Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Михайло Туган-Барановський (1868-1919)

Професор Санкт-Петербурзького університету, Міністр Центральної Ради

Основні твори - "Очерки из новейшей истории политической экономии социализма" (1903), "Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь" (1894), "Русская фабрика в прошлом и настоящем" (1898)

Про економічну динаміку.

Туган-Барановський ґрунтовно проаналізував сутність, причини і наслідки промислових криз. На його думку, "межа виробництва полягає у рівні продуктивних сил суспільства, а не у розмірах його споживання", як вважав Сісмонді, оскільки розподіл капіталу та інвестицій між галузями економіки не відповідає структурі споживання. Справа в тому, що зростання виробництва породжує попит з боку промислових капіталістів на проміжний товар, а на споживчі - може не породжувати. Звідси, І підрозділ суспільного виробництва може розвиватися майже незалежно від II підрозділу.

Соціальна теорія розподілу.

Туган-Барановський вважав розподіл доходів між класами і соціальними верствами складним результатом їх боротьби за зростання належної їм частки суспільного продукту, боротьби, у якій сили сторін є вищою мірою нерівні. Наприклад, заробітна плата залежить від продуктивності суспільної праці та соціальної сили робочого класу; цими ж факторами визначається й прибуток, як доход, що базується на експлуатації робітників.

Про синтез теорії граничної корисності та теорії трудової вартості.

Туган-Барановський вперше здійснив спробу поєднання теорії трудової вартості й теорії граничної корисності. На його думку, "гранична корисність визначає у першій інстанції розцінку господарського предмета. Але сама гранична корисність стосовно вільно відтворюваних продуктів - у другій інстанції вимірюється трудовою вартістю останніх". Гранична корисність вільно відтворювальних благ прямо пропорційна їх трудовим вартостям.

Теорія кооперації.

На переконання Туган-Барановського, кооперація є продуктом капіталістичної системи і не може існувати без використання її господарських принципів, але одночасно несе в собі зародки нових некапіталістичних засад. Кооперативні підприємства, - стверджує вчений, - можуть існувати тільки в середині трудових класів - пролетаріату, селянства, дрібної буржуазії, а для селян кооперація - єдино можливий засіб піднесення їх економічного добробуту.

Про соціалізм.

Туган-Барановський критикував концепцію державного соціалізму Маркса - Леніна, бо вважав, що соціалізм є устроєм більш складним, ніж капіталізм, і має бути не тільки державним, але й кооперативним, муніципальним, соціальним і гуманістичним.

Розвиток економічної думки в Галичині. Специфічні умови перебування частини українських земель у складі Австро-Угорщини визначили характер і зміст економічних ідей І. Франка, В. Навроцького, О. Терлецького та інших мислителів.

Іван Франко (1856-1916)

Письменник, громадський діяч, розробник української економічної термінології

Основні праці - "Злидні Галичини в цифрах", "Спір о дефіциті", "Крайовий бюджет", "Про працю", "Панщина та її скасування в Галичині" (1898)

Франко був не тільки відомим письменником, поетом, перекладачем, критиком, публіцистом та громадським діячем, але й вченим-економістом. Життя й творчість Франка проходили у Східній Галичині, яка була в той час у складі Австро-Угорської імперії. Напружена соціальна та національна боротьба трудящих суттєво вплинула на становлення Франка як громадського діяча та науковця.

Економічні погляди Франка відбивають складний процес поступового засвоєння вченим кращих зразків світової суспільної думки. Особливо помітний вплив на нього мав марксизм, яким Франко захопився ще в середині 70-х рр. В студентські роки він вивчав твори К. Маркса та Ф. Енгельса й першим переклав на українську мову окремі глави "Капіталу" та "Анти-Дюрінга".

Тематика економічних досліджень Франка є надзвичайно широкою. Він цікавився теоретичними питаннями політичної економії, здійснив прикладний аналіз економічного стану Галичини, вивчав становище селянства та пролетаріату.

Про предмет і категорії політекономії.

Франко вважав, що політична економія "безперечно найважливіша з усіх наук". Якщо спочатку, під впливом теоретиків історичної школи, він розглядав політекономію як науку про народне господарство, то пізніше прийшов до висновку, що політекономія - "це наука абстрактна", предметом якої є дослідження не лише економічних законів "теперішньої суспільності, а й загальних законів праці людської".

Виняткова заслуга Франка полягає в розробці української політико-економічної термінології, оскільки в Україні були поширені її переважно російські, польські та німецькі мовні інтерпретації.

Про соціально-економічну еволюцію.

Товарне виробництво, товарний і грошовий обіг Франко вважав історичною передумовою виникнення та існування капіталу. Метою простого товарного виробництва, зокрема цехового ремесла, на його думку, було виробництво товарів на замовлення, безпосередньо для вжитку покупців. Капіталістичний спосіб виробництва, писав він, передбачає виробництво для торгівлі, а значить - купця, який купує не для задоволення своїх потреб, а для продажу.

Франко визнає минущий характер капіталізму, вбачає майбутнє за соціалізмом, підґрунтя якого складуть громади, як основні господарські одиниці, а централізоване керівництво не буде жорстким. Однак він не підтримував ідею диктатури пролетаріату, обережно ставився до революції, відстоював мирний шлях об'єднання українських земель.

Про найману працю.

Франко вважав, що капіталістичне виробництво базується на найманій праці. Робітник "мусить затим бути свобідним не лише правно, але й економічно, тобто мусить бути не тільки не кріпаком, але й пролетарієм". На його думку, наймана праця і пролетаріат виникли внаслідок того, що більшість людей позбавлена при капіталізмі знарядь виробництва. Капіталізм руйнує дрібне виробництво і масами кидає раніш самостійних виробників до лав пролетаріату.

До руйнування ремісництва приводить бурхливий розвиток машинної промисловості й капіталістична конкуренція. Капіталістичний розвиток сільського господарства призводить до класового розшарування на селі. Лихварство, що тисне селянина, це - лише одна з форм оволодіння капіталом працею. Експропрійований капіталістом ремісник і землероб стає найманим робітником-пролетарем. "Робітник, - підкреслює Франко, - є лише простим наймитом, так сильно залежним від капіталіста, що його суспільну позицію треба вважати за новий вид рабства. Джерело цього рабства... криється в тому, що одна частина суспільства взяла виключно в свої руки всі засоби виробництва".

Про капітал.

"Під капіталом, - наголошує Франко, - розуміємо не тільки гроші, що дають проценти, але й усякі інші достатки, яких власник не вживає безпосередньо, але які таким або іншим способом мають давати йому прибуток". Лише певне відношення засобів виробництва до робочої сили перетворює їх в капітал. "Щоб мати капітал, - писав він, - не досить мати гроші, машини, фабрики, сировину тощо, але ці речі мусять давати прибуток і збільшувати капітал, себто в країні мусять бути люди без капіталу, що для прохарчування мусять працювати на капіталістів і власників. Без робітників нема капіталу".

До українського перекладу 24-го розділу першого тому "Капіталу" К Маркса Франко зробив примітку: "Відомо, що Маркс ділить капітал на постійний і змінний, в залежності від того - змінюється чи не змінюється його вартість в процесі виробництва. Отже, машини, сировина, фабричні будівлі і т. д. це капітал сталий, тому що виробництво не вносить змін в загальну суму його вартості. Між тим, інша частина капіталу, якраз та, що йде на наймання і утримання робітника і міститься в понятті заробітної плати, це змінний капітал, тому що в кожному процесі виробництва капіталіст здобуває з нього більше, ніж витратив. Робітник створює вартість більшу, ніж та, яку він одержав в формі заробітної плати".

Про аграрні проблеми.

Свій інтерес до аграрних проблем Франко пояснює тим, що у Галичині ще мало розвинута промисловість, а більш як 80 % людності займається рільництвом. У своїх статтях він розкриває соціально-економічні наслідки аграрної реформи, докладно розповідає про сутність панщини та історію її виникнення, аналізує її скасування як істотне пограбування селянства. Зокрема, Франко звертає увагу на сервітути, платне користування селянами лісами та пасовищами, яке до реформи було безкоштовним.

Володимир Навроцький (1847-1882) - економіст-статистик, публіцист. Через насиченість багатим статистичним матеріалом праці Навроцького (наприклад, "Що нас коштує гротнація", "Класові інтереси і інтереси народу") становлять особливу цінність. їх головна тема - аграрні проблеми пореформеної України. На основі аналізу еволюції земельної власності він показав процес консолідації земельних масивів у руках великих земельних магнатів і роздроблення селянської земельної власності. Він критикує гротнацію - монополію шляхти на виробництво й продаж спиртних напоїв та виступає проти залишків середньовічних форм господарювання.

Погляди Навроцького на економічний розвиток були неоднозначними. З одного боку, він засмучувався через економічну відсталість Галичини, але з іншого, - виступав проти промислового розвитку регіону, який, на його думку, витісняв сільське господарство. З одного боку, він розумів значення торгівлі, а з іншого, - висував ідеї економічного відокремлення українських земель.

Остап Терлецький (1850-1902) - громадсько-політичний діяч, публіцист і літературознавець, - зазначав, що економічна нужда веде людей до морального та духовного занепаду (пияцтво, лінощі тощо). З позиції революційного демократа він пропонував вирішити аграрне питання лише революційним шляхом. Майбутнє суспільства пов'язував із соціалізмом, створенням господарств, заснованих на громадській власності на землю.

Михайло Павлик (1853-1915) - громадський діяч, публіцист, редактор і видавець, - у літературно-популярній формі пояснює сутність понять капітал, товар, гроші, праця тощо, взаємозв'язок приватної власності та експлуатації. Пов'язував майбутнє українського народу з соціалізмом. Вважав основою соціалізму колективну власність громадян та колективне господарювання. Виступав за еволюційний шлях до соціалізму. Розуміючи неможливість реалізації інтересів народу за умов існуючого суспільного устрою, багато уваги приділяв літературним замальовкам утопічного соціалістичного майбутнього.