відображають величину попиту на готові продукти як функцію цін:

де х - кількість вироблених благ; р - ціни вироблених благ; V - ціни продуктивних послуг.

Ці рівняння означають, що попит на предмети споживання є функцією як цін всіх предметів споживання, так і цін всіх продуктивних послуг. Остання залежність відображає так зване доходне обмеження споживачів, тому що ціни продуктивних послуг представляють собою

доходи, з яких споживачі купують предмети споживання. Отже покупки споживачів залежать не тільки від цін споживчих благ, але й від величини їхніх доходів.

2. Група и - рівнянь, які відображають величину пропозиції продуктивних послуг як функцію цін:

де у - кількість вироблених і проданих продуктивних послуг.

Величина пропозиції продуктивних послуг також, як і у попередньому випадку, є функцією всіх цін - як цін продуктивних послуг, так і цін готових товарів. Пропозиція продуктивних послуг залежить від їхніх цін, оскільки вони є джерелом доходів споживача і дозволяють йому придбати певну кількість предметів споживання.

3. Група ии - рівнянь, які на основі виробничих коефіцієнтів відображають ціни готових продуктів в цінах вироблених продуктивних послуг:

де ау - виробничі коефіцієнти, які показують, скільки окремих продуктивних послуг необхідно витратити при даній техніці на виробництво одиниці предметів споживання.

Ціна кожного продукту у стані рівноваги дорівнює індивідуальним середнім витратам на всіх підприємствах певної галузі. Передбачається, що ці витрати одночасно є і мінімальними витратами, так як фіксовані коефіцієнти відповідають існуючому рівню техніки і технології виробництва.

4. Група и-рівнянь, які відображають наступні умови рівноваги виробництва: рівність між сукупною кількістю продуктивних послуг, проданих на ринку, і кількістю окремих предметів споживання, спожитих у процесі виробництва:

Кількість проданих і спожитих продуктивних послуг розраховується шляхом множення виробничих коефіцієнтів на вироблену кількість кожного предмету споживання. Ця група рівнянь, як і попередня, відображає лінійні зв'язки між витратами і випуском, що є результатом фіксації виробничих коефіцієнтів.

Математична інтерпретація системи загальної економічної рівноваги Вальраса показує, що всі змінні величини системи пов'язані відношеннями функціональної залежності і їх значення (ціни рівноваги і відповідно їм урівноважені кількості продуктивних послуг і готових продуктів) повинні встановлюватися одночасно.

Вільфредо Парето (1848-1923)
5.5. Неокласична теорія епохи регульованої ринкової економіки
Мілтон Фрідмен (1912-2006)
Артур Лаффер (народився у 1940 р.)
Роберт Лукас (народився у 1937 р.)
Тема 6. Кейнсіанство та його еволюція
6.1. Історичні умови виникнення та методологічні основи кейнсіанства
Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)
6.2. Неокейнсіанство
6.3. Кейнсіансько-неокласичний синтез
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru