Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Михайло Драгоманов (1841-1895)

Соціально-політичний діяч, доцент Київського університету

Основні твори - "Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876)", "Нарис української соціалістичної програми", "Про "Історію Русів""

Драгоманов не був економістом в звичайному розумінні, але в його науково-публіцистичних працях економічні проблеми займають помітне місце. Він виступав за об'єднання Українських земель та слов'янських народів на демократичних засадах. Реформу 1861 р. він розглядав як позитивний акт, однак підкреслював її антинародний характер, зазначав, що вона була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів, самодержавства, бо у селян відібрали землю, яка у них була, а до феодальних форм експлуатації додалися капіталістичні. Драгоманов звертає увагу на поширення лихварства, суборенди та інших методів посилення експлуатації простого люду.

На відміну від народників, які наголошували на особливому шляху України, Драгоманов відзначає прогресивну роль капіталістичних відносин у розвитку продуктивних сил. Але й акцентує увагу на погіршенні становища пролетаріату, зростанні безробіття, кризах та банкрутствах.

Майбутнє України мислитель пов'язує з ліквідацією приватної власності, розбудовою "громадівства" - способу виробництва, у якому фабрики, заводи, продукти праці належать робітничим громадам, а земля і сільськогосподарські продукти - сільським громадам, пропонує перехід до "громадівства" еволюційним шляхом, через завоювання політичної свободи. Особливого значення Драгоманов надає економічній освіті та популяризації політичної економії, насамперед, серед молоді.

Сергій Подолинський (1850-1891)

Активний діяч Київської громади, науковець

Основні твори - "Ремесла і фабрики на Україні" (1880), "Праця людини та її відношення до розподілу енергії" (1880)

Подолинський є фундатором української школи фізичної економії. Він першим дав природничо-наукове визначення праці. На основі аналізу різних видів енергії Землі Подолинський визначає роль праці в світовому розподілі енергії та її зростанні. Додаткове нагромадження сонячної енергії, за Подолинським, виступає як додатковий продукт, а найкращим видом корисної праці, яка зберігає сонячну енергію на земній поверхні, є землеробство.

Виходячи з тлумачення праці як головного засобу збереження і накопичення енергії, вчений аналізує походження здатності до праці, визначає джерело необхідної для неї енергії. Подолинський вперше висунув ідею існування в природі процесів з коефіцієнтом корисності вище 100 % - людської праці. Тобто дослідження суто економічних проблем вийшли за межі сфери економіки, змусили вивчати проблеми енергетики живої речовини, саме явище життя.

За сформульованим ним законом, "людська праця має властивість нагромаджувати сонячну енергію на поверхні землі". Найсприятливішим для цього способом виробництва вважав соціалізм, оскільки нагромаджена працею енергія має слугувати всьому народу, а не окремим особам.

Економічні ідеї народників. На відміну від країн Європи, в Україні та Росії в XIX ст. виникла й отримала неабиякий розвиток народницька ідеологія і громадсько-політичний рух, представники якого виражали інтереси селянської демократії, поєднуючи радикально-демократичну і антифеодальну програму з ідеалами утопічного соціалізму. В народництві виокремилися консервативний, ліберальний, революційний та анархістський напрямки, які відрізнялися теоретичними настановами, ступенем радикалізму цілей та методів їх досягнення. В Україні домінувало ліберальне народництво, яке репрезентувало специфічні інтереси дрібної буржуазії та пореформеного заможного селянства.

Павло Чубинський (1839-1884) - український етнограф, фольклорист, - підкреслював напівкріпосницький характер реформи 1861 р. На основі досліджень реального стану сільського господарства показав, що 40 % доходів селянина йдуть на податки, збори, повинності, а 60 % - це акциз на горілку. Пропонував надавати селянам кредит через ощадно-позичкові товариства, знищити перешкоди для вільного переміщення робочої сили, фінансувати кустарні промисли.

Петро Червінський (1849-1931) - земський статистик, активний діяч ліберального народництва, одним з перших серед народників використав деякі положення марксистського історичного матеріалізму і виділив 4 типи господарств: патріархальне, рабське, кріпосне, товарне. Економіку України вважає перехідною від натурального до товарного виробництва. На його думку, якщо на Заході капіталізм формувався історично, протягом століть, то в Україні та Росії ще слід добре подумати, що краще - стимулювати, або стримувати (зовсім зупинити) його розвиток. Як й інші народники, Червінський не бачив адекватних умов для капіталізму, але розумів необхідність та переваги великого виробництва та нових технологій. Майбутнє країни він бачив в такій організації господарства, коли община використовує сучасну техніку у переважно натуральному виробництві

Микола Левитський (1859-1936) - український письменник і громадський діяч, - вважається одним з фундаторів української кооперативної думки. На початку 1890-х рр. він задався метою застосувати до селянського господарства артільну форму. У 1894 р. виникла перша влаштована ним землеробська артіль. У 1895 р. він започаткував стандартний артільний договір, в якому було прописано засади об'єднання землі, рухомого та нерухомого майна, яке має перебувати у неподільному суспільному володінні і користуванні. Договір чітко регламентував організацію праці та механізм розподілу продукту.

Оцінка результатів організаційної та наукової діяльності Левитського є неоднозначною. Марксисти вважали кооперацію в ринкових умовах суто капіталістичним підприємством. Навпаки, економісти - народники схвально ставилися до ідей кооперації та діяльності Левитського.

Класична політична економія в Україні. Опорними пунктами класичної політекономії стали Київський, Харківський, Новоросійський (Одеський) університети, в яких викладали такі видатні науковці, як А. Антонович, М. Бунге Т. Степанов, І. Вернадський, М. Косовський, М. Вольський та ін. Українські вчені досліджували формування вартості та ціни, походження та зростання капіталу, закони грошового обігу тощо. На відміну від європейських економістів, які вивчали діяльність егоїстичної "економічної людини", українські дослідники переймалися турботами про примноження національного багатства, розуміли роль та значення в економічному розвитку духовності, освіти, морального здоров'я суспільства. Звідси - більш широке розуміння предмету політичної економії, критика положень А. Сміта про багатство, продуктивну та непродуктивну працю.

Так, за М. Вольським, предметом політичної економії є праця з суспільної точки зору, що охоплює усі сфери матеріальної й духовної діяльності. Політекономія - наука про людину та її діяльність, спрямовану на задоволення матеріальних і моральних потреб. А. Антонович вважав політичну економію наукою про суспільний елемент у діяльності людей, спрямованій на задоволення як духовних, так і матеріальних потреб. М. Бунге визначав політичну економію, як науку про суспільну сторону господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані.