Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Вільфредо Парето (1848-1923)

Професор економіки Лозаннського університету

Основний твір - "Курс політичної економії" (1896)

Методологія.

Парето здійснює поділ економічної науки на дві взаємопов'язані частини: "чисту" і прикладну економіку. Чиста економічна наука, у свою чергу, поділяється на статику і два види динаміки - один вид досліджує послідовні стани рівноваги, а інший - рух економічного явища. Головне завдання "чистої" економічної науки полягає у розробці синтетичної концепції економічної рівноваги, в якій, проте, існують розбіжності між теорією і конкретними явищами. Дослідженням даних відхилень повинна займатись прикладна економічна наука.

Парето вважає, що основним недоліком існуючої теоретичної економіки є, перш за все, домінування причинно-наслідкового аналізу. Економіка ж, на думку автора, представляє собою настільки складне і багатофакторне явище, що без застосування математичних методів дослідження пізнати її неможливо. Ось чому поряд із аналізом окремих процесів, окремих категорій стоїть проблема зв 'язку усіх цих елементів у єдину систему і надання математичної інтерпретації основним її кількісним залежностям. Іншими словами, виникає необхідність розробки універсальної системи рівнянь, яка б змогла охопити господарський процес в цілому, охарактеризувати дану економічну систему і умови встановлення в ній рівноваги. У подальшому, вважає вчений, слід зосередитись на уточненні кількісних співвідношень, розробці таких математичних формул, які б були максимально наближеними до реальної дійсності і могли пояснити окремі категорії. Усі ці кроки до пізнання економічних явищ Парето втілив у розробленому ним же логіко-експериментальному методі, сутність якого полягає у розкритті внутрішньої логіки моделі загальної рівноваги, що підійшла б до будь-якої суспільно-економічної системи, а також поєднанні її результатів із конкретними фактами, якомога більшою кількістю відхилень від абстрактної теоретичної побудови.

Теорія граничної корисності.

Парето вважає, що у реальному житті існує взаємозалежна система споживання, в якій окремі елементи впливають на загальну корисність. Дійсно, людина споживає не один якийсь вид продукту (х), а цілий комплекс благ (х, у, z,...ri), причому одне благо може заміщувати інше. Тому відділити функцію корисності одного блага від функції корисності іншого блага досить складно, адже всі вони разом впливають на загальну корисність. Виходячи з цього, Парето визначає граничну корисність окремого блага (за його термінологією "офелеміта елементаре") як першу похідну від загальної корисності запасу благ, що входять до споживання даного індивіда. Тепер замість окремих функцій корисності певних благ (MUx, MUy, MUz ... MUn) автор використовує єдину узагальнену функцію (MUxyzn), в якій між благами і їх корисностями існує взаємозалежність субституційного або комплементарного характеру.

Подібна інтерпретація такої функції поставила під сумнів гіпотезу про можливість вимірювання і порівняння споживачем граничної корисності для різних благ. "Людина, - пише Парето, - може знати, що третя склянка вина надасть їй менше насолоди, ніж друга склянка, проте вона ніяким чином не може визначити, яку кількість вина вона повинна отримати після другої склянки, щоб отримати насолоду, рівну від цієї склянки вина. Звідси складність розглядати корисність як величину".

Ось чому замість розгляду безпосередньо корисностей, Парето виходить із спостереження емпіричних фактів переваги споживачами одних товарів іншим.

Криві байдужості й теорія попиту.

На основі вивчення поведінки споживача Парето складає таблицю різних оцінок певних товарів і приходить до висновку, що, змінюючи кількість товарів, можна отримати нескінченну множину їх комбінацій. Останні можуть набувати різних значень для споживача, хоча деякі із них будуть рівнозначними. Тобто, із заміною однієї комбінації благ на іншу споживач нічого не виграє і не програє, а знаходиться на тому ж рівні споживання, коли скорочення однієї кількості товару компенсується рівнозначним збільшенням іншої кількості. Такі комбінації благ, нанесені на графік і поєднані єдиною лінією, Парето називає кривою байдужості.

Слід зауважити, що свої графічні моделі автор будує у тривимірному просторі. Так, крива байдужості на одній площині відображає ті комбінації благ, які дають споживачу однакову корисність. Ті ж комбінації, яким споживач віддає перевагу, оскільки вони означають для нього більше задоволення, лежать на більш високій площині, на розташованих вище кривих байдужості. Третій вимір, висота, потребував би накреслити на діаграмі третю, вертикальну вісь. Цю проблему графічного зображення вирішує картографія.

Як ізогіпси поєднують на карті місця однакової висоти, так криві байдужості поєднують точки однакового задоволення, яке отримує споживач від різних комбінацій двох чи більше благ. Тому для простоти викладення необхідно використовувати картографічну техніку і подавати моделі у традиційній системі координат.

За Парето, криві байдужості можуть мати різну форму. Якщо із благ А і В, якими володіє споживач, тільки одне благо А бажане і корисне, а інше не представляє ніякої самостійної корисності, то криві байдужості перетворяться у прямі, паралельні осі ординат. Якщо блага А і В є строго комплементарними, так, що всякому збільшенню (зменшенню) одного блага повинно відповідати певне збільшення (зменшення) іншого блага, то криві байдужості мають форму прямих, які перетинаються під прямим кутом. Нарешті, Парето розглядає ще один досить важливий випадок, коли одне благо може завжди у певній пропорції заміщувати інше благо, наприклад, коли 4А завжди рівнозначні 3В. Тоді криві байдужості будуть зображуватися у вигляді прямих під певним кутом.

Незважаючи на розмаїття форм кривих байдужості, всі вони мають одну загальну рису: вони не можуть бути випуклими, кут нахилу прямих чи дотичних до кривих не може бути тупим, тобто більше прямого. Це пов'язано з тим, що потрібно збільшувати кількість одних товарів, для того щоб компенсувати зменшення кількості інших.

Система різних кривих байдужості дає уяву про корисності різних комбінацій двох даних благ. Якщо економічний суб'єкт володіє певною, визначеною комбінацією двох благ, і якщо у нього з'являється бажання поміняти цю комбінацію на іншу, більш корисну, то виникає стимул до обміну. Для вивчення останнього Парето залучає криві переваг, або, як він їх називає, "sentiers" (буквально - "доріжки", "стежки"). Ці криві поєднують точки кривих байдужості, що відображають різні корисності, однакові для споживача.

Якщо економічний суб'єкт намагається отримати максимальну корисність шляхом обміну, то він зупиниться на тій кривій байдужості, яка буде займати найбільш високе положення у рангу його переваг. Тобто, це буде та крива байдужості, по відношенню до якої пряма переваг виявиться дотичною, а не січною. Цю точку Парето називає точкою дотику (див. рис. 5.8).

Рис. 5.8. Точка дотику

Вона відображає ту комбінацію даних двох благ, яка утворюється у результаті обміну. Разом з цим ця точка є одночасно і точкою рівноваги, тому що вона відповідає тому станові, коли економічний суб'єкт припинить пошуки більш вигідних комбінацій і задовольниться даним набором благ.

Кожна крива переваг може мати свою точку обміну або рівноваги. Очевидно, якщо припустити існування цілої системи таких кривих або прямих, отримаємо певну множину точок обміну, які будуть відображати те, скільки товарів обміняв би економічний суб'єкт при наявності різних цін або мінових пропорцій. Якщо об'єднати ці точки, то можна отримати криву обміну. На рис. 5.9 вона зображена у вигляді кривої (ЄЄ.-.

Така крива відображає різні комбінації двох благ, які отримує економічний суб'єкт при різних умовах обміну, тобто при різних цінах. Отже, крива обміну є кривою попиту і може бути виведеною із кривих байдужості, що не потребують кількісного виміру значень граничної корисності.

Таким чином, Парето вдалося за допомогою узагальнення емпіричних фактів і застосування математичних методів дослідження розробити апарат кривих байдужості, які не потребують вимірювання корисності, і, завдяки цьому, прийти до висновку, що теорія корисності не є необхідною при конструюванні моделі загальної ринкової рівноваги.

"Поняття кривих байдужості і кривих переваг, - пише вчений, - були введені професором Ф. С. Еджуортом. Він говорив про поняття корисності, яку вважав величиною відомою, і вже із неї виводив визначення цих кривих. Ми перевернули проблему. Ми показали, що, виходячи із кривих байдужості, поняття безпосередньо даного у досвіді, можна прийти до визначення економічної рівноваги, і, далі, до відомих функцій, що відображають корисність, якщо вона існує".

Рис. 5.9. Крива обміну

Теорія загальної ринкової рівноваги.

"Вся теорія економічної рівноваги, - пише Парето, - не залежить від понять корисності, добробуту" . Тому вчений намагається знайти такий критерій оптимального стану економічної системи, який би не вимагав порівнянь індивідуальних сум задоволення. Парето будує модель рівноваги, базуючись на інформації тільки про безпосередні акти вибору економічних суб'єктів.

У обміні оптимум досягається тоді, коли при даних ресурсах, при даному розподілі доходу, при даних цінах і перевагах споживачів спостерігається такий стан розподілу благ, коли ніхто не може покращити своє становище без одночасного погіршення становища іншого учасника обміну. З точки зору споживання цьому критерію відповідає такий стан, коли співвідношення граничних корисностей всіх споживачів дорівнює співвідношенню цін благ.

У виробництві певна його структура при даних ресурсах і техніці є оптимальною тоді, коли збільшення виробництва одного блага не може відбутися без одночасного зниження виробництва іншого блага. Ця оптимальна ситуація виникає тоді, коли граничні продуктивності факторів виробництва у всіх варіантах застосування рівні. Таким чином досягається співпадіння оптимумів споживання і виробництва. Отже, вибір, який необхідно здійснити суспільству для ефективного розміщення ресурсів, має відповідати умові ефективності у виробництві благ при фіксованих запасах ресурсів та умові ефективності у обміні для споживачів благ при їх фіксованих запасах.