Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 8.3. Економічна думка України радянської доби

Економічна думка Україні 20-30-х рр. XX ст. розвивалася в умовах І світової та громадянської воєн, здобуття Україною державності та її втрати, трагічних соціально-економічних наслідків "воєнного комунізму", часткового відродження української економіки в період НЕПу, загального наступу державного тоталітаризму в усіх сферах суспільного життя. Результатом цього наступу стали не тільки суцільна колективізація й голодомор в Україні, винищення її інтелектуального потенціалу, в тому числі наукового, але й деформація об'єктивних закономірностей соціально-економічного розвитку. В економічній думці виокремилися провладний офіційний та альтернативний напрямки.

У 20-тих рр. перший було представлено, зокрема, працями М. Бухаріна, Г. Кржижановського, Є. Преображенського, Г. Сокольникова, а другий - М. Кондратьева, П. Осадчого, С. Струміліна, Л. Юровського, а також українських вчених Б. Бруцкуса, В. Вернадського, Б. Мартоса, М. Птухи, О. Чаянова, О. Челінцева.

Микола Кондратьев (1892-1938) - вчений-економіст, дійсний член семи закордонних наукових спілок, директор Кон'юнктурного інституту. Основні праці: "Основные учения о законах социально-экономического развития" (1913), "Рынок хлебов и его регулирование во время войны и революции" (1922), "Мировое хозяйство и его конъюнктура во время и после войны" (1922), "Проблема научного предвидения" (1927), "Динамика цен промышленных и сельскохозяйственных] товаров" (1928), "Основные проблемы экономической статики и динамики" (1932).

В дослідженнях аграрних проблем Кондратьев запропонував модель твердої ціни на хліб (при найвищому ступені адміністративного втручання), модель опосередкованого цінового впливу (щоб імітувати вільну ціну), змішаний метод ціноутворення (поєднання твердого базису ціни з програмами її можливих змін). Кондратьев орієнтувався на масовий підйом високотоварних господарств, здатних стати основою економічного розвитку країни.

При розробці концепції народногосподарського планування Кондратьев виходив із необхідності поєднання планових і ринкових початків, що проявилося в концепції паралельної рівноваги розвитку сільського господарства і промисловості. Такий підхід був врахований Плановою комісією

Наркомзема РРФСР при розробці першого в історії перспективного плану розвитку сільського і лісового господарства РРФСР (1923-1928). Його контрольні цифри, на думку Кондратьева, мали носити рекомендаційний характер і не бути пов'язаними з обов'язковими рішеннями про обсяги виробництва. Вчений відстоював необхідність використання як генетичного, так і телеологічного методів планування.

Кондратьев - автор теорії великих циклів господарської кон'юнктури. Він розвивав ідею множинності циклів, виділив різні моделі циклічних коливань: сезонні, короткі, торгово-промислові, великі цикли, обґрунтував існування великих циклів на основі фактичного матеріалу по Англії, Франції, Німеччини, США за період понад сто років, проаналізувавши показники динамічних рядів цін, відсотку на капітал, заробітної плати, обсягу зовнішньої торгівлі, виробництва основних видів промислової продукції, вугілля, чавуну тощо за індексами загальносвітового виробництва. На думку Кондратьева, серед причин довгих коливань економічної кон'юнктури провідну роль відіграють науково-технічні новації. Вчений звернув увагу на наступні "емпіричні правильності", що супроводжували тривалі коливання кон'юнктури: а) в періоди висхідної хвилі кожного великого циклу спостерігається найбільша кількість соціальних потрясінь (війни, революції тощо); б) періоди низхідної хвилі кожного великого циклу супроводжуються тривалою депресією сільського господарства; в) в періоди висхідної хвилі великих циклів середні капіталістичні цикли характеризуються короткою депресією й інтенсивністю підйомів, а в періоди низхідної хвилі великих циклів спостерігаються протилежні тенденції. Цими розробками Кондратьев багато в чому передбачив "велику депресію" 1929-1933 рр.

Петро Осадчий (1866-1943) - радянський та український державний діяч, перший заступник Голови Державної комісії по електрифікації Росії, згодом - Держплану СРСР.

За участю Осадчого був розроблений перший баланс народного господарства (1923/24-1924/25 рр.), в якому враховано стан народногосподарських фондів на початок періоду і народний дохід, що балансувалися з невиробничим споживанням та залишками фондів на кінець року. Побудові балансу передувало обчислення багатьох макроекономічних показників, зокрема: чисельність, зайнятих в матеріальному виробництві, розподіл за галузями, стан основних фондів, обсяг виробництва, виробничого споживання (у т.ч. амортизації), національного доходу, невиробничого споживання, нагромадження, стан торгового балансу.

Станіслав Струмини (Струмилло-Петрашкевич) (1877-1974) - радянський економіст, статистик, академік. Основні праці: "Очерки советской экономики" (1928), "Промышленный переворот в России" (1944), "На плановом фронте" (1958), "Проблемы социализма и коммунизма в СССР"

(1961) - присвячені проблемам політекономії, економічної історії, статистики, управління народним господарством, демографічного прогнозування.

Під керівництвом Струміліна розроблено першу в світі систему матеріальних балансів, як практичне втілення Марксових схем відтворення. Структурно в народному господарстві виділено три групи галузей: галузі 1) приватного господарства; 2) державного господарства; 3) охорони здоров'я, народної освіти, збройних сил тощо. Запропоновано загальний для цих груп метод підрахунку балансу, за яким визначається: народне багатство на початок року, витрати за рік, валовий доход у виробництві, валові видатки, оборот цінностей, податки, мита тощо, народне багатство на кінець року.

Леонід Юровський (1884-1938) - економіст, один з активних учасників грошової реформи 1922-1924 рр. Основні праці: "Очерки по теории цены" (1919), "На путях к денежной реформе" (1924), "Денежная политика Советской власти" (1917-1927).

Юровський вважав "безплідними" в науковому розумінні теорію трудової вартості (англійських класиків і К.Маркса) та теорію граничної корисності (австрійців), заперечував "субстанціонування цінності", обґрунтував неможливість виміру граничної корисності та її існування, запропонував відмовитися від категорій "сукупна корисність" і "надлишок споживача".

Товарну природу радянського господарства Юровський пояснював "потрійним оточенням" державного сектору - існуванням споживчого, селянського і світового ринкового господарства.

Як провідний теоретик грошової реформи 1922-1924 рр., Юровський пояснив неможливість нормального ведення господарства в умовах знецінення валюти, за яких всі господарські дії, у т.ч. розробка та виконання державного бюджету, "набувають характеру ризикованих спекуляцій". Вчений запропонував наступну періодизацію еволюції радянської грошової системи: 1) 1924 р. - перша половина 1925 р. - стійкий курс червонця, незначна розбіжність з його купівельною силою на внутрішньому ринку; 2) середина 1925 р. - початок 1926 р. - непродумана кредитна експансія, інфляція і відсутність товарів, різка розбіжність між купівельною силою і зовнішнім офіційним курсом червонця, заборона вивезення радянської валюти за кордон; 3) весна 1926 р. - літо 1927 р. - поворот до стриманої кредитної політики, деяке поліпшення золотовалютного становища країни; 4) з літа 1927 р. - повернення до кредитної експансії шляхом незабезпеченої емісії грошей.

Акцентуючи увагу на обмеженості офіційних заходів НЕПу, їх неповноті, недосконалості втіленого господарського механізму, представники української економічної думки намагалися опрацювати науково обґрунтовані засади загальноприйнятих світовою економічною наукою уявлень щодо господарювання. В працях Б .Бруцкуса, В. Вернадського, М. Птухи, О. Мартоса, О. Челінцева, О. Чаянова наголошувалося на необхідності повернення економічної політики радянської держави на ґрунт економічної дійсності та загальноприйнятих економічною наукою уявлень про закони й рушійні сили соціально-економічного розвитку. Зокрема, йшлося про: беззмістовність протиставлення планового начала нібито анархічному капіталістичному господарству, яке є "переважно плановим"; проблеми згортання внутрішнього ринку і обмеження зростання виробництва при централізованому управлінні; співіснування різних форм власності; використання ринкових важелів для оптимізації пропорцій між сільським господарством і промисловістю; проведення грошової реформи на основі золотого стандарту; необхідність гнучкості у виборі форм землекористування.

Володимир Вернадський (1863-1945) - відомий український філософ, природознавець, фундатор теорії ноосфери та нових наук - геохімії, біогеохімії, радіогеології; засновник Української Академії наук та її перший президент; засновник першої наукової бібліотеки в Україні, яка носить його ім'я. Основні праці: "Биосфера" (1926), "Философские мысли натуралиста", "Биосфера и ноосфера", "Живое вещество", "Научная мысль как планетное явление" та ін.

Науковим розробкам Вернадського притаманне узагальнення надбань природничих і суспільних наук, дослідження коеволюції природи та суспільства. Він характеризує біосферу, як активну оболонку Землі, населену живими організмами, зокрема людьми, спільна діяльність яких проявляється як геохімічний чинник планетарного масштабу. Жива речовина, за Вернадським, - це джерело не лише енергії для хімічних процесів, а й вільної енергії, що їх підтримує. Саме Вернадському належить ідея єдиної системи "природа-суспільство-економіка-космос" та необхідності її комплексного вивчення. У результаті техногенної діяльності людства біосфера Землі докорінно перетвориться і стане, за визначенням Вернадського, ноосферою - "сферою розуму". Найголовніший результат розвитку біосфери - поступове утвердження Розуму як найважливішого елемента біосфери та фактора її розвитку.

Борис Мартос (1879-1977) - український політичний діяч та економіст, Голова Ради міністрів Української народної республіки (1919). Основні праці: "Хліборобські спілки" (1918.), "Лист до земляків - кооператорів" (1918), "Теорія кооперації" (1924).

Мартос був організатором кредитних і споживчих спілок та кооперативних курсів, одним із авторів земельного закону Української Центральної Ради. Виступав проти скасування інституту земельної власності, побоюючись земельної анархії. Відстоював думку, що "широке громадянство просто не доросло до соціалізму". Сприяв упровадженню української грошової одиниці - гривні.

Михайло Птуха (1884-1961) - засновник бюджетної статистики, академік ВУАН, засновник Інституту демографії АН УРСР. Основні праці: "Смертность народностей Европейской России" (1927), "Смертність у Росії та Україні" (1928).

Птуха розробив систему вивчення демографічних процесів і методику її реалізації. Запропоновані ним методи побудови сумарних таблиць смертності здобули світове визнання. Він опрацював екстраполяції потенційного населення УРСР з 1929 по1960 рр., зокрема для вивчення наслідків голодомору 1932-1933 рр. Плідно розвивав історію та теорію статистики.

Олександр Челінцев (1874-1962) - економіст аграрник і статистик. Основні твори: "Теоретические основы организации крестьянского хозяйства" (1919), "О строительстве сельскохозяйственной кооперации" (1919).

Челінцев розробив наукові основи організації сімейно-трудового селянського господарства у взаємозв'язку з проблемами районування та відповідною розбудовою селянської кооперації в Україні. Він визначив завдання споживчої, кредитної та ін. видів сільськогосподарської кооперації, роль її спеціалізації за галузями сільського господарства. Челінцев досліджував порайонні особливості рільництва та тваринництва, землекористування та можливі напрямки інтенсифікації сільського господарства. У 1904 р. він заснував організаційно-виробничу школу, яка у 20-х рр. XX ст. отримала нову назву - "школа Чаянова".